– Я все сказав, ніякого весілля не буде! Ось ще, стану я життя пов’язувати з ледь знайомим дівчиськом! – досить різко сказав Андрій, кинувши ложку в тарілку з борщем. На білій скатертині залишилися яскраво-червоні краплі. Називається, зайшов до мами в гості.
– З ледве знайомою? – стримувалася від обурення Наталя. – У вас взагалі то спільна дитина буде!
– По-перше, це ще треба довести, що дитина моя. По-друге, це мене ні до чого не зобов’язує. Нехай подає до суду, встановлює батьківство, і я виплачуватиму аліменти. Але перекладати собі на шию дівчину, яка бігає за багатими чоловіками я не збираюсь!
– Юля така хороша дівчинка, ти на неї явно намовляєш, – мати хлопця відчайдушно намагалася довести свою думку. – Вона тебе кохає.
– А ти звідки знаєш? – насупився Андрій. – Невже вона й сюди встигла дістатися?
– Так, Юля приходила. Вона хотіла познайомитися з бабусею свого майбутнього малюка, я не бачу в цьому нічого поганого.
Наталя щиро не розуміла, чому її хлопчик, вихований, розумний, хороший хлопчик, так погано повівся по відношенню до цієї милої дівчини. Юля прийшла сама, розповіла про те, що вона була у стосунках з Андрієм і що плодом цих стосунків стала дитина. Також вона зі сльозами на очах сказала, що Андрій категорично відмовляється брати на себе відповідальність щодо цього малюка.
– Я йому так вірила. Я заради нього відкинула іншого хлопця! Андрій за мною так красиво доглядав! Дарував квіти, водив ресторанами, надсилав такі чудові повідомлення, – ось тут дівчина вже плакала. – Я просто розтанула!
– Слухай, якщо вона сюди ще хоч раз прийде, просто вистави її. Ця нахабна дівчина посміла заявитися до мене на роботу. Вона наговорила небилиць моєму начальнику, благо він чоловік розсудливий і в ці нісенітниці не повірив. І в результаті її виправдовували з охороною!
– Як ти можеш прирікати свою дитину на життя без батька! Я тебе не так виховувала! – Наталя награно схопилася за бік. – Ти просто зобов’язаний одружитися з цією милою дівчиною. Малюк не повинен рости без батька.
– Він і не буде, я визнаю його, але лише після рішення суду.
– Хоч раз у житті послухай матір! Ця дівчина буде тобі ідеальною дружиною. Я так хочу онуків! І коли моя мрія буквально на відстані простягнутої руки, ти хочеш все зруйнувати? Я тобі цього не дозволю.
– Цікаво, і що ти зробиш?
Андрій, ледве стримувався, щоб не нагрубити єдиній рідній людині. Мати виховувала його одна, виховувала досить строго і особливо кохання ніколи не виявляла. Він зі школи пішов після дев’ятого класу з єдиною метою – переїхати до гуртожитку та жити від неї подалі. Так, йому було важко, але добре хоч, що була пенсія за втратою годувальника, адже поєднувати навчання і роботу він не зміг би, та й яка робота йому світила о шістнадцять? Курсу до третього він нарешті зміг влаштуватися в одну невелику фірму з ремонту техніки, все-таки руки в нього були золоті, і проблем із грошима поменшало.
Мама не схвалювала ні його фах, ні його роботу, ні його спосіб життя. Вона хотіла, щоб він закінчив одинадцять класів, вступив до медичного і став якимось відомим лікарем. Андрій, на свій сором, страшенно не хотів цього. Та й не приваблювала його потреба вовтузитися з недугами сторонніх людей.
Коледж закінчили з червоним дипломом. Роботу Андрій знайшов дуже швидко, з приємною зарплатою та непоганими перспективами у кар’єрному зростанні. А потім, як сніг на голову, в хлопця з’явився батько.
Чоловік виявився дуже забезпеченим, але, на жаль, тяжко нездужав. Інших дітей у нього не було, тому він вирішив налагодити контакт із єдиним сином. На Андрія було складено заповіт, за яким йому відходила трикімнатна квартира, нова машина і рахунок у банку з гарною сумою грошей.
