Життєві історії

– Володю, йди снідати, каша остигає, – покликала чоловіка Наталя Миколаївна. – Наталю, їж без мене, апетиту немає зовсім, – відповів дружині Володимир Петрович. – І хто ж це, дозволь запитати, тобі з самого ранку апетит зіпсував? Володимир Петрович таки зайшов на кухню і сів за стіл. Він ліниво поколупався ложкою в манній каші, але їсти не став. – Володю, що трапилось?! – сплеснула руками Наталя. – Поясни! – Та апетит у мене ще вчора зник, Наталю. Я просто говорити тобі не став через що… – Та кажи вже, не тягни, я слухаю! – Наталя не розуміла, що відбувається

– Володю, йди снідати, каша остигає, – покликала чоловіка Наталія Миколаївна.

– Наталю, їж без мене, апетиту немає зовсім, – відповів дружині Володимир Петрович.

– І хто ж це, дозволь запитати, тобі з самого ранку апетит зіпсував?

Володимир Петрович таки прийшов на кухню і сів за стіл. Він ліниво поколупався ложкою в манній каші, але їсти не став.

– Володю, що трапилось?! – сплеснула руками Наталя. – Поясни!

– Та ніхто мені апетит не псував, Наталю… Він у мене ще вчора зник. Я просто говорити тобі нічого не став, думав, що на ранок заспокоюся. Але де там, стало тільки гірше!

– Та кажи вже, не тягни, я слухаю! – Наталя не розуміла, що відбувається.

– Наталочко, ми вчора з мужиками в обідню перерву розмовляли, і я з’ясував, що у них таке насичене життя, виявляється, а в мене нудьга одна! – заявив дружині Володимир Петрович.

Наталія Миколаївна посміхнулася.

– Володю, я ж тебе вже не раз у театр із собою кликала, але ти відмовляєшся, а там нові вистави останнім часом частенько бувають. Ми з Катериною, наприклад, дуже задоволені.
– Та що мені твої вистави! Теж мені. Он Федорович, наприклад, у ці вихідні на футбол ходив.

– Так? І що він там робив?

– Відпочивав! Що ж іще?! З мужиками так весело, казав час провели.

– Володю, ти тільки не смійся, але я знаю на якому футболі Іван Федорович усі вихідні провів.

– І на якому?

– Він по гуртівнях з Катериною всі вихідні їздив. Зекономити вирішив. Уяви собі, склав список продуктів і возив Катерину по всьому місту. Адже гуртівень у нас багато. На кожній він прискіпливо записував ціни. потім їх порівнював. На це у них пішов цілий день, субота тобто. А от у неділю вони вже закуповуватися їздили. Катя сварилася ще, бо втомилася дуже, але економія значна вийшла.

І тепер Іван обіцяв їй, що вони щомісяця так кататимуться. От до літа на санаторій і назбирають. З його слів, звичайно…

– Але він сказав, що був на футболі, у мене немає причин йому не вірити.

– Володю, ось тут і фотографії Івана у мене є, мені їх Катерина в листуванні надіслала прямо з гуртівень.

– А навіщо?
– Кликали мене туди приїхати, щоб ми теж заощадити могли. Показати?

– Покажи! А то він так швидко все описував.

Наталя показала чоловікові фото Івана Федоровича, які красномовно доводили, що він зовсім не на футболі у вихідні розважався.

– Ох, оце ж і понаговорював. Я йому все в понеділок викажу!

– Викажи, викажи.

– Наталю, але ж я не тільки з Федоровичем розмовляв. Ось, наприклад, Костянтин Ілліч на риболовлі був у вихідні, і спіймав там величезну щуку!

Наталя Миколаївна посміхнулася.

– А її часом не Варвара Антонівна звуть?

– До чого тут його теща? Я не зрозумів!

– Любий мій, Костянтин Ілліч усі вихідні провів у селі.

– Ось я і говорю, на рибалці був.

– Ні, рибалити йому було ніколи. У його тещі величезна земельна ділянка.

– І що?

