Життєві історії

Андрій повертався додому з роботи. Чоловік зайшов в під’їзд, піднявся на свій поверх, тихо відкрив квартиру своїм ключем, зайшов в коридор. Раптом Андрій почув, що на кухні дружина розмовляє з тещею. – Мамо, припини. Андрій може повернутися будь-якої миті і все почує, – почув він голос дружини. Він прислухався до розмови і застиг на місці. – І що я не повинен був чути? Повторіть! – тільки й сказав Андрій, зайшовши на кухню

– Наталю, ну що за життя у вас. Вічно бракує грошей.

– Мамо, нам вистачає. З чого ти це взяла?

– Ну, як же? У твоєї сестри вже й квартира є, і машина у них є. Літо на морі проводять. Зауваж, ціле літо, а не десять днів. А ти навіть матері не можеш кілька тисяч дати. Живете на орендованій квартирі. У відпустку їздите до села до якогось сумнівного діда.

– Мама! Ти працюєш, тато працює. У тата ще й пенсія є.

– Тато її заслужив. Не просто нам все дісталося.

– Тобі не вистачає грошей?

– Мені вистачає. А ось ви живете погано. Квартири своєї немає, машини нема. Могли б і нам допомагати. Ось Оля допомагає. Та й з собою на відпочинок запрошують. А ви все літо у місті. Чи не час тобі змінити чоловіка?

– Мамо, що ти таке кажеш? Я люблю Андрія.

– Любить вона. Одружуватися треба бути за розрахунком. А в тебе якийсь розрахунок? Розбігайтеся поки що не пізно. З таким чоловіком вічно так житимеш.

– Мамо, припини. Андрій може повернутися будь-якої миті і все почує.

– Наталю, я вдома. І що я маю почути? Чи не повинен?

– Все добре, зятю. Тільки тобі час міняти роботу. Аж надто мало тобі платять.

– А кому це мало?

– Я образно. Загалом мало. То хіба зарплата для чоловіка. Подивися Оля як живе. Літо на морі проводять.

– Так у них там батьки живуть.

– Ну і що?

– А те! Не так багато ваш перший зять і заробляє. На всьому готовому живуть. Квартиру їм купили, машину купили. А самі вони що? Вибачте, не пощастило вам зі мною. Не маю багатих батьків.

– Бач, як ти зі мною заговорив, – сказала теща, а сама подумала, – от же негідник якийсь.

Мама Наталки пішла. Не хотілося продовжувати розмову при зяті. Але вона ще повернеться, наставить доньку на правильний шлях. Маму треба слухати. Ось Оля її слухає у всьому.

Наталя давно знала характер матері, і вона мала на все відповіді. Та й чоловік її не піддавався впливу тещі. А жили вони добре, дружно. Та й зарплата у них хороша. Просто гроші вони відкладали на квартиру. Тільки вирішили нікому не говорити про це. Особливо матері Наталки. Тому що на початку їхнього сімейного життя теща заявила, що не вміє молодь розпоряджатися грошима.

– Ми витратилися на вашу урочистість, отже я все забираю. – Заявила вона, і вигрібла всі гроші, які були подаровані на весілля молодим. Вони навіть схаменутися не встигли. Андрій після цього довго заспокоював Наталку.

Потім мати приходила контролювати витрати доньки. І хотіла брати в неї зайві гроші. Навіть визначила суму витрат для молодої сім’ї на місяць. Але Наталя дала відсіч.

– Гроші ми самі заробляємо – самі й рахувати будемо.

Але мама все лізла та лізла.

– Я вам ваші гроші збережу. Потім квартиру й купиш. Ти сама потім дякую мені скажеш.

– Ми самі розберемося.

Вирішено було говорити мамі, що грошей просто немає, живуть від зарплати до зарплати. Це так і було, бо більшу частину вони відкладали. Відкладене ніколи не брали.

І ось настав день, коли вони можуть придбати власне житло. Грошей достатньо. Та ще й дідусь Андрія допоміг. Той самий, якого теща назвала сумнівним. Ну, жив дід небагато, звик так за багато років. А пенсія в нього була гарна.

– Мені вже не треба, а вам пригодиться. Я так вирішив. – Сказав він передаючи гроші.

Де купити квартиру? І взагалі квартиру чи будинок? Андрій хотів дім. Наталя була з ним цілком згодна. Тільки де? Хотілося подалі від мами та тещі в одній особі. І знайшовся такий варіант. Їх влаштовувало все: ціна, розташування і, звичайно, сам будинок. Та й робота на новому місці знайшлася, навіть у зарплаті виграли.

Усі документи оформили та переїхали. Вирішили гостей запросити у вихідний. Та й мамі сюрприз влаштувати. Але мама приїхала на стару орендовану квартиру, а там нові мешканці. Почала дзвонити.

– Ви де?

– У суботу дізнаєшся. Ми запрошуємо вас із татом на новосілля. Адресу скину вранці у суботу.

– Як мені набридли ваші новосілля по орендованих квартирах. Що цього разу?

– У нас перше новосілля.

Звичайно ж мама, як тільки надійшло повідомлення з адресою, поїхала до дочки. Вирішила розібратися сама, навіть чоловіка не взяла.

– А де тато?

– Як де? Вдома!

– Ми вас запрошували вдвох. Зараз я сама йому зателефоную, хай їде. Саме встигне.

– Це на честь чого таке величезне торжество готується?

Мама окинула досвідченим поглядом приготування. На кухні метушилися подруги Наталки.

– Мамо, я ж тобі казала. У нас новосілля. Ми купили цей будинок.

– Купили? У іпотеку? Та ви що.

