Бабуся не встигла – двері автобуса зачинилися і він плавно від’їхав від зупинки.
І тут же ж проїхався своїми великими колесами просто по пакету з продуктами, який випав з рук літньої жінки…
Все було зіпсоване – і хліб, і яблучка, і навіть курка і все решта, що було куплене схоже на останні гроші.
Бабуся притулилася спиною до ліхтарного стовпа, і мало не плакала, притискаючи до себе потерту стареньку сумочку.
– Це що, на Зелену автобус уже поїхав? – Тетяна підбігла захекана, хоча було ясно, що вона не встигла.
Це Таня запитала швидше машинально, бо ж вона й сама бачила і автобус, що їде, і пакет, що випав у бабусі з рук.
Старенька мовчки кивнула. Вона розгублено дивилася на зіпсовані продукти.
Потім перевела погляд на Таню. Губи її засмучено скривилися,
– От і я не встигла, дитинко… Василько мій хвилюватися тепер буде. Хотіла дві зупинки проїхати, щоб якнайшвидше додому повернутися, а он як вийшло.
Тут магазин хороший, недорогий, у нас поряд немає такого. Думала купила вигідно, раділа, а виходить дарма…
Прогадала я, ні з чим залишилася, поспішиш – людей насмішиш!
І вона сумно посміхнулася.
– Це водій винен, я все бачила, навіть не дивиться, що біля дверей люди, от же ж! – обурено сказала Таня.
Вона подивилася на зіпсовані продукти, потім на засмучену жінку.
– Василько мій зовсім занедужав, хотіла курячий супчик йому зварити. І яблука купила, він любить яблука. І ще трохи мармеладу, ми давно з ним солодке не купували.
Ціла сумка була їжі, хотіла порадувати його. А тепер і ноги додому не йдуть, з нічим прийду, що ж я Василю скажу?
Таня на секунду задумалася, а потім усміхнулася, і зробила несподіване.
Вона простягла старенькій свій пакет.
– Тримайте, не бійтеся, тут хороші продукти, а в мене змінилися плани, і мені вони не потрібні! І не засмучуйтесь, я все одно на таксі тепер поїду, а заразом і вас підвезу!
І Таня простягла їй свій пакет з продуктами…
Вона досі пам’ятає, як здивовано поглянула на неї та бабуся. Як вона машинально відкрила пакет:
– Ой, та що ви, навіщо?! Тут так багато?!
– Візьміть будь ласка, це мені пощастило, що я вас зустріла. Так вийшло, що мені все це не потрібно, – посміхнулася Таня і викликала таксі.
Вона підвезла жінку до її будинку, і навіть провела до під’їзду.
І потім всю дорогу уявляла, як ця старенька і її Василь будуть радіти…
У пакеті був свіжий багет, червона ікра, мандарини і яблука, дорогі шоколадні цукерки і шинка.
Курки, щоправда, не було, але вже не «з нічим», як вона сказала, бабуся повернеться до свого Василя.
От вони бенкетуватимуть! І її Василь напевно видужає, і вони разом житимуть довго і щасливо…
Вже заходячи в під’їзд старенька озирнулася, подивилася на Таню добрими, якимись по-дитячому наївними очима, і від душі побажала:
– Дякую тобі, дитинко, додому мене довезла, та ще й так багато гостинців дала! Будь щаслива, люба, як тебе хоч звуть, за кого молитися? Ох, Тетяна, треба ж, матусю мою теж Тетяна звали. А мене мама Надією назвала, Надія Іванівна я. Чоловіка тобі хорошого, Тетянко, і діточок здоровеньких.
Ніколи твоєї доброти не забуду! Так сумно було, а всі люди повз біжать, біжать, поспішають, і не бачать мого лиха… А ти підійшла, серце у тебе живе, відкрите, нехай твоя доброта сторицею до тебе повернеться…
– Дякую вам за побажання, та я нічого такого і не зробила, вам теж всього хорошого! – зніяковіла тоді Таня, сіла в таксі, і поїхала до мами.
Вона їхала і думала, що тепер їй точно ясно, як треба вчинити…
…З чоловіком Андрієм вони зовсім посварилися, додому не хотілося їхати. Хоча, якщо чесно, ця нова робота Тані також не подобалася.
Подруга її перетягла до себе, мовляв, у школі мало платять, що ти там із чужими дітьми собі нерви псуєш за копійки?