– Володю, вони картоплю там садили. Мені Ірина сама розповідала, ми ж із дружиною Костянтина Ілліча працюємо разом. Так от, вона така втомлена у понеділок прийшла, що я, звичайно, поцікавилася, чим це вона усі вихідні займалася.

– І вони садили картоплю? Так? Фото є?

– Як не дивно, є. Там дружок твій з мотоблоком стоїть. Показати?

– Покажи…

Наталя Миколаївна показала чоловікові фото його друга. І там він був справді з мотоблоком, а ось вудок поряд не спостерігалося.

– Ні, ну це ж треба. І цей набрехав.

– Набрехав, набрехав. Та ти не переживай, Володю.

– Ох, Наталочко, ну ці то нехай, а ось Петька наш з друзями на шашлики на цілих два дні їздив. Відпочили ох як!

– Хто?

– Петро Вікторович.

– Так? Ти впевнений?

– Він сам розповідав.

– Петька твій – ледар ще той, ось що я тобі скажу.

– Та знаю я. Адже ми з ним багато років знайомі.

– Так ось, Володечко, ні на які шашлики він не їздив. Прибирання у них генеральне було. І всі вихідні він мотлох з дому виносив на смітник.

– Справді?

– Справді. Олена сказала, що його з дому виставить, якщо він не допоможе їй лад у домі навести. Він відкосити намагався, слабим прикидався. Але Олену йому розчулити не вдалося. Тим більше, що мотлох цей Петро сам особисто і назбирав за пів року.

– Ти серйозно?

– Серйозно, Володю, серйозно. Олена фото мені надіслала на яких його кімната була зафіксована до прибирання і після. Ну, і сам він там засвітився.

– А навіщо це вона тобі фотки такі вислала?

– Зла була вона на Петра, розумієш! Ось і вислала. Адже я намагалася її переконати в тому, що всі чоловіки охайністю не відрізняються. Але, милий мій, такого я не очікувала. Олені тільки поспівчувати можна. Хоча вона вміло з Петром твоїм справляється.

– Фото покажи…

– Та ось, будь ласка!

І Наталя показала Володимиру фото, на яке друг його Петро зі сміттєвими мішками з дому виходить.

– Та-а-к, ще той брехун. Але, Наталя, зі мною ще Павло працює, так ось він у суботу в сауну ходив, відпочив там чудово, і Ярина його й слова проти не сказала. А в неділю вона його на масаж до найкращого масажиста в місті сама особисто возила. Ось це жінка! Ось це відпочинок!

– Що є, то є. Ярина у нас жінка серйозна. У суботу вона Павла по картоплю і моркву у гараж відправила.

– Куди?

– У гараж.

– Він сходив і в сауну вирушив?

– Він сходив. Але в льох залізти не зміг. Йому машина завадила.

– І? Він її забрав і?

– Він її відремонтував, Володю. І на це у нього пішов весь день!

– Так це він у сауні був, а Ярині сказав, що машину ремонтував. От хитрун!

– Ні, любий мій. Коли він через пів години додому не з’явився, Ярина сама в гараж пішла і до вечора з ним сиділа. Веселі історії йому розповідала, поки він ремонтом займався. До речі, вона його в той день без обіду залишила, тому що овочі він їй так і не приніс. Однак, до вечора машину він все ж таки полагодив, дістав картоплю з морквою і вони додому пішли.

– Так?

– Так! І вечерю ще разом готували, бо Ярина втомилася з ним у гаражі.

– І докази є?

– Є. Фотки показати, на яких дружок твій під машиною відпочиває?

– Покажи…

– Дивись, любий. А ось наступного дня, після активного відпочинку в Павлика твого спину прихопило, розігнутися не міг.

– Ага, і Ярина його до масажиста відвезла!

– Можна і так сказати. За її словами, масажувати такого здорованя нелегко їй було, але вона впоралася. Сам же бачив, що він як новенький у понеділок був. Та ще й казки про сауну та масажиста вам розповідав.

– Люба, це виходить, що вони брехали всі. А я через них і сон, і апетит втратив. От же ж. Та я їм, та вони в мене…
– Володю, а, може, не варто їм розповідати, що ти все знаєш?

– Ось ще! Все викажу! Хай знають!