Коли Наталя про це дізналася, вона влаштувала хлопцю справжнісіньку сварку. Мовляв, як він наважився прийняти допомогу від зрадника? Дмитро покинув її з ще ненародженим сином і поїхав, намагаючись втекти від відповідальності. Він ніколи не допомагав ні матеріально, ні фізично, йому було абсолютно байдуже, як живе його дитина. Жінка просила відмовитись від спадщини.
Андрій був у шоці подібних вимог. Ось так просто взяти та відмовитися від власного житла, машини та грошей? Хто на таке піде при здоровому глузді? Ну хоча, може, хтось і піде, суто з принципу, але не він. Андрій не такий важливий. Спадщина дасть йому добрий шанс на подальше щасливе життя і упускати його він не збирається.
Сварка з матір’ю тривала цілих півроку. Потім жінка змінила гнів на милість і почала знову спілкуватися із сином. Щоправда, вона одразу сказала, що нічого про Дмитра чути не хоче і на прощання вона тим більше не прийде.
Андрій працював, паралельно вступивши на заочне відділення до вузу. Все-таки в суспільстві цінують людей із вищою освітою. Навчання давалося йому легко, особливих проблем не було. Батько до цього моменту вже підкинув трохи грошей, тому зараз хлопець жив у своїй квартирі, яка, на щастя, виявилася зовсім недалеко і від роботи, і від вишу.
Зустріч з Юлею була випадковістю. Вечірка і, не приховуватимемо, міцні напої, втома після сесії та особливо важкого робочого дня… Андрій сам не зрозумів, як опинився з дівчиною в одній кімнаті.
Прокинувшись ранком, він був у шоці від своєї поведінки. Прямо сказав Юлі, що їхнє подальше спілкування небажане, а все, що сталося, було великою помилкою.
Юлю це рішення не влаштовувало категорично! Не просто так вона хлопцеві весь час коктейльчики приносила. У неї була вельми певна мета – стати його дівчиною, а згодом і дружиною. Хлопець укомплектований. Своя квартира, машина, гарна робота… Втрачати такого безглуздо! Дівчина і так і сяк намагалася відновити спілкування, але нічого не виходило. До одного моменту.
Черговий медичний огляд показав, що дівчина чекає на дитину. Юля від щастя мало не до стелі стрибала, от зараз вона точно притисне хлопця і вискочить за нього заміж! Вона знала про його долю, про його життя без батька і сподівалася, що сам він ніколи своєї рідної дитини на подібне не прирече.
Причепурившись, дівчина рвонула до головного корпусу вишу, де, як вона дізналася, сьогодні буде Андрій. Їй довелося почекати приблизно півтори години, доки хлопець не вийшов із дверей навчального закладу.
Юля кинулася йому на шию і голосно вигукнула:
– Вітаю, ти скоро станеш татом!
Вона наївно сподівалася, що за такого натовпу народу Андрій не зможе нічого зробити, що йому доведеться як мінімум зобразити радість. Але не тут було.
– Не маю уявлення, про що ти, – холодно промовив хлопець, усуваючи дівчину від себе. Кинувши промовистий погляд на занадто коротку сукню і зухвалий макіяж, він додав: – твій зовнішній вигляд говорить про те, що батьком дитини може бути будь-хто. Я чудово пам’ятаю, як ти кинулася в мої обійми, будучи зі мною знайомою лише кілька годин! Особливої моральності в тобі я не побачив.
– Та як ти смієш! – почервоніла від сорому дівчина. Вона відчувала безліч глузливих поглядів, спрямованих на неї. – Це твоя дитина! Я не дозволю тобі його покинути!
– Моя? Ти у цьому певна? – дівчина часто-густо закивала. – Чудово! Коли народиш, подаси на мене до суду, там призначать експертизу, і тільки за її рішенням я платитиму аліменти. Але я дуже сумніваюся, що ця дитина буде моєю.
