І як би вона не намагалася стримувати себе, з її очей знову покотилися сльози. Наталя всерйоз думала про те, що сьогодні найгірший день у її житті. І нічого змінити вже не можна було.
А ще вранці вона почувала себе щасливою жінкою. Так, почуття з чоловіком Толіком були вже не такими палкими. Але хто ж грає у кохання, коли за плечима двадцять п’ять років спільного життя?! — так міркувала Наталя і була абсолютно впевнена у своїй правоті.
…Вранці вона, як завжди, прокинулася хвилин на тридцять раніше за чоловіка, встигла привести себе в порядок і приготувати сніданок. Все, як завжди: каша, яєчня, бутерброди, чай чи кава – на вибір. Чоловік прокинувся, вони разом поснідали і почали збиратися на роботу.
Анатолій викладає в університеті, Наталія працює головним бухгалтером у приватній фірмі. Вони мають двох спільних дорослих дітей. Можна сміливо сказати, що вони проста середньостатистична сім’я.
– Ну що, до вечора? — звернулася Наталя до чоловіка, перш ніж вийти з квартири.
– Так, давай. — похмуро відповів Анатолій, перебираючи якісь документи у папці.
Наталі здалося, що чоловік чимось стурбований. Але особливого значення цьому вона надала. Чи мало що може бути на роботі — студенти, іспити, лекції, успішність. Все це дуже хвилювало Анатолія, до роботи він був прив’язаний і дорожив не менше, ніж власною сім’єю. За роки, прожиті разом, Наталя вже встигла звикнути до такого стану речей.
З ранку шеф попросив Наталю з’їздити в інший офіс, дочірню фірму, щоб перевірити документи перед перевіркою. Там жінка пробула усю першу половину дня. На обід вирішила заскочити до кафе, розташованого неподалік, а потім уже поїхати до свого офісу. Не встигла Наталя зайти в кафе і зробити замовлення, як її життя розділилося на «до» та «після». Через пару столиків у самому куточку сидів її чоловік Анатолій із дівчиною. Вони мило розмовляли і зворушливо трималися за руки.
Наталя одразу впізнала молоду особу — аспірантку Ганну. Кілька разів була в них у гостях. Поки Наталя спостерігала за тим, що відбувається, офіціант приніс їй замовлення. А парочка якраз попросила розрахунок, Анатолій ніжно поцілував дівчину і вони вийшли геть із кафе.
Їсти тепер зовсім не хотілося. Наталя, ковтаючи сльози, поколупала у тарілці, потім розрахувалася за рахунком і вийшла з кафе. Жінці здавалося, що земля йде з-під ніг. Звичайно, останнім часом Анатолій став якимось особливо задумливим, похмурим, байдужим до сімейних проблем. Але Наталя пов’язувала все це з роботою і ніяк не могла припустити, що причиною такої поведінки є інша жінка.
Вона зателефонувала шефу:
– Андрій Дмитрович, у мене тиск підскочив, я поїду додому, а завтра затримаюся, дороблю, що треба.
– Ну звісно, Наталю Геннадіївно, якщо така справа…
Повертатися на роботу у такому стані жінка не могла. Вона сіла у маршрутку та поїхала у бік будинку. Стоячи в ліфті, Наталя була сповнена рішучості влаштувати чоловікові сварку, про себе називала його останніми словами.
Вона зайшла до квартири, залпом випила склянку води та кинулася до спальні збирати речі чоловіка. Чомусь Наталю в цей момент опанувало почуття гидливості. Вона застелила чисту постільну білизну, недбало закинула чоловікові речі в сумку і кинула її біля входу в квартиру.
Лежачи на дивані, вона вигадувала уїдливі та образливі слова, які скаже чоловікові при зустрічі, але нічого хорошого, на думку Наталі не спадало. І вона, несподівано для себе, заснула.
Прокинулася жінка від телефонного дзвінка.
– Алло, Наталко, нам у магазині щось треба чи ні?
– Нам нічого вже не треба. Іди додому. Якщо хочеш…
Наталя почала чекати чоловіка. І невдовзі він з’явився на порозі квартири. Звичайно ж, почав з’ясовувати, що то за сумка і чому дружина розмовляє з ним у такому тоні.
– Не соромно тобі, ще до нашої квартири приводив свою коханку! Я не здивуюсь, якщо вона бувала тут за моєї відсутності! Забирайся, я тобі сказала! – сварилася Наталя.
– Я тобі сказав, що зараз піду! Крім речей, мені потрібно взяти деякі книги! Поводишся як остання істеричка!
– Іди не до істерички! Нехай вона тепер терпить усі твої витівки!
– І піду! З тобою жити давно не можливо! Що нас пов’язує? Ця нещасна квартира та двоє дітей! — сердито вигукнув Анатолій.
– Ось і забирайся! Геть!
Анатолій прихопив із собою якісь книжки та поспішно пішов, кинувши ключі на комод у коридорі. Наталя залишилася сама. Вона сіла на диван, затулила обличчя долонями та заплакала в голос. Чверть століття — час, прожитий у шлюбі, виявився витраченим в пусту. Цього року Наталі буде п’ятдесят. Вона подумала ще й про це і заплакала ще дужче.
Анатолій не став викликати таксі, незважаючи на те, що сумка з речами виявилася не такою легкою. Насамкінець він кинув погляд на восьмий поверх — вікна квартири, де прожив велику частину життя. Чоловік вирішив прогулятися пішки до орендованої квартири його коханої Ганни. Йому здавалося, що він крокує у нове, щасливе життя. Чоловік усміхнувся, зайшов за букетом квітів і пішов ще швидше.
