– Не подобається мені, коли ключі від нашого льоху є в когось ще, крім нас, – пробурчала Ганна, осудливо подивившись на чоловіка.
– За що саме ти переживаєш? У нас там немає нічого особливо цінного, – засміявся у відповідь Олексій.
Проте з погляду дружини він відразу зрозумів, що Ганна його радості не поділяє.
– Якщо ти забув, ми там зберігаємо варення, закрутки та овочі, – суворо зауважила жінка.
– Марина там буває всього пару разів на рік, та й то для того, щоб дитячий велосипед поставити і забрати, – парирував у відповідь Олексій.
Ганна невдоволено пробурчала собі під ніс, що все одно невдоволена тим, що ключі від льоху гуляють де не глянути.
Близько двох місяців ця тема в сім’ї не піднімалася, доки жінка не полізла за компотом.
– Був же вишневий, – бурчала Ганна, шарячи очима по льоху. – Я точно пам’ятаю, що була банка.
Півгодини жінка шукала вишневий компот, але так і не знайшовши його, прихопила банку з малиновим.
Вирішивши, що вона неправильно запам’ятала кількість компотів, Ганна зі спокійною душею вирушила додому.
Через два тижні в гості до подружжя нагрянули тесть з тещею і сестра Ольга з чоловіком.
– Ой, Ганно, неси сюди свої фірмові огірочки! Я дуже за ними скучила! – скомандувала дівчина і хитро підморгнула сестрі.
– Вагітна? – на одному подиху запитала Ганна, і її очі засвітилися від щастя.
– Так! – Ольга скромно почервоніла. – І помідори теж давай!
Сестра у відповідь дзвінко засміялася і покликала сестричку із собою прогулятися до льоху.
Дівчата повернулися через півгодини. У руках Ганна тримала дволітрову банку огірків.
– Помідори не взяла? – поцікавилася мати.
– Ні, – коротко відповіла Ганна і, поставивши на стіл банку з огірками, покликала чоловіка на кухню.
Олексій неохоче вийшов з-за столу і поплентався слідом за дружиною. Як тільки вони зайшли на кухню, жінка прикрила двері і напівпошепки вимовила:
– Твоя сестра забирає у нас продукти…
– Які продукти? – здивовано спитав Олексій.
– Банки з соліннями, варенням та компотом. Картоплю, мені здається, теж бере, – стривожено промовила жінка.
– Та навіщо їй? – скривився чоловік, показуючи свою явну незгоду з її словами.
– Мабуть, бо вона сама все це купує, – докірливо відповіла Ганна. – А навіщо купувати, коли можна безкоштовно взяти у нас у льоху?
– Ні, Марина не братиме, – заперечив чоловік і почав заступатися за сестру.
– Тоді розкажи мені, куди поділася остання банка вишневого компоту та помідорів? – узялася в боки Ганна і хитро примружилася, дивлячись на чоловіка.
– Не знаю, може, самі з’їли, а ти просто забула, – розгублено знизав плечима Олексій.
– Ну, слухай, як я могла забути, якщо не була там всього два тижні? – пробурчала жінка.
Чоловік покривив обличчя і, звівши розмову нанівець, швиденько втік у зал до гостей.
Ганна, можливо, не переживала б так сильно, якби не стосунки із зовицею.
Багато разів жінка пропонувала Марині допомагати їй на дачі, а потім ділити врожай, але та закочувала вгору очі і відмовлялася.
– Я все куплю, – пояснювала свою відмову зовиця, і Ганна зрозуміла, що сподіватися на родичку не варто.
Більше на цю тему з Мариною жінка не розмовляла, але її напружили слова чоловіка про те, що зовиця попросила ключі від їхнього льоху, щоб ставити там велосипед.
До від’їзду родичів Ганна не заводила з Олексієм розмови про сестру.
Однак як тільки вони поїхали, жінка покликала чоловіка до льоху і попросила перераховувати всі банки.
– Картоплю теж рахуватимемо? – пожартував чоловік, який не вірив, що Марина може брати їхні продукти.
– Ні, але пропоную зібрати її в мішки і зав’язати так, щоб сестра твоя не змогла брати непомітно, – уперто сказала Ганна.
Весь день подружжя провело за ревізією у льоху. Олексій, втомившись від нудної праці, до кінця дня почав бурчати, проте жінка залишилася задоволена.
Щотижня Ганна спускалася в льох і перевіряла наявність банок та збереження мішків.
Через місяць вона вбігла до квартири і повідомила чоловіка про те, що зникло кілька банок і мішок з картоплею зменшився обсягом.
– Давай змінимо замок, якщо це так? – розвів руками Олексій.
Цього ж дня подружжя поїхало до господарської крамниці і купило новий навісний замок.
Тільки тоді жінка змогла спокійно видихнути. Вона знала, що рано чи пізно чоловікові зателефонує зовиця і попросе пояснень.
Марина не забарилася. Через півтора тижні вона зателефонувала братові.
– Чому я не можу потрапити до льоху? – суворим тоном запитала жінка. – В чому справа? Ви змінили замок?
– Так, – сухо відповів Олексій.
– Чому мені не видали новий комплект? – рішуче напирала на брата Марина.
– Тому що після тебе у нас зменшується кількість банок, – спокійним тоном відповів чоловік.
– Що? Ти звинувачуєш мене в тому, що я беру у вас банки? Та кому вони потрібні? У мене є гроші, і я сама собі можу все купити! – дзвінко заголосила у слухавку Марина. – Самі все зʼїли і на мене вирішили звалити! Нічого більше не вигадали? Не невістка, а негідниця якась. Сто відсотків з її подачі все пішло! Давай мені ключі, велосипед потрібно поставити!
– Ні, більше ти зберігати в нас нічого не будеш. Шукай собі інше місце, – спокійно заперечив Олексій.
– Підкаблучник ти, Олексію! – гукнула у відповідь ображена сестра і відключилася.
Більше вона ні братові, ні невістці не дзвонила, зате встигла поскаржитися на них з Олексієм матері, яка не забарилася зателефонувати і поцікавитися, чому рідний брат поскупився на сестру банку помідорів і відро картоплі.
Чоловік спробував пояснити жінці, що Марина відмовляється допомагати їм на дачі, але зате нишком спустошує льох.
– Вам шкода? Можна подумати, вона вас об’їла?
– Ми садали тільки з розрахунку на свою сім’ю, не більше, – холодно відповів Олексій матері.
– Жадібні ви, от і вся відповідь! – Винесла вердикт жінка і поклала трубку.
Вона теж дуже образилася на сина і невістку за те, що ті посміли образити Марину і вигнати її з льоху.
