Анастасія прокинулася, коли поїзд уже прибував. Всю дорогу вона проспала. – Ну й навіщо я поїхала у це місто? Навіщо сколихнула все, що давно пішло …
Настя вирішила знайти своє перше кохання – свого Сашка. Жінка зібралася й поїхала у його місто. Адресу вона мала. Настя швидко знайшла обшарпану девʼятиповерхівку, піднялася на сьомий поверх і подзвонила у дзвінок. Двері відкрив хлопчик років шести. – Тітко, вам кого? – здивовано запитав він. Настя застигла, а до дверей підійшла якась молода жінка в короткому вишневому домашньому халатику. – Здрастуйте, – привіталась вона. – Ви до кого? – Я… – забурмотіла Настя. – Я до Олександра Леонідовича. Запала довга пауза. – Ви трохи спізнилися, – якимось дивним голосом озвалася жінка. – Як це спізнилася? – здивовано запитала Настя. І раптом вона побіліла від несподіваної здогадки