– Володю, я тобі кращий варіант запропоную. Ти їм ось що розкажи. Ох і позаздрять…

Наталя таке порадила Володимиру Петровичу, якому нещодавно шістдесят пʼять років виповнилося, що в нього тут же з’явився апетит.

Він із задоволенням з’їв манну кашку, що вже охолола, і вирушив у магазин по букет для коханої дружини.

Фото щасливої Наталії Миколаївни потрібно було йому для того, щоб підтвердити правдивість його слів…

…У понеділок усі друзі Володимира Петровича знали, що він усі вихідні провів у ліжку зі своєю красунею дружиною.

І Наталя залишилася ним дуже задоволена! Він показав друзям фото, на якому Наталя з букетом квітів сиділа на дивані.

Потім він продемонстрував наступне фото, на якому він сам сидів за столом з пляшкою хорошого ігристого із фруктами.

На третьому фото вони стояли з Наталею обійнявшись. Одним словом, не вірити Володимиру у друзів підстав не було…

– Ну ти, Володьку, й даєш! Та наш відпочинок порівняно з твоїм – нудьга просто, – заявили друзі.

Володимир Петрович щасливо посміхався, бо дружина його своїм подружкам обіцяла розповісти ту саму версію, і фото показати обіцяла.

Нехай заздрять!

Що ж до того, що він усі вихідні в ліжку пролежав, то це правда.

Вони з Наталкою дивилися телевізор. Ну… І молодість трохи згадали… Що вже приховувати?

Вам також має сподобатись...

Тетяна Олександрівна бігала по квартирі, не знаходячи собі місця. – Ігоре, ти не бачив наші карти? Ми з батьком не можемо їх знайти, – засмучено запитала мати у сина. – Які карти? – не зрозумів чоловік. – З банку, на які наша пенсія приходить, – пояснила Тетяна Олександрівна. – Ні, не бачив, – відповів Ігор. – У вашій спальні шукали? Проте жінка не встигла нічого відповісти, бо її випередила невістка Ольга. – Ваші картки з пенсією забрала я, вам вони не потрібні! – несподівано заявила Оля. – Як це не потрібні? – Тетяна Олександрівна здивовано дивилася на невістку, не розуміючи, що відбувається

Марина готувала обід на кухні, коли почула вигуки на подвір’ї. – Дядько Іван! Вам знову лист! Марія вибігла на двір і побачила листоношу Катерину. – Який ще лист? – запитала вона. – Ой, тітка Марія, це ви? – здивувалася Катерина. – А дядько Іван вдома? – Немає його. Що за лист? – перпитала Марія. – Не знаю, – знизала плечима листоноша. – Я вам його залишу. Марія забрала лист і швидко повернулася в будинок. Жіноча цікавість взяла гору і Марія вирішила відкрити його, прочитали його і застигли від прочитаного

Людмилу відпустили з роботи на три години раніше. Але додому повертатись зовсім не хотілося. – Зараз прийду додому, і знову Зінаїда Павлівна діставатиме мене своїми причіпками, – думала жінка по дорозі додому. За роздумами жінка не помітила, як дісталася своєї квартири. Людмила відкрила двері своїм ключем, зайшла в коридор. Раптом з кухні долинули голоси. Зінаїда Павлівна щось активно обговорювала з сином. Людмилі стало цікаво, що ж так завзято пояснює свекруха Віктору. Вона тихенько причаїлася в коридорі, прислухалася до розмови і аж рота відкрила від почутого

Ірина готувала вечерю, коли пролунав телефонний дзвінок. Дзвонила її подруга Алла. – Навіть не знаю, що робити, – вигукнула в слухавку Алла. – Тридцять років прожили, довіряли одне одному і раптом таке… – Що сталося? – схвильовано запитала Ірина. – Ти сама не своя! – Навіть не знаю, як розповісти. Соромно, – схлипнула Алла. – Алло, – подруга явно втрачала терпець. – Годі тягнути. Розповідай. Алла ще з хвилину збиралася з думками, а потім наважилася і все розповіла подрузі. Ірина вислухала її і застигла від почутого