Вдома його зустріла кохана. Ганна – наївна дівчина з провінційного містечка. Талановита, здібна, дотепна, яка розуміє його і неймовірно гарна — так вважав Анатолій. Останнім часом вони дуже зблизилися, вона стала для нього по-справжньому рідною та близькою людиною.
Іти з сім’ї Анатолій не наважувався… Як сказати про все дружин та дітям?! Натомість він наважився на таємний роман. Але Ганна говорила про кохання і наполягала на тому, щоб коханий переїхав до неї в орендовану квартиру. Анатолій довго не погоджувався, а тут сама доля подарувала шанс. Якщо сумку дружина зібрала сама і поставила на порозі — просто гріх не скористатися таким шансом.
– Толік, як я рада! — кинулась Ганна на коханого з обіймами, не встиг він переступити поріг квартири.
– І я радий. До того ж страшенно зголоднів, давай спершу повечеряємо!
– А тоді сходи в магазин, купи чогось, поки не роздягнувся. – Запропонувала Ганна.
– Ганно, ну що я куплю … Я думав, ти вечерю приготувала.
– Ну, не знаю… Пельмені можна. А хочеш піцу замовимо? Ти ж знаєш, я не люблю готувати. – надула вона пухкі губки …
За півгодини Анатолій старанно жував і думав про те, що магазинних пельменів він не їв зі студентських часів.
– Раніше пельмені смачнішими були!
– Так? А здається нормальні пельмені. — Ганна знизала плечима.
Минуло кілька тижнів. Анатолій, як йому здавалося, жив добре. Із дружиною не спілкувався, з дітьми теж. Вони образилися на батька за зраду по відношенню до їхньої матері. І заблокували його номер.
– Ну, поображаються і забудуть! Вони вже дорослі, що тобі до них! – втішала Анатолія Ганна.
– Раніше ми щовихідних зустрічалися, обідали разом, пили чай. Дружина з донькою пироги пекли… – замріяно сказав Анатолій.
– Ну, давай і ми з тобою чаю поп’ємо. Тільки нема з чим. Збігай у магазин. Купи еклерів. — запропонувала Ганна.
Анатолій зітхнув і поплентався у коридор одягатися…
Минуло ще кілька тижнів. Одного ранку Анатолій прокинувся від вигуку коханої з ванної. Чоловік підскочив з ліжка, швидко зрозумів, що вона у ванній і кинувся туди.
З труби фонтаном йшла вода, а Ганна намагалася заткнути дірку в трубі рушником. Поки налагоджували всі проблеми, обидва запізнилися на роботу.
Толік, ти чого такий пом’ятий останнім часом? І розгублений якийсь. Чув, що ви з Наталею розійшлися… — підійшов до нього колега.
– Так, Володю. Розлучаємося.
– Жаль, така жінка вона в тебе гарна. Дуже шкода.
Анатолій подивився слідом за Володимиром, зітхнув і пішов далі. Потрібно зайти в буфет купити пиріжки. До цього хоч пластівці з молоком були, а сьогодні взагалі голодний з дому пішов. У холодильнику, крім йогурту, нічого не було.
– Ганно, давай повечеряємо! Я дуже їсти хочу, голодний дуже, – сказав Анатолій, не встигнувши пройти на кухню.
– Зараз я нігті дофарбую і поставлю воду на пельмені. — манерно сказала Ганна.
– Ганно, я їсти хочу! Я не можу вічно їсти пельмені!
– Ну, тоді підемо в ресторан! І взагалі, потрібно квартиру купувати, а не в цій орендованій коробці жити. Тут і кухні нормальної немає! – Заявила дівчина.
– Ганно, яку квартиру? Ти ціни бачила на нерухомість?
– Бачила, Толік. Візьмемо іпотеку. У тебе зарплатня більша, оформимо на тебе.
Вже за кілька місяців Анатолій сидів у відділенні банку та підписував необхідні документи. Тільки ось у новій квартирі він прожив недовго. Після чергової сварки мила, добра та наївна Ганна заявила:
– Толік, мені здається, ми поспішили з’їжджатися… – спокійно сказала Ганна.
– Тобто як це? Ганно, ти ж сама хотіла, щоб ми жили разом.
– Неправда. Ми цього не обговорювали. Ти просто посварився із дружиною і сам прийшов.
– І що ти пропонуєш? — схвильовано перепитав Анатолій.
– Давай якийсь час поживемо окремо.
– І куди ти пропонуєш мені йти? Дружина мене не пустить назад!
– Ну, наприклад, у орендовану квартиру, де я раніше жила. Вона якраз вільна. Я дам тобі номер господарки.
…Анатолій уже тиждень жив у орендованій квартирі. Якось він зібрався з духом і вирішив піти на уклін до колишньої дружини. Все у дворі будинку йому здалося таким рідним та знайомим. Щоправда, сусіди тепер віталися з якоюсь недовірою та дивилися косо. Але ж це не найголовніше, правда ж?
Анатолій піднявся на восьмий поверх, трохи постояв, зітхнув і подзвонив у двері. Відчинила Наталя.
– Тобі чого? – сухо сказала вона.
– Наталю, я поговорити. Я… Я хотів сказати, що… — винно почав Анатолій, але в Наталії задзвонив телефон…
– Алло. Так, Андрію, виходжу…
– Це твій начальник? – Запитав Анатолій.
– Не вгадав. Це мій коханий чоловік! – відповіла Наталя, замкнула двері квартири і зайшла в ліфт.
Анатолій спустився вниз. Подивився на восьмий поверх. Вікна квартири, де він колись був щасливий, де на нього чекала родина та тепла вечеря. Він опустив голову розвернувся і пішов геть. У голові майнула думка – можна просити розміну, відсудити частину квартири і тоді вже зовсім опуститися в очах своїх дітей. Остаточно і безповоротно…
