Артем та Христина були молодою парою, яка прожила разом уже десять років. За цей час у них народилося двоє дітей: п’ятирічний Мишко та трирічна Настя.
Життя здавалося стабільним і передбачуваним, поки не з’явилася третя дитина — маленька Катя.
Її народження стало поворотним моментом у стосунках подружжя. Після появи п’ятого члена сім’ї Артем сильно змінився.
– Ну от тепер у нас троє. Треба радіти, правда? – Чоловік глянув на дружину.
– Звісно, треба. Тільки ось як ми справлятимемося? Двоє дітей – це одне, а троє…
– Та гаразд, впораємося як–небудь, – відволікся від екрану телевізора чоловік. – Все–таки діти – це щастя.
– Справді, щастя. Особливо коли вночі кожні дві години прокидаєшся годувати дитину, а вдень, коли втомилася і не виспалася, бігаєш за всіма трьома, – посміхнулася Христина.
– Ти ж сильна, впораєшся. Я теж завжди поряд, допоможу. Куди ж я подінусь? – Артем змовницько підморгнув дружині.
– Артеме, ти ж знаєш, що я працюю віддалено. Часу й так мало, а тепер його стане ще менше.
– Все буде гаразд. Ми разом упораємося, – запевнив її чоловік.
Незважаючи на оптимістичні запевнення Артура, Крістіна відчула наростаючу напругу.
З появою Каті навантаження на неї збільшилося багаторазово. Діти вимагали уваги, турботи та грошей, а незважаючи на те, що фінансові можливості сім’ї залишалися незмінними.
За кілька місяців після народження Каті Артем почав змінювати свою поведінку.
Ситуація посилювалася тим, що він почав економити буквально на всьому, що стосувалося дітей.
Якщо раніше він не шкодував грошей на іграшки, одяг та розваги, то тепер купував тільки найнеобхідніше та найдешевше.
Деколи справа доходила до абсурду, коли чоловік приносив додому дитяче пюре, у якого термін придатності спливав наступного дня.
Також Артем став відмовлятися навіть від спільних прогулянок із сім’єю, знаходячи будь–який привід.
– Ти не підеш із нами? – Здивувалася жінка, помітивши, що чоловік, як і раніше, лежить на дивані.
– Вибач, люба, але в мене термінова зустріч. Може, наступного разу? – знизав плечима Артем.
– Знову зустріч? У тебе вчора була зустріч! – обурилася у відповідь Христина.
– Ну, знаєш, робота зараз на першому місці. Потрібно заробляти більше, щоб забезпечити сім’ю… народили трьох все таки…
– З твоєї вини! Ти ж переконував мене, що все буде гаразд! Та й як ти плануєш забезпечувати сім’ю, якщо ніколи не буваєш удома? – сплеснула руками жінка.
Роздратований Артем скочив з дивана і почав одягатися.
Спочатку Христина вирішила, що їй вдалося звернутися до його совісті, але коли гримнули двері, зрозуміла, що це не так.
Ображена жінка зібрала дітей і вийшла надвір гуляти. Вона звернула увагу на те, що їхня машина, як і раніше, стояла біля будинку, що означало, що Артем знаходиться десь поряд.
Близько години мати з дітьми гуляла поряд з будинком, але чоловік ніяк не з’являвся.
Потім одна з дочок попросила у Христини тістечко, і тій довелося зайти в магазин.
Шлях молодої матері пролягав повз місцевий ресторан. Жінка випадково глянула на вікна і застигла на місці.
По той бік вікна, за столиком, сидів Артем і наминав тістечка з чаєм.
Першим бажанням Христини було забігти всередину та влаштувати чоловікові сварку, але вона стрималася заради дітей.
Бажання й надалі гуляти у молодої матері остаточно зникло. Вона купила дітям тістечка і вирушила додому.
За кілька годин додому повернувся Артем. Чоловік виглядав задоволеним та спокійним.
– Як поїв? – запитала Христина.
– У якому сенсі? – нервово посміхнувся чоловік.
– Тістечка були смачні чи ні? – Поставила руки в боки молода мати.
– Які ще тістечка? – посміхнувся Артем і мимоволі почервонів. – Тістечка якісь вигадала…
– Які ти їв у ресторані! – сказала з усмішкою дружина.
– Мені потрібна розрядка, щоб заробляти гроші на вас! – Огризнувся чоловік. – Ти не уявляєш, скільки грошей ви в мене витягуєте!
– Та вже справді заробляєш, ось тільки ми їх не бачимо, – закотила очі Христина. – Пам’ятається, минулого тижня я просила тебе купити куртку для Михайла. Пам’ятаєш, що ти відповів?
– Пам’ятаю, що треба заощаджувати, – пробурмотів Артем.
– Чому ти сам не заощаджуєш? Вчора знову їв у ресторані! – Схрестила руки на грудях жінка.
– Ти лазила у мій телефон? То був діловий обід! Не можна ж завжди харчуватися вдома.
– Зрозуміло. Так, ресторан – найзручніше місце. Ціни ж копійчані… А ми з дітьми їстимемо вдома, бо це дешевше?
– Ти що, звинувачуєш мене в жадібності? – сердито насупив брови Артем. – Ось уже від кого не очікував…
– Так, звинувачую, і навіть не приховуватиму цього! Ти перестав дбати про свою родину…
– Я працюю на знос! Щоб ви ні чого не потребували! – сказав у відповідь чоловік і розгніваний пішов у кімнату.
Христина пішла за ним, щоб серйозно поговорити та розставити всі крапки над “і”.
– Я вважаю, що ти віддаляєшся від нас, ніби ми чужі люди, – з досадою сказала жінка. – На всьому заощаджуєш… Навіть учора, коли я попросила тебе купити для дітей ковбасу, ти купив найдешевшу!
– Якщо тобі щось не подобається, ти завжди можеш сама вийти на роботу і шикувати стільки, скільки твоїй душі завгодно, – байдуже сказав Артем. – Звикла стільки років сидіти на всьому готовому.
– Взагалі–то я працюю віддалено, коли можу… – Христина здивувалася від слів чоловіка і вирішила провчити його за те, як він став поводитися по відношенню до неї і дітей.
Не подаючи на розлучення, вона вирушила в суд та подала на аліменти. Артем дізнався про це випадково і оторопів від того, що сталося.
Чоловік зателефонував Христині та влаштував сварку, вимагаючи забрати заяву.
– Ні! – відмовилася жінка. – Тепер я і діти нарешті будемо бачити від тебе хоч якісь гроші!
– Не забереш заяви, я з тобою розлучуся! – сказав дружині Артем.
– Давай! – рішуче сказала Христина. – Я проти не буду! З тобою і так уже все ясно!
Через три місяці їх розлучили, і жінка залишилася з трьома дітьми на руках.
Однак аліментів молодій матері цілком вистачало на те, щоб утримувати дітей.