Тихі смішки ставали все голоснішими і незабаром над невдахою дівчиною сміялися всі присутні студенти. Навіть парочка викладачів, які вийшли з будівлі на галас, не змогла стримати зневажливих усмішок. Всі знали про матеріальне становище Андрія, як і про те, що він досить трепетно ставиться до свого майбутнього життя. І дружину він збирається шукати милу, скромну, тиху та освічену. Юля ж не проходила по жодному пункту.
Зі сльозами на очах Юля кинулася до найближчого парку. Рухнувши на лаву, вона розплакалася. Мало того, що її план не вдався, то її ще й висміяли! А чутки в них у місті розносяться дуже швидко, і скоро всі навколо знатимуть про її невдачу.
Ну ні, вона так просто не здасться! Вона знає як мінімум одну людину, яка точно зможе вплинути на хлопця. Його мати, яка була на місці Юлії. Вона ж теж залишилася одна з дитиною, і як ніхто інший розуміє почуття бідної та нещасної покинутої напризволяще долі дівчини!
Наталя дівчину прийняла досить привітно. Гучно обурювалася негідною поведінкою сина, обіцяла вправити йому мізки. Юля їй сподобалася, на вигляд мила, скромна дівчинка. Вкрай засмучена і дуже переживає за майбутнє.
Сама думка, що в неї скоро буде онук чи онука наповнювала жінку щастям. Син із зони її впливу уже давно вийшов, живе своїм життям, матір особливо не слухає. А так з’явиться малюк, який її любитиме, слухатиметься і самим своїм існуванням прикрашатиме останні роки її життя…
Ось тільки Андрій зовсім від рук відійшов! Так погано повести себе, ну пряма копія свого батька! Аргументи сина, що він виплачуватиме аліменти та братиме участь у житті дитини (якщо вона дійсно виявиться її дитиною), жінка не сприймала. Бути недільним батьком – все одно, що не бути ним зовсім. Так вона й рахувала. Гроші батька не замінять.
Наталя не залишала спроб напоумити сина. Але добилася тільки того, що він просто перестав відповідати на її дзвінки, перестав приїжджати в гості і намагався її ігнорувати.
– Ось коли в тебе ця ідея з голови вивітриться, тоді й далі спілкуватимемося! – Заявив Андрій матері.
Жінка тоді дуже образилася на сина. Їй було так соромно за його поведінку перед Юлею!
– Нічого, моя люба, – заспокоювала вона дівчину, що плакала. – Ти народиш, і ми одразу ж в суд підемо. Відповість мій син за всі твої сльози.
Ось тільки Юля справу до суду доводити не хотіла. Та хоча б тому, що вона не була повністю впевнена в батьківстві Андрія. Є ще претендент на цю роль.
*******************
Юля справді хотіла уникнути суду, але в неї нічого не вийшло. Наталя її просто потягла писати заяву. Ну не хотіла жінка упускати онука! Хлопчик народився таким миленьким та чарівним, ну ось пряма копія Андрія у дитинстві! Жінка була впевнена, що коли син побачить малюка, обов’язково розтане і відразу зробить Юлі пропозицію.
Засідання добігало кінця, коли суддя дістала результати тесту на батьківство. Уважно прочитала і, подивившись на позивачку, промовила:
– Ймовірність батьківства нуль відсотків.
Після цього, не давши нічого додатково сказати, вона встала і пішла виносити рішення. Тоді до Наталії нарешті йшло, що той милий малюк не має до її сина жодного стосунку. Жінці різко стало погано, і вона почала завалюватися на бік.
Андрій кинувся на допомогу матері, попросив пристава викликати швидку та принести склянку води. Юля ж вся змінилася на обличчі, коли побачила гострий, важкий і невдоволений погляд хлопця, спрямований у її бік.
Треба було ставити на іншого… Хоча, принаймні, тепер вона точно знає, хто батько цієї дитини. А значить, незабаром її чекає ще один суд. Вже той кавалер точно не відкрутиться.
