Життєві історії

Микола з дружиною і сином поїхали до тещі на дачу. Перший день пройшов добре. Тесть грався з онуком, теща безперервно хвалилася дачею. – Ну, звісно, дачу до пуття треба довести, – казала вона. – Тут треба перекопати, тут паркан зробити. Допоможеш, Миколо? Микола кивнув. – Відпустка почалася! – подумав він. Наступного дня Микола взяв лопату, молоток і подався працювати… Теща глянула на зятя, знизала плечима і пішла у хату. Ближче до вечора Микола сів поряд із дружиною в тіні. – Любий принеси мені склянку води! – попросила вона. Микола хотів встати, як раптом застиг від несподіванки

Микола трошки побоювався свою тещу, хоч і бачив її лише один раз – на весіллі.

Приїхала така невисока, але дуже енергійна жінка, всім давала команди, усім розпоряджалася, ніби її спеціально найняли як весільного координатора.

– Мамо, ну не треба, вже все до тебе придумано! – казала Поліна. – Усі деталі продумали до дрібниць.

– Пуста трата грошей ці ваші дрібниці! – казала мати. – Скромніше треба бути у своїх бажаннях, вам ще жити, сім’ю влаштовувати…

…Миколу Тетяна Сергіївна ніби не помічала – крутиться тут якийсь хлопець, який нареченим себе уявив, тільки заважає.

Але Микола намагався не заважати, йому весь цей передвесільний гармидер був до лампочки, та й чоловік він несварливий.

Нехай жінки роблять, що хочуть, це їм цікаво.

Майбутній тесть теж особливо не вникав, він із дня приїзду почав святкувати весілля з батьком Миколи, тому їх теж не цікавило все, що відбувається довкола.

– Господи, як вона мене дістала! – скаржилася Поліна Миколі. – Скоріше б уже весілля й батьки поїхали до себе додому. Ось так ще з дитинства – тільки командує.

– Так, багато від неї енергії…

– Не те слово! Якщо вона така енергійна, то не всі ж мають бути такі! Вона мені всі вуха продзижчала:

– Ти ледарка, а я тобі покажу як треба, вставай і роби!

Я навіть спеціально ваше місто обрала для навчання, аби подалі від цього всього…

…Після весілля Поліна з матір’ю спілкувалася тільки по телефону, Микола не влазив у їхні розмови, які часто закінчувалися сваркою.

Народився Андрійко, купили своє авто, взяли квартиру в кредит, одним словом, все, як у людей.

– Поліно, ми купили дачу! – якось сказала Тетяна Сергіївна. – Ви маєте до нас приїхати! Андрійку вже чотири роки, а ми з дідом його по телефону тільки бачимо. У вас відпустка на носі, сідайте в машину і їдьте до нас на дачу.

– Мамо, ну у нас свої плани були…

– Були і спливли. Інакше я сама до вас у гості приїду!

– В однокімнатну квартиру?! Де ми тебе тут поселимо?

– Мені все одно, я хоч на кухні на підлозі ляжу, ти знаєш, я витривала. Заодно перевірю, як у вас там ведеться господарство.

У Поліни зовсім зіпсувався настрій. На відпустку планів не було, і мати могла приїхати.

Збрехати, що кудись поїхали не вийде – вона стежитиме за переміщенням по відеозвʼязку.

Хоч Поліна і злилася на свою матір, але все ж таки її любила. Та й тата побачити вже дуже хотілося.

– Ну, що робитимемо, Миколо?

– Давай з’їздимо, Анедрійко заразом відпочине.

Миколі нелегко далися ці слова, до вічно сварливої тещі йому не хотілося їхати, але і її приїзд сюди був небажаний.

А що – проїдуться машиною, а якщо якась виникне сварка, то й не проблема: сіли і поїхали назад, ніякі квитки не тримають.

Так і зробили…

Перший вечір був цілком терпимим – тесть порався з онуком, теща постійно хвалилася дачею, словесний потік у неї був невичерпний.

Поліна ходила за нею з тужливим виразом обличчя, та й Микола не відставав – слухняно чимчикував за тещею і вдавав, що все йому цікаво.

– Ну, звісно, дачу до пуття треба довести, колись сюди воду проведемо і теплий туалет поставимо, а поки прості умови, як бачите. Тут треба перекопати землю, тут паркан зробити. Допоможеш, Миколо?

Микола криво посміхнувся і кивнув – ну ось вона, відпустка почалася!

Перекопай, зроби, бригадирша прямо!

Гаразд, поїхати ніколи не пізно. А поки що вечеряти і спати…

Вранці Микола на подвір’ї зустрів тестя, той збирався їхати своєю машиною.

– А ви що, не залишитеся? – запитав Микола.

– Я? Та ні за що, мені ця дача вже отут! – тесть зробив жест рукою, сів у машину і поїхав.

Так, зрозуміло, всі чоловічі справи тепер ляжуть на плечі Миколі, а теща з нього не злізе.

Щоб вона не почала командувати, Микола взяв лопату, молоток, цвяхи і подався копати, майструвати.

Теща вийшла на ґанок, глянула на зятя, знизала плечима і пішла до хати.

Трохи пізніше вона покликала його на сніданок, на обід, але Микола швидко їв і йшов знову працювати, аби не чути командирський голос тещі.

Поліна надула дитячий басейн, Микола налив туди води, Андрійко поліз у басейн зі своїми іграшками. Стояла спека, Поліна сиділа під тінню яблуні і дивилася на Андрійка.

