З самого дитинства так усі про неї й казали:
– Наша Галя – ну просто дівчинка-свято якась! Подивіться на неї, вона ж як маленька рум’яна пампушечка, ямочки на щічках, в очах радість. І не сумує ніколи, навіть якщо лялька зламалася, або їй не купили ошатну сукню!
Галя і справді ніколи не сумувала. І не любила, коли інші сумують.
Сама вона швидко навчилася всьому, що треба вміти господині.
І шити, і в’язати, і готувати Галя з дитинства вміла і любила.
І ніякі життєві труднощі не могли її засмутити.
Вони їдуть усім класом на екскурсію, а в Галі пальто зовсім вицвіло, та й шапка стара?
Галя одразу ж випросила у бабусі яскраві нитки і зв’язала нову шапочку.
А пальто, без дозволу мами, вирішила перешити, знала, що мама в ательє своє пальто так оновила.
Переживала, що заплутається, але вийшло просто неймовірно, нове пальто було чудовим!
– Ось комусь дружина дістанеться, щасливому якомусь, і весела, і рукаста! – примовляла бабуся, пробуючи те, що Галя наготувала, співаючи за роботою.
А незабаром і справді до неї прийшло кохання…
Вони познайомилися на концерті, де Олег був із мамою. І одразу став до неї залицятися.
Весела і спритна Галя і йому, і його мамі дуже сподобалася.
А Галя одразу зрозуміла, що Олег теж, як і вона, любить музику. Він видався їй легким у спілкуванні.
Приходячи додому, вона тільки про нього і говорила:
– Бабусю, ми з Олегом ідемо у філармонію, уявляєш, він розуміє мене з півслова! А на вихідні поїдемо з його друзями на дачу! Бабусю, він заміж мене кличе, і здається, я люблю його, що робити?
Бабуся посміхалася, дивлячись на внучку.
Неможливо було не посміхатися, Галя всіх довкола заряджала своєю енергією.
Але свої сумніви бабуся все є висловлювала:
– Внучечко, зашвидко якось, ви ж тільки недавно познайомилися?
– Бабусю, ти не розумієш, ось Наталка довго з Ігорем зустрічалася, потім заміж вийшла, а тепер вони розлучилися.
Неможливо точно зрозуміти, не ставши дружиною, як складеться.
Але у нас все буде чудово, бабусю! Він такий… Не знаю навіть, як і сказати, він добрий, і я його теж люблю!
– Ну, звісно, ти будеш щаслива, я й не сумніваюся, ти ж моя ягідка, хіба таку, як ти, можна не любити? – тут же ж здалася бабуся, і Галя обійняла її.
– Бабусю, люба, я вже й сукню придумала! Блакитну хочу пошити, допоможеш мені, я і фасон вже придумала, таку не купити, дорого, а я краще зроблю!
– Ой, не знаю, сама, та ще й блакитну, не знаю, – засумнівалася було бабуся.
Хотіла сказати внучці, що прикмета погана самій сукню весільну шити… Та й колір…
Але Галя ніби й не помітила сумніву бабусі, тільки радісно повторила,
– Ну так, блакитну, як мої очі, Олег сказав, що це буде напрочуд красиво! А такий фасон, як я хочу, у магазинах не купити, та й кравчиня не візьметься. Але ж ти мені допоможеш, правда, бабусю?
І бабуся відкинула сумніви, і справді, до чого ці прикмети, на них зараз ніхто не дивиться. Он як радіє онука, навіщо їй вселяти сумніви і в її долю втручатися?
Весілля вийшло дуже веселе, всю рідню покликали і друзі Галі та Олега прийшли. Пісні разом співали, танцювали, і так душевно і добре було, що бабуся перестала думати про погане.
От тільки фату внучка даремно зняла, танцювати вона їй заважала, ну та гаразд, хіба у фаті справа? Он як Олег на неї дивиться закоханими очима!
Жити молоді стали в квартирі бабусі, вона їх з радістю прийняла.
І коли через рік правнук Сашко народився, Валентина Іванівна і зовсім розтанула, так раділа за Галю.
Вона, звісно, помічала те, що Олег уже не такий дбайливий, як раніше їм здавалося.
І гульбанити став із друзями частіше, каже, що втомлюється на роботі сильно, а вдома дитина маленька спати вночі не дає.
Потім Олег пізно почав приходити додому.
Валентина Іванівна відганяла погані думки, говорила Галі, що Олег видно заробити більше намагається.
Але зять уже став і на Галю підсварюватися, йому тепер не подобалося, як вона співає, як одягається, те, що поповніла після пологів, хоч це й було майже непомітно.
Внучка трималася до останнього, не хотіла перед бабусею показувати, що в неї з чоловіком не ладнається.
Але одного разу сталася сварка, Олег повернувся додому під ранок веселий і…
Назвав Галю іншим ім’ям!
Галя не витримала, все йому виказала, а він навіть не став виправдовуватися.
Галасував, що набридла вона йому, така галаслива, пісні співає, веселиться, як в небесах літає. Та ще й так швидко все робить, щоб спеціально підкреслити, що чоловік у неї ледар. Навіть карнизи для штор сама почепила – який чоловік витримає таке?
Галя тільки засміялася. Вона давно зрозуміла, що помилилась. І невдовзі подала на розлучення.
– Я в цьому винна, не зупинила тебе, про прикмети не сказала… Блакитну сукню на весілля вдягнути – це чоловіка з коханкою та біленькою ділити! Та й інше теж! – голосила Валентина Іванівна.
Але Галя міцно обійняла бабусю.
– Перестань на себе наговорювати, може і є такі прикмети, але це я по молодості не розібралася в людині. Коли любов справжня, ніякі прикмети не вплинуть! Зате в нас Сашко є, моя радість, нам і так добре…
Так вони втрьох і жили. Галя на роботу влаштувалася швачкою, курси закінчила. А бабуся їй із Сашком допомагала.
Пісні теж Галя не забувала, синочок у неї вдався, тож віддали його вчитися музиці.
А чоловіків Галя з того часу цуралася.
Краще жити без чоловіка, аніж із таким, який у тобі всю радість та смак життя хоче забрати…
Бабуся звісно мріяла, щоб онука пару собі знайшла, гідного чоловіка. Але так і не дочекалася цього.
Сашко виріс, одружився, Галя вже сама стала бабусею, але життя було їй, як і раніше, на радість.
Вона мала багато подруг, шила на замовлення, і разом із сином займалася проведенням свят.
Співала на весіллях та ювілеях, а Сашко їй акомпанував.