А у Ольги на фірмі фахівець був потрібен, бажано своя людина, для розрахунку оплати праці для керівництва.
Чоловік був проти, він на своїй роботі нормально заробляє, але Таня вже завелася.
Дуже вже Оля привабливо розписала цю нову роботу:
– Ти що, все життя вчителькою бути хочеш? А у нас класно, презентації, прийоми, тебе теж покличуть. На машину собі заробиш, а то твій Андрій якийсь жадібний. Має машину, а тобі значить необов’язково? Ну не їздити ж тобі на автобусі? І одягнешся гарно, якщо чоловік тобі нічого купити не може!
Слова Олі капали на душу Тані.
Оля вся із себе, у неї і машина, і одягнена вона класно.
Але, чесно кажучи, Таня довго сумнівалася. Їй її робота з дітьми подобалася. І машина їй не надто потрібна, вони з Андрієм і в село і скрізь разом їздять.
Але одного разу Таню заїло, що Андрій їй дорогу сумку не купив, сказав, що можна і дешевшу.
Сумку їй Оля запропонувала – її знайома брендові речі привозила зі складу. Дорого звісно, але дешевше, ніж у магазині. А ця сумочка Тані дуже сподобалася.
Через цю недолугу сумку вони й посварилися. І Таня сказала, що сама собі на все заробить.
Вона звільнилася зі школи і пішла у фірму, де працювала Оля.
Зарплату і справді їй дали вдвічі більшу, ніж у школі. І спочатку Тані все подобалося.
Фірма велика, і вона мала індивідуально обговорити і погодити з начальством зарплати всіх керівників.
І головне – не базікати, хто скільки отримує.
На презентації та бенкети її теж запрошували, але більше для того, щоб допомагала.
І їй стало зрозуміло, що вона дрібна сошка і до неї ставляться зверхньо. У керівництва своя компанія, вони ж еліта.
Те, що в них такі зарплати, незабаром Таню обурило, коли стало ясно, що на виробництві в їхній фірмі робітникам платили зовсім мало.
Текучість кадрів була велика, але набирали інших, частіше таких, хто був готовий працювати за невеликі гроші.
І все це Тані не подобалося, вона дуже сумувала за школою і тим колективом. Там вона була серед рівних і відчувала себе на своєму місці.
А тут все було якось… Принизливо.
Після бенкету їм з Олею давали презенти, пакети із продуктами.
– Це з панського столу, те, що не виклали, я ж тобі казала, що тут місце хороше, це ще один плюс, халявна їжа, – гордо передавала Тані пакет із продуктами Оля.
Коли вона принесла такий пакет додому, Андрій розізлився:
– Ти навіщо це притягла?! Ми що, їсти не маємо що? Ну, ти вже взагалі!
– Це нормальна їжа, все свіже і не відкрите! – заперечила Таня, але в душі вона була вже згодна з Андрієм.
Саме такий пакет Таня і віддала старенькій, все в ньому було дороге і свіже, але тільки Таня вирішила, що досить, вона більше не може там працювати.
Андрію не подобається, що вона то на презентації, то на бенкеті, та й їй такий спосіб життя не був до вподоби. Так і до розлучення скоро в них дійде, а вони ж зовсім про інше життя мріяли…
До мами Таня тоді так і не доїхала, Андрій подзвонив їй раптово:
– Тетянко, я тут подумав, ну що ми дійсно? Я ж люблю тебе, ну давай купимо цю сумку, що за нісенітниця!
– Андрію, я у школу вирішила повернутися, і я теж тебе люблю, – зраділа Таня.
Вона поїхала додому, вони помирились і більше не сваряться.
У школі Таню зустріли з радістю, діти теж зраділи.
І Таня вільно зітхнула – як добре, що вона знову на своєму місці!
Правда через рік, випустивши своїх малюків у п’ятий клас, їй все ж довелося на якийсь час піти, але вона ще повернеться.
Просто в них з Андрієм народився синочок Максимчик і все тепер добре, так, як вони й мріяли.
Таня часто згадує ту стареньку і її добрі побажання.
Ось що значить, коли людина говорить від душі, її слова щирі тоді, мабуть, до самого Господа доходять, тому і збуваються.
І Таня рада, що вони з Андрієм тепер живуть у злагоді один з одним і зі своїм серцем.
Тільки так можна бути по-справжньому щасливим.
Що б не робилося довкола, все одно залишаться вічні цінності.
Добро, любов і милосердя – це те, що допомагає жити і бути щасливим…
