– Отже, рідним від мене потрібні тільки гроші, – сумно прошепотіла Ольга Миколаївна.
Ранок і так видався невеселим. Вона встала рано, блукала квартирою, не знаючи, чим себе зайняти.
Ольга Миколаївна була вдовою на пенсії, старша дочка жила далеко, молодший син із сім’єю – на іншому кінці міста.
День прикрасив лише візит невістки, яка принесла продукти.
– Ольго Миколаївно! Відчиняйте скоріше, у мене руки вже не витримують! – прокричала Катя з-за дверей.
Вона занесла в квартиру величезні пакети.
– Ну, що ви так довго? Я ледве дотягла все це, Катя видихнула і простягла пакет. – Ось, котлеток вам наготувала, Михайло просив передати, що на вихідних заїде.
– Ой, дякую, люба… Ти ж моя хороша… – Ольга Миколаївна розгублено взяла пакет. – Проходь, чаю поп’ємо. Я якраз фотографії розбирала.
Катя зняла туфлі на шпильці і зайшла на кухню, звично оглядаючи квартиру чіпким поглядом.
– А ви знову не снідали? – вона вже відкривала холодильник. – Так не можна, ми ж домовлялися.
Ольга Миколаївна ніяково посміхнулася, смикаючи в’язану кофту на грудях.
– Та ось задумалася… Слухай, Катрусю, а ти вчасно. Я тут дещо вирішила і хотіла порадитися з тобою.
Катя застигла з чайником в руці і запитально підняла брову.
– Я хочу квартиру продати й іншу купити, не двокімнатну, а одно.
Невістка часто закліпала очима, але вона стримано кивнула.
– Грошей не вистачає?
– Та ні, – Ольга Миколаївна невпевнено пожувала губами, – навіщо мені одній стільки місця? Куплю собі однокімнатну, та й вам допоможу.
– Ну, що ви! – замахала руками Катя.
– Та годі тобі, куди мені багато грошей одній? Що залишиться, поділю порівну між Мишком і Світланою. По-чесному.
Цієї миті щось змінилося. Катя поставила чайник на стіл із таким стукотом, що Ольга Миколаївна здригнулася. Посмішка все ще трималася на обличчі невістки, але очі стали холодними.
– У сенсі половину грошей віддасте Світлані? – перепитала вона, розтягуючи слова. – А з якого це дива, вибачте?
– Що значить, з якого дива? – Ольга Миколаївна розгублено закліпала, дивлячись на невістку. – Вона ж моя дочка.
– Так–так, звісно, – Катя посміхнулася, але одразу підібгала губи. – Просто нам ці гроші були б потрібнішими. Ви ж розумієте, що у нас із Мишком зараз не найпростіша ситуація. Кредит на житло… Машина стара… Софійка цього року до школи піде, ви уявляєте, скільки коштує її зібрати до першого класу?
– Катрусю, люба, але це справедливо, – заперечила Ольга Миколаївна. – Вони обоє мої діти, і Мишко, і Світлана.
– А те, що Світлана втекла в інше місто і приїжджає раз на рік, це чесно? – Катя подалася вперед. – А ми завжди поряд, допомагаємо. Я ось продукти ношу.
Ольга Миколаївна відчула, як усередині щось стиснулося. Вона опустила очі й почала перебирати край скатертини.
– Софійка щотижня приходить, малюнки вам малює! Я думала, ви їй заповісте квартиру, – голос Каті піднявся на тон вище. – А доньку Світлани ви навіть толком не бачите!
– Але все-таки, – Ольга Миколаївна підвела погляд, твердо подивившись на невістку, – я не можу вчинити інакше. Все, я вирішила! Буде так.
Обличчя Каті здригнулося. Вона повільно встала, спираючись на стіл. Ольга Миколаївна знала, що невістка недолюблює її дочку. Особливо після того, як мати допомогла Світлані грошима, щоб та переїхала.
– Ці гроші,– сказала тоді Катя,– краще б нам на кредит дали.
– Тобто я продукти ношу, підлогу вам мию, – її голос став строгим, – а ви хочете поділитися грошима з тією, яка навіть не з’явиться на вашому порозі?
– Світлана мені теж допомагає, – образилася за доньку Ольга Миколаївна. – Вона гроші надсилає.
– Значить, добре живе, коли є чим від матері відкуплятися! Ось тільки з вами вона чомусь жити не поспішає. Це я терплю ваші примхи, то штори перу, як вам подобається, то шукаю молоко певної марки. А ви як мені відплатили! Робіть, як знаєте. Якщо Світлана для вас важливіша, це ваш вибір.
Вона схопила сумку й пішла до дверей. Ольга Миколаївна схвильовано поспішила за нею.
– Катрусю! Що ти таке кажеш? Ви всі мені дорогі, і Світлана з донькою, і ви з Мишком і Софійкою.
– Так, звісно, – Катя взула туфлі, не дивлячись на свекруху. – Тому й віддаєте половину тій, якої біля вас немає. Дуже справедливо!
– Але що я можу зробити, вони ж обоє мої діти, – сказала Ольга Миколаївна, але невістка вже вийшла, і слова зависли в повітрі.
Мабуть, Катя з прикрасами описали чоловікові вчинок свекрухи, бо весь наступний тиждень Ольга Миколаївна не могла поговорити із сином. Приїхати Михайло відмовився, телефоном відповідав коротко і сухо. “Зайнятий”, “на нараді”, “передзвоню потім”. Але потім не передзвонював.
Ольга Миколаївна від тривоги ночами не спала, лежала, вдивляючись у стелю. А коли вона нарешті додзвонилася до сина, його голос звучав холодно.
– Мишко, це мама… Щось сталося? – Запитала Ольга Миколаївна. – Ви не приїжджаєте, не дзвоните…
У слухавці запала пауза. Потім син видихнув із явним роздратуванням:
– А варто? Якщо ти не цінуєш нашу допомогу і збираєшся віддати половину грошей Світлані?
Ольга Миколаївна охнула.
– Синку, ти серйозно? Ти на боці Каті? Світлана ж твоя сестра, – здивувалася Ольга Миколаївна.
– Так, серйозно! Світлана втекла, кинула тебе на нас, а тепер буде вершки збирати? Ні. Я тут подумав, це несправедливо, тож слухай. Якщо ти виявляєш таку неповагу, нас ти більше не побачиш. Ні мене, ні дружину, ні внучку.
– Ти так не зробиш, – оторопіла Ольга Миколаївна.
– Думаєш? От і перевіримо.
Михайло скинув виклик і більше не брав слухавку, скільки б мати не дзвонила.
Після цього Ольга Миколаївна не наважилася розповісти про продаж квартири і гроші Світлані. Але дочка сама здогадалася, що щось сталося. Під час чергового дзвінка Світлана вслухалася у голос матері й запитала:
– Ти що, плакала? Що сталося?
І Ольга Миколаївна розповіла і про розмову з Катею, і про дзвінок до Михайла. З кожним словом їй легшало, ніби важкий камінь скочувався з плечей.
– Так, – голос Світлани став жорстким, – значить, тепер вони отак з тобою? Як не даси їм усі гроші – вони тебе знати не знатимуть?
– Ну… – Ольга Миколаївна поправила окуляри. – Просто Катруся вважає, що я маю дати гроші тільки їм. Мовляв ви з донькою і так усім забезпечені…
– Я?! – Світлана засміялася.
– Так, звичайно.
– Одна виховую дочку, за орендовану квартиру віддаю половину зарплати… Та яке це взагалі має значення?! – вигукнула Світлана. – Справа не в грошах, мамо. Хочеш, взагалі собі їх залиш чи віддай Мишкові, мені все одно. Я тебе не за гроші люблю. Справа в тому, що вони взагалі не мають права так розмовляти з тобою!
У Ольги Миколаївни пішли сльози.
– Даремно я взагалі поїхала, – раптом тихо додала
Світлана. – Я мала бути поруч, дбати про тебе. Щодня сварю себе, що залишила тебе на брата
Гіркота у голосі доньки стала втіхою для Ольги Миколаївни. Вперше за ці кілька днів хтось ставився до неї зі співчуттям.
Після розмови з дочкою Ольга Миколаївна довго сиділа біля вікна й думала. Вона перебирала в думці всі візити Каті, всі її компліменти й турботу. Виходить, все це було нещире, штучне? Тільки заради квартири і грошей?
У той же час вона згадувала слова доньки: «Це я мушу дбати про тебе… Залиш гроші собі…»
Світлана навіть не подумала про фінанси, їй потрібна була мати.
Сумніви турбували душу, не даючи спокою. І тільки молячись перед іконою, просячи наставити її на істинний шлях, Ольга Миколаївна нарешті зрозуміла, що їй треба робити. Тієї ж хвилини вона взяла слухавку і зробила дзвінок.
– Здрастуйте, це агентство нерухомості? Я хочу продати квартиру.
Наступного ранку від Каті надійшло повідомлення: «Ми з Михайлом хочемо поговорити. Приїдемо завтра о дванадцятій».
Ольга Миколаївна перечитала його кілька разів, притискаючи телефон до грудей. Може, син з невісткою схаменулися? Може, все налагодиться? На секунду вона навіть пошкодувала, що зробила вчора.
Перед приходом сина й невістки вона наготувала пиріжків, вимила підлогу до блиску, навіть дістала нову скатертину, яку берегла для особливих випадків. Об 11:55 пролунав дзвінок у двері. Ольга Миколаївна кинулася відкривати. На порозі стояв Михайло. Один.
– А де Катрусю? – Ольга Миколаївна розгублено визирнула в коридор.
– Не змогла приїхати, – син пройшов повз, не обійнявши її, як робив зазвичай. – У Софійки температура. Але так навіть краще, поговоримо з тобою наодинці.
Вони сіли на кухні. Михайло відмовився від чаю, від пиріжків, дивився убік.
– Мамо, я… – він затнувся. – Ми подумали і вирішили, що ти маєш рацію. Це твої гроші і твоє рішення.
Ольга Миколаївна недовірливо подивилася на сина:
– Правда? Так ти… Не гніваєшся?
Михайло скривився:
– Просто ми тут прикинули з Катею… Після покупки нової квартири в тебе залишиться непогана сума. Якщо поділити на двох, кожному дістанеться непогано.
Ольга Миколаївна повільно випросталась. Щось у його голосі, у тому, як він уникав її погляду, було не так…
– Так ось у чому справа, – сказала вона тихо. – Справа знову в грошах.
Син смикнувся:
– До чого тут це? Ми просто… Зараз у нашої родини важкі часи…
– А для Світлани легкі? – Ольга Миколаївна відчула, як усередині здіймається щось сильне, незнайоме. – Вона одна виховує дитину, винаймає квартиру…
– Проте сказала, що їй не потрібні мої гроші! А ти спершу влаштував тут всяке, відгородив від мене від внучки, перестав приїжджати сам. А тепер погодився взяти від мене гроші?
– Ну то й що? – Михайло майже вигукнув це. – Ти мусиш допомагати нам, а не Світлані! Ми твоя справжня сім’я! Ми поряд! А де вона?!
– Вона дзвонить щотижня, – голос Ольги Миколаївни був несподівано твердим. – Вона надсилає гроші щомісяця, хоч сама ледве зводить кінці з кінцями. А ти… Коли ти востаннє питав, як я почуваюся? Не Катя, а ти? Ви ходите до мене тільки заради спадщини, твоя дружина проговорилася.
Михайло відкрив рота, закрив, побілів.
– Значить, он як? – процідив він крізь зуби і встав. – Ну гаразд, добре. Роби те, що ти хочеш.
Коли за ним зачинилися двері, Ольга Миколаївна сіла. На душі було важко, але напрочуд спокійно. Тепер вона розуміла, що її вчорашній вчинок був правильним…
Через два місяці Ольга Миколаївна збирала речі, навколо стояли коробки. Син з невісткою так і не виходили на зв’язок за цей час, і вона вже була готова до того, що поїде з міста, навіть не поговоривши з близькими.
Однак чутки про її від’їзд дійшла до сина й невістки. Першою подзвонила Катя.
– Ви взагалі вже?! – вигукнула невістка. – Я тільки-но дізналася, що ви продали квартиру й переїжджаєте!
– Так, все правильно, – спокійно відповіла Ольга Миколаївна. – Я їду до дочки. Куплю там квартиру, житиму разом зі Світланою й онукою.
– А ми, значить, прощавайте?! Ви розумієте, що ви наробили?
– Розумію, – Ольга Миколаївна сіла в крісло, тримаючи чашку. – Вперше за довгий час я все чудово розумію.
– Ви зрадили свою сім’ю!
– Ні, Катрусю. Це ти зрадила мене. Весь цей час… Всі ці пиріжки, турбота… Ти просто чекала, коли я віддам вам квартиру, правда?
Пауза, потім нервовий сміх невістки.
– А ви думали, я з вами така мила через вашу прекрасну особистість?
Ольга Миколаївна на мить втратила оторопіла.
– Що ж, – сказала вона нарешті, – дякую за чесність. Хоча б насамкінець.
У двері подзвонили. Ольга Миколаївна встала, все ще тримаючи слухавку.
– Мені пора. Це, мабуть, нові господарі.
– Зачекайте! – вигукнула Катя. – Одумайтеся, поки не пізно! Ви нас більше не побачите!
– Це твоє рішення.
Ольга Миколаївна підійшла до дверей, глянула у вічко. Так, це були нові хазяї її квартири, молода пара.
– Вибач, Катю, але я маю відкрити двері. І знаєш, – вона зітхнула. – Твої дії – це поганий спосіб утримати поряд близьку людину.
Вона поклала слухавку, і відкрила двері назустріч новим мешканцям цієї квартири і свого нового життя…
