Життєві історії

Микола з Яною вечеряли, коли пролунав телефонний дзвінок. Дзвонила сестра чоловіка Ліда. Микола одразу включив гучний зв’язок. Секретів у сім’ї ніколи не було. – Миколо. Ти мій молодший брат. У мене більше нікого немає і можу звернутися тільки до тебе, – одразу почала сестра. – Правильно, – погодився брат. – У мене до тебе буде одне делікатне прохання, – раптом сказала Ліда і зупинилася, не наважуючись продовжити. – Ну, кажи! Я тебе слухаю, – поквапив її Микола. І Ліда все розповіла. Микола з Яною вислухали жінку, переглянулися між собою і застигли від почутого

Дзвінок старшої сестри Ліди був несподіванкою. Микола давно з нею посварився. Це відбувалося регулярно. Місяць спілкується, а потім на порожньому місці може виникнути сварка. Одне не те слово сказане на її адресу або відмова в чомусь рік мовчання. Ну, майже рік. Зараз минуло зовсім мало часу. Якщо розібратися, то це Микола має ображатись. Адже вона в пориві емоцій говорила дуже багато поганого про сім’ю Миколи. Вибачень ніколи не було.

– Що нам ділити? Ми брат та сестра, – завжди були її перші слова при примиренні. Ось і зараз вона почала з них.

Поговорили ні про що, але Микола вирішив, що скоро буде продовження. Адже Ліда ніколи б не стала так рано дзвонити. Вона завжди витримувала близько року. А тут минуло лише три місяці.

– Яна, Ліда дзвонила. Напевно, знову до нас свою дочку з дітьми хоче в гості відправити.

– Вона тобі це вже сказала?

– Ні. Поки що нічого, але підозріло все це.

Відпустка, яку у них провела Настя – племінниця Миколи, була незабутньою. Три тижні з двома гіперактивними дітьми восьми та чотирьох років. Підсумки відпустки були не втішні. Схвильований кіт і той не вірив у спокій після їхнього від’їзду. Ховатися від усіх він перестав лише через місяць, але дзвінки у двері його лякали. Молодого папугу, якого не чіпав навіть кіт, випустили з балкона погуляти. Звичайно, він не повернувся. Син Миколи та Яни дуже переживав з цього приводу.

Крім тваринок, були й інші люди кого зачепив візит рідні. З балкона була скинута повітряна кулька з водою. Бабусі, що сиділи на лавці, з вигуками розбіглися. Вибачатися і виправдовуватись перед ними довелося Яні, а ще купити пакет цукерок та тортик. Микола влаштував племінниці рознос, вона зібралася і поїхала раніше на тиждень. Тут же зателефонувала Ліда, сварилася і образилася цілий рік.

Змальовані шпалери довелося переклеювати, зламані квіти виходжувати, велику вазу просто викинути. Добре, що вони здогадалися вчасно сховати ноутбук. Але за те, що не дали дітям пограти, Ліда щоразу нагадувала Миколі і звинувачувала його в жадібності.

– Я більше не хочу таких гостей. Просто їй треба відмовити.

– Ще не відомо, що буде цього разу. Ми їх п’ять років не бачили, я маю на увазі племінницю та її дітей.

– Ще б стільки не бачити.

– Рідню не обирають.

– Так.

***

Ліда зателефонувала за тиждень. Микола одразу включив на гучний зв’язок. Секретів у сім’ї ніколи не було.

– Миколо. Ти мій молодший брат. У мене більше нікого немає і можу звернутися тільки до тебе. Ти ж знаєш, що твоя племінниця розлучилася. Їй дуже важко у селі, вона завжди мріяла жити у місті, а поряд із родичами краще, ніж одній. Адже завжди можна звернутися по допомогу. Правильно?

– Правильно.

Микола та Яна переглянулися, було зовсім незрозуміло куди хилить Ліда. Хоче влаштувати доньку в місті? Але як? Знімати квартиру? Але молодій жінці потрібна робота, а в неї навіть освіти немає. А жити на що із двома дітьми.

– Та й дітям краще навчатись у місті. Старшому вже вступати треба. Він у коледж хоче. До десятого класу не піде. Виросли дітки.

Микола та Яна знову переглянулися. Час йде. Свої діти ростуть швидко, а чужі, здається, ще швидше. Значить їм сімнадцять та тринадцять.

– Ну, чого ти мовчиш?

‐ А що казати, я тебе слухаю. Я зрозумів, що Настя хоче переїхати. Зніматиме квартиру?

– Ні. Адже у Яни матері не стало, квартира залишилася їй. Це ж логічно. Хоч і маленька, та їм вистачить.

– Логічно, але спадщина ще не оформлена. І кому їм?

– Яка різниця, адже квартира є. Вони самі там наведуть порядок.

– Який порядок? Навіщо?

– Ти маєш допомогти Насті. У дівчинки чоловіка немає. Пусти її до тієї квартири.

– Квартира Яни. А по-друге наш син одружується, і вони житимуть там.

– Коли він ще одружиться, та й у вас багато місця, молоді нехай у вас поживуть.

– Ні. Вони вже там ремонт збиралися робити. І квартиру ми на сина оформимо.

– Ах, ось як ви! – виклик було закінчено, Ліда образилася.

Не минуло й тижня, як Ліда зателефонувала знову. Микола був на роботі та скинув виклик. Потім ще, ще й ще.

Увечері він заїхав за Яною на роботу, потім вони разом закупилися на вихідні та попрямували додому. Син поїхав на турбазу зі своєю дівчиною та друзями.

– Дядько Микола, де ви ходите? Ми вже втомились чекати. – у під’їзді біля дверей стояла Настя та два її сини.