– Поліно, іди допоможи мені тут по-господарству! – гукнула Тетяна Сергіївна.

– Мамо, я за Андрійком стежу!

– Може я можу бути чимось корисним? – відгукувався Микола.

– Ні-ні, це жіночі справи, займайся своїм…

І все-таки щось для нього знайшлося по-чоловічому в будинку, правда дрібниці.

Ближче до вечора Микола сів поряд із дружиною у тіні, зітхнув і відкинувся у розкладному кріслі. Поруч крутилась теща.

– Любий принеси мені склянку води, так жарко! – попросила Поліна.

Микола вже хотів було підвестися, але раптом застиг від несподіванки.

Тетяна Сергіївна затримала його, взявши за плече.

– Що-о?! – обурилася вона. – Миколо, сиди, а ти швидко встала, і сама принесла чоловікові склянку води! Не бачиш хіба – він втомився! І бігом на вечерю стіл накривай, чоловіка свого годуй! Це що ще за капризи: «Миколо, води мені принеси!». Цілий день під деревом сиділа, нічого не робила, а Микола працював не покладаючи рук! Не соромно тобі, доню?

Поліна невдоволено підвелася й пішла.

– Скажи-но, Микольцю, і вдома вона така сама «хазяйська» як і тут? – запитала теща.

– Та вона молодець, удома завжди чисто.

– Ой, не вірю я тобі! Що дочка, що її батько – обидва ледарі. Те, що ти сьогодні зробив, мій чоловік не зробив би й за місяць. Ти не дивися, що я така строга, це поширюється тільки на моїх рідних, а тебе свої батьки виховали, і, до речі, дуже добре.

До тебе претензій взагалі немає і не було, ти мені спочатку сподобався.

А ось на мої претензії до доньки не звертай уваги, мені не вдалося її нормально виховати, тепер надолужую.

Завтра розпочнуться жіночі роботи з прибирання і всього іншого, а ти відпочивай, набирайся сил. Одна тільки вимога – їж добре, а не так як сьогодні – перекусив і пішов, добре?

Наступні дні були справді спокійними – теща перед зятем прямо стелилася, але з дочкою була строгою.

Микола іноді сам собі шукав роботу від неробства. Перша не витримала Поліна – вкотре посварившись із мамою, вона зажадала зібратися й поїхати. Попрощалися хоча б мирно. Дорогою Микола весь час усміхався.

– Чого ти так радієш? – запитала Поліна.

– Та так, нічого, просто теща у мене хороша…

Більше Микола не побоювався Тетяну Сергіївну…

Вам також має сподобатись...

Степан з Юлією одружилися. Жили молоді з матірʼю Степана Мариною Аркадіївною. А невдовзі вони вирішили переїхати у своє житло… Розлука була важкою. Марина Аркадіївна дуже не хотіла відпускати їх… Молоді обжилися на новій квартирі. Матір в гості не кликали, а вона, на диво, й не дзвонила… Пройшов тиждень, другий, третій… Степан захвилювався, що там з матірʼю і подзвонив сам. А з нею виявилося все гаразд. Каже, не хотіла турбувати, бо знає, скільки справ при переїзді. І тут, раптом, через місяць дзвінок у двері. Молоді відкрили й остовпіли від побаченого

Жанна прибирала в квартирі, коли подзвонила свекруха. – Нам треба поговорити! – серйозним тоном вимовила Дарина Олексіївна. – За годину чекай! Дівчина здивувалася дзвінку, оскільки особливого контакту зі свекрухою не підтримувала. Жанна накрила на стіл, свекруха прийшла за годину, як і обіцяла. – Чаю? – люб’язно запропонувала Жанна. – Я не за цим сюди прийшла! – холодно процідила свекруха. – Хотіла дізнатися, скільки ти ще наглітимеш? – Ви про що? – не зрозуміла Жанна. – Не прикидайся! Я не дозволю тобі використовувати мого сина! – вигукнула свекруха. – Та про що ви? – Жанна здивовано дивилася на Дарину Олексіївну, не розуміючи, що відбувається

Михайло поїхав на роботу рано. Його дружина Ліда теж встала раненько. Вона вийшла на подвірʼя. Їй треба було висадити багаторічні квіти, які вона вчора купила… Поки Ліда прикидала, що й куди висадити, біля воріт зʼявилася якась незнайома жінка. – Здрастуйте, – привіталась та. – Доброго дня, – відповіла Ліда. Вона вже знала майже усіх сусідів, але цю жінку бачила вперше. – Вибачте, мені треба з Мишком поговорити, – раптом сказала незнайомка. – А Мишко на роботі, і буде тільки увечері, – здивовано відповіла Ліда. – А що ви хотіли і хто ви така? Ліда не розуміла, що відбувається

Микола вийшов зі спальні і побачив, що його дружина стоїть перед дзеркалом в коридорі, і кудись збирається йти. – І куди це ти з самого ранку? – звернувся Микола до дружини. – Йду подавати на розлучення…, – спокійно відповіла вона. – Що? – не зрозумів чоловік. – Бачиш, любий мій, годину тому до мене приходила вона, і дуже просила тебе відпустити! – Люда підозріло глянула на Миколу. – Хто приходив? – перпитав він. – Коханка твоя… Хто ж ще? – відповіла Людмила. – Моя хто? У мене коханки ніколи не було, – Микола здивовано дивився на дружину, нічого не розуміючи