– Ні, ми його купили і нікому нічого не винні.

– Як ви змогли? Звідки гроші?

– Ми працюємо, мамо. Краще радій за нас. Ми ще маємо сюрприз. Незабаром у тебе з татом буде онук чи онука. Ти рада?

– Рада. Тільки чому ви приховували, що у вас є гроші?

– А щоб це змінило?

– Що? Може, треба було в місті квартиру купити. Поруч із нами, якраз продають чудову квартиру. От віддавали б усі гроші мені…

– Ні, мамо. Не віддавали б. Ми самі вирішимо. Чому ти не розумієш. У тебе тато вдома стрункою ходить, але я не така.

– Так. Характер у тебе звісно… Від тебе не знаєш чого чекати.

Наталка навіть засміялася.

Минув майже рік. У родині Наталки та Андрія народився син. За цей час відбулися зміни й у родині Ольги. Ольга розлучилася зі своїм чоловіком та приїхала до батьків. У їхній родині навіть ділити не було чого. Квартира та машина були придбані батьками її чоловіка. Залишилась Ольга одна. Без чоловіка, без помешкання, без відпочинку на морі. Та й дітей нема. А посварилися вони з подачі мами. Мама постійно просила гроші. Для доньки старалася. Чоловіка Ольги вона називала скнарою. Він якось почув і попросив тещу з гостей на вихід. Грубо попросив. Оля образилась і подала на розлучення. Потім пошкодувала, та було пізно.

І тут мама придумала. Адже є Наталя. Вони будинок купили, а значить і зарплати у них хороші. Отож нехай і сестрі куплять квартиру. Чому її Ольга має жити в них. А зі своїм житлом і чоловіка швидше знайде. Знову почалися фінансові прохання матері. Вона хотіла знову заощаджувати їхні гроші.

– Мамо. Це наші гроші. Оля працює. Заощаджуй її гроші.

– У вас, напевно, накопичення вже.

– Мамо!!! Я в декреті. У нас дитина. Я точно знаю, що ти і тато не потребуєте. Інакше я б вам допомогла. А Оля доросла, працює. Поки вони розважалися, можна було купити не одну спільну квартиру. Може б і не розлучилися. Або бодай було що ділити.

– Ось! А ви як ділитимете?

– А ми не збираємося розлучатися.

– А раптом! А якби мені гроші віддавала, то все твоє було б.

– Мамо, годі говорити нісенітниці.

– Яка ж ти не поступлива…

– Так. Я така. Це давно настав час зрозуміти тобі і жити своїм життям. І в Олі своє життя. Якби ти до них не лізла зі своїми порадами, то вони, можливо, й не розлучилися. Добре, що мій Андрій тебе всерйоз не сприймає. І зваж, з нами як з Ольгою не вийде. Ти втратиш одразу зятя, мене та онука. Тож не лізь.

Мама мовчки пішла. Звичайно це не остання її спроба, але й Наталя їй не поступиться.

Вам також має сподобатись...

Оля якраз закінчила готувати вечерю, коли додому повернуся чоловік. – О, я якраз вчасно, – усміхнувся Сашко, зайшовши на кухню. – Так. Швиденько мий руки, будемо вечеряти, поки все гаряче, – відповіла дружина. Через декілька хвилин сімʼя сіла за стіл. Раптом пролунав дзвінок телефону чоловіка. – Мама дзвонить, – сказав Сашко, глянувши на екран, вийшов у іншу кімнату і підняв слухавку. Повернувся він за пʼять хвилин. Виглядав Сашко схвильованим. – Що сталося? – запереживала жінка. – Це кінець… кінець нашого спокійного життя, – несподівано сказав він. – Ти про що? Який кінець? – Оля здивовано дивилася на чоловіка, не розуміючи, що відбувається 

В Аліни не стало матері. Після прощання, до жінки підійшла її сестра Марина і передала невелику коробку з-під цукерок, обмотану скотчем. На коробці, фломастером великими літерами було написано «Аліні». – Це тобі! Я в маминих речах знайшла. Твоя спадщина. Відкривати не стала. Думаю, нічого цікавого, – хитро посміхнулася Марина. Ця дивна усмішка важко зачепила Аліну. Вона забрала коробку та пішла додому. Відкрити коробку Аліна зважилася пізно увечері. У коробці лежав якийсь зошит. Аліна взяла цей зошит, прочитала його і… остовпіла від прочитаного

Ліда Василівна сиділа за столом біля вікна та розглядала фотографії. Раптом пролунав дзвінок у двері. – Знову, напевно, щось продають, – подумала Ліда. Жінка встала, подивилася у вічко. На порозі стояв незнайомий молодий чоловік. -Хто там? – запитала вона. – Ліда Василівна! – сказав незнайомець. “Ім’я знає, пройдисвіти різні на ім’я не зверталися б”, – подумала вона, і відкрила. – Ліда Василівно, доброго дня! Я хочу вибачитися перед вами! Простіть мене, – несподівано сказав чоловік, переступивши поріг. Ліда Василівна придивилася до незнайомця і застигла на місці

Ганна була на роботі, коли пролунав дзвінок її телефону. Жінка глянула на екран і здивувалася, бо дзвонила її колишня свекруха. – Доброго дня, Ірина Анатоліївна? Щось сталося? – одразу запитала невістка. – Привіт, Ганно! Я дзвоню, щоб запросити тебе на свій ювілей! – сказала свекру. – Святкування відбуджеться в суботу, у мене вдома! Ти обов’язково маєш бути там! – Добре, я прийду, – погодилася невістка. Але Ганна навіть уявити не могла, який “сюрпирз” їй приготувала її колишня свекруха