Життєві історії

Баба Валя прийшла додому і виклала з пакета продукти. Вона трішечки перекусила канапками з сиром і ковбасою і сіла на диван. На дивані лежав старий фотоальбом. Баба Валя відкрила його і задумалася… Ось вона виходить заміж. Ось її коханий Петро, міцний, роботящий. За ним, як за кам’яною стіною! Син народився, жили дружно, щасливо. А потім зненацька не стало її коханого чоловіка… Син одружився і поїхав за кордон. Внука тільки на фото бачила. – Ех, і коли життя пролетіло? – зітхнула баба Валя. А наступного дня вона вирішила діяти

Вийшовши з магазину, баба Валя заглянула в пакет, щоб перевірити, чи все вона купила.

– Наче все, – пробурмотіла вона.

Вона присіла на лавку, перепочити. На сусідній лавці сиділа якась дівчина і тримала на руках дитину.

Дівчина в короткій тонкій куртці, джинсах, нервово колихала малюка і… Плакала.

– Ну заспокойся ти вже, ну скільки можна кричати? Господи, ну чого тобі ще треба, Артеме?! – говорила вона неспокійному малюку.

– Може їсти хоче вже, малюки вони такі, їли б і їли! – сказала баба Валя. – Скільки йому?

Дівчина глянула на бабу Валю і показала три пальці.

– Три місяці? Маленький ще зовсім. Животик може. Ти через дитину плачеш, чи що? Облиш, буває з ними таке.

– Я вже не знаю, що мені й робити. Вдома мама слаба, я зовсім одна, а тут ще й він репетує…

І дівчина раптом голосно заплакала.

– Ну, не плач, дитино, – заспокоювала її баба Валя. – Будь–що буває в житті. А те, що ти сама, це погано. Чоловік є? Де батько дитини?

– Немає чоловіка, обіцяв одружитися і зник, як дізнався, що я вагітна. Мама дуже заслабла незадовго до моїх пологів. А я так втомилася, всю ніч бігаю то до неї, то до дитини. Я так спати хочу, не знаю, як мені далі жити…

Дівчина гірко плакала. Баба Валя глянула на малюка. У блакитному комбінезоні і в’язаній шапочці… Плаче…

– Та що ж ти так плачеш, бідолашний? – лагідно сказала старенька. – Як звати тебе, красуне? – запитала вона дівчину.

– Ольга. Гаразд, бабусю, я піду. Поплакала, наче легше стало. Нічого, витримаємо!

– А де живеш? Може, коли в гості загляну. Мене баба Валя звуть.

Дівчина назвала вулицю.

– Приватний будинок у нас, – додала вона й пішла.

…Прийшовши додому, баба Валя виклала з пакета продукти, трішечки перекусила канапками з сиром і ковбасою і сіла на диван.

На дивані лежав старий фотоальбом. Баба Валя відкрила його і задумалася.

Ось вона виходить заміж. Її коханий Петро, міцний, роботящий, за ним, як за кам’яною стіною! Син народився, жили дружно, щасливо… А потім зненацька не стало її коханого чоловіка…

Думала баба Валя, що ніколи не відійде від горя. Але ні, роки йшли, впоралася. Син одружився і поїхав за кордон, роботу там запропонували. Допомагав грошима їй, надсилав перекази. Внука тільки на фото бачила.

– Ех, і коли життя пролетіло? – зітхнула баба Валя. – Ніби ж була молода зовсім недавно, а вже бабуся… Олю ту шкода. Дівча ще, а такі випробування. Треба б допомогти…

І баба Валя вирішила діяти.

…Наступного дня баба Валя зібрала в сумку гостинці і пішла за адресою, яку назвали Оля. Невеликий похилий будиночок, який не знав ремонту багато років. Постукала у двері.

– Ой, баба Валю, проходьте. Артем спить, а я пелюшки перу. Мама теж спить.

– Олечко, я тут принесла трохи продуктів і солодощів, візьми. А що ж ти навчання хоч закінчила?

– Після школи вступила вчитися на кравчиню, та не закінчила, Артем народився. На допомогу і мамину пенсію живемо. Потім, може, відновлюсь… Я шити, ох, як люблю, з дитинства.

– Це добре, що мрієш професію освоїти. А мамі може лікування потрібне, що лікарі кажуть?

– Гроші потрібні, за безплатно нічого не роблять, самі знаєте…

– Ох, це так. Всюди гроші потрібні… Слухай, у мене є знайома одна, Галина, її чоловік без житла залишив, блукає по орендованих квартирах. Може домовитися з нею, вона жила б у вас, і наглядала б за мамою і малюком, а ти на навчання б ходила.

– Навіть не знаю… Поговоріть з нею, якщо нормальна людина, то можна, напевно…

Баба Валя так і зробила. Галина з радістю погодилася.

– Бабо Валю, дякую вам велике! Галина дуже допомагає мені, я висипатись хоч стала. Артемчик трохи підросте, піду далі вчитися.

Баба Валя була рада, що змогла допомогти Олі й Галині. Вони були потрібні одна одній.

– Олечко, а мене в лікарню кладуть, серце почало турбувати все частіше й частіше. Лікар сказав, що треба лягати, підлікуватись. Син хоче забрати до себе, а я не хочу їхати на чужину.

– Бабо Валю, ми вас не покинемо, лікуйтеся!

Оля та Галина відвідували її в лікарні, приносили продукти і підтримували морально.

Якось Оля прийшла із високим симпатичним хлопцем.

– Знайомтеся, це батько Артемчика, Ігор. Побачив мене з сином на вулиці, просив вибачення, за те, що злякався тоді, втік. Батьки його тепло нас прийняли, вони не знали, що десь росте онук.

Ми хочемо одружитися, у нас буде повноцінна сім’я, я така рада! Галина залишиться доглядати маму. А скоро відвеземо її на процедури, мама Ігоря обіцяла допомогти, є шанс підняти її на ноги.

– Я рада за вас. Добре, що усвідомив помилку, і Артем матиме батька. А я, Олечко, їду. Син домовився з однією лікарнею в Німеччині, мені зроблять всі процедури, і я залишусь жити із сім’єю сина. Ось такі справи…

Провести бабу Валю прийшли всі сусіди. Оля з Артемом, Ігорем і Галиною. Вона виїжджала з легким серцем, бачачи їхні щасливі обличчя. За невеликий проміжок часу вони стали як рідні.

– Дякую вам величезне, бабо Валю, що підтримали мене тоді, допомогли. Все моє життя змінилося. Я рада, що ви є, така добра, чуйна. Світ не без добрих людей!

Бабі Валі зробили всі процедури, все пройшло добре. Син навчив її користуватися інтернетом і вона завжди була на зв’язку з Олею.

Ось так одна зустріч звела незнайомих людей, котрі стали один одному, як рідні…

Вам також має сподобатись...

Люба варила на кухні борщ, коли у двері постукали. Жінка відкрила двері і побачила на порозі якусь незнайомку. – Доброго дня! – суворо вимовила жінка похилого віку, оглянувши її з ніг до голови. – Ви живете разом із Михайлом? Люба, якщо не помиляюсь? – Так це я! – підтвердила Люба. – Михайло говорив, що ви маєте мені щось передати, – раптом сказала гостя. – Михайло повинен вам щось передати? – перепитала Люба. – Ні, саме ви, – уточнила незнайомка. – Вибачте, але я вас не розумію! Ви про що взагалі говорите? – Люба здивовано дивилася на незнайомку, не розуміючи, що відбувається

Поліна зі своїм чоловіком Михайлом дуже хотіли дітей. Але в них ніяк не виходило. Поліна вже навіть запропонувала всиновити малюка, але чоловік сказав почекати… Так минуло пів року. Поліна знову заговорила з чоловіком про дитину. Але Михайло чомусь образився й поїхав до матері. Минуло кілька годин. Заспокоївшись, Поліна вирішила поприбирати в квартирі. Прибирання відволікло її від сумних думок. Захотілося їсти. Підігрівати суп вона не стала. Приготувавши нашвидкоруч яєчню, Поліна тільки сіла за стіл, як почула звук відкритих дверей. Вона скочила з-за столу, помчала в коридор і заплакала від побаченого

Ганна повернулася додому з двома важкими пакетами у руках. Жінка швидко переодягнулася, розклала продукти, поставила сковорідку на плиту і взялася за приготування котлет на вечерю. Саме тоді на кухню зайшов її чоловік Вадим. – Зовсім чоловік вже не потрібний? – невдоволено сказав він. – Вадим, ти про що?  – Ганна глянула на чоловіка і важко зітхнула. – Я в тобі розчарувався! Ти нікудишня господиня та дружина, – раптом вигукнув Вадим. – Я подаю на розлучення! – Вадим, що на тебе найшло? Чому ти хочеш розлучитися? Поясни? – Ганна здивовано дивилася на чоловіка, не розуміючи, що відбувається

Андрій припаркував свій джип біля будинку батьків. – Приїхав! – вигукнула мама, побачивши сина і обійняла його. – Привіт, мамо! – усміхнувся Андрій. – Прохоть в хату, я там обід приготувала, – затараторила жінка. Андрій смачно поїв, поговорив з батьками. – А ти надовго до нас? – запитав батько. – На тиждень, – відповів Андрій. – Це добре, нам допомона не завадить, – усміхнувся батько. Тиждень пролетів швидко, настав час повертатися у місто. Мати з батьком вийшли провести сина. – Андрію, я маю тобі дещо сказати, – раптом сказала мама і все розповіла сину. Андрій вислухав матір і аж сторопів від таких слів