– А ми на вас не чекали.

– Але ж мама вас попереджала.

– Ніхто не попереджав.

– Вона дзвонила, а ви слухавку не підняли. А нас треба було ще зустріти. У нас багато речей, ледве дотягли.

– Треба було таксі викликати.

– Це дорого.

Довелося усі вихідні проводити з гостями. Вони сподівалися, що залишаться у родичів жити. Настя навіть розпочала пошук школи для молодшого.

– Яка школа, Настя. Середина навчального року. Хіба ви не на канікули?

– Звичайно, ні. Мама тобі пояснювала. Так що вибирай, чи з вами, чи у тій квартирі.

– А чи не забагато ви із мамою хочете?

– Ні. Це вам забагато дві квартири мати.

– У твоєї матері два будинки в селі. Нехай один продасть і допоможе тобі. До того ж не прибіднюйся, ти отримуєш добрі аліменти.

– А ти звідки це можеш знати?

– Про будинок? Так це ж і так відомо. Ви ж його дачникам здаєте. Наші знайомі у вас його знімали. Тільки більше не поїдуть, дуже дорого. Ви відпочивайте, а потім додому. І заспокой своїх дітей. Вони знову сваряться. Начебто вже не маленькі.

З кімнати лунали вигуки молодшого, потім щось упало, настала тиша. Яна не витримала і пішла туди. Слідом Микола, а потім Настя. На підлозі лежав новий ноутбук. До цього він чекав свого часу на самому верху стіни. Яна та Микола його купили молодшому синові у подарунок на день народження. Гарний і дорогий. Але вже зіпсований.

– Ми просто хотіли подивитися.

– Ну подивіться, а мама ваша нехай на чек дивиться і купить зараз же такий.

З’ясувалося, що ноутбук вони якимось чином дістали, але поділити не могли.

– Ви що, смієтеся. У мене таких грошей ніколи не було. Це діти!

– Купуй, зіпсували твої діти. Це не гарантійний випадок.

– Доведіть. Він, може, сам упав.

– Збирай речі та на вокзал. До поїзда п’ять годин. Там і відпочиньте. А ви, молоді люди, чекайте на вулиці. Швидко одяглися та гуляти.

– Я мамі подзвоню!

– Не питання, дзвони.

Микола розійшовся не на жарт. Сам став кидати їхні речі у валізи. Яна намагалася його трохи заспокоїти, але його вже не зупинити. Як тільки він зачинив за Настею двері, одразу зателефонував Ліді.

Сестра виправдовувалася, але мала одну відповідь – вони ж діти.

Ось і не чекали на гостей, от і діти підросли. А ще й пожити хотіли в них. Важко уявити, щоб могло бути.

Ноутбук своєму сину довелося купувати знову. Добре, що старший допоміг, він вже працює.

Вам також має сподобатись...

До Поліни та Дениса у гості прийшла свекруха зі своєю сестрою. Поліна пригостила їх тортиком, зробила чай. – Ви мене вибачите, якщо я вас не надовго покину? – запитала Поліна. – Я домовилася з подругою зустрітися. – Звісно йди, а ми тут посидимо трохи. Дениса дочекаємося, – усміхнулася Зінаїда Павлівна. Поліна швидко зібралася і вийшла з квартири. Але тільки-но жінка спустилася на перший поверх, як зрозуміла, що забула сумку. Довелося повернутись. Жінка тихенько зайшла в квартиру, як раптом почула голос свекрухи та її сестри. Поліна прислухалася до їхньої розмови і ахнула від почутого

Олег повертався з роботи додому. Біля підʼїзду він зустрів свою сусідку, бабу Зіну. – Олеже, привіт! – сказала до нього жінка. – Маєш хвилинку? У мене до тебе справа є! – Для вас хвилинку знайду, – відповів чоловік. – Я знаю, що лізу не у свою справу, але ти повинен це дізнатися, – якось підозріло сказала бабуся. – Ви про що? – не зрозумів Олег. – Бачиш, ось там стоїть червона машина, – сказала сусідка. – Придивися уважно, що в машині відбувається! Олег повільно повернувся, і побачив машину про яку говорила баба Зіна, чоловік придивився в салон автомобіля і…ахнув від побаченого

Наталя та Роман одружилися, відгуляли шикарне весілля та вирушили у весільну подорож. За десять днів молодята повернулися додому. – Я така щаслива, – говорила Наталя зайшовши у квартиру. – Я маю терміново подзвонити Риті, та розповісти їй, як все пройшло. Наталка зняла туфлі, пройшла у кімнату і застигла – всі меблі були не на своїх місцях. – Коханий, швидко йди сюди! – покликала вона чоловіка. – Що тут відбувалося? – Наталю, ти повинна дещо дізнатися, – почав Роман і зупинився. Чоловік ще не знав, як наважитися розповісти дружині, що відбувалося в їхній квартирі, поки вони були у весільній подорожі

Наталя привела сина Іванка до баби Ганни. Бабусю вона знайшла по оголошенню. Баба Ганна мала побути з Іваном до вечора. – Ось вам мій номер телефону, – сказала Наталя. – Іванку, сьогодні ти побудеш з цією бабусею, – сказала вона сину. Якщо що – дзвони. Наталя швидко поцілувала сина і поспішила на роботу… Цілий день вона працювала як у тумані, і постійно чекала дзвінка сина. Але Іванко чомусь вперто не хотів їй дзвонити… Після роботи Наталя прийшла по Іванка. Вона думала, що він, уже зібраний, чекатиме біля дверей. Але все було не так… У дверях стояла тільки баба Ганна! Наталя застигла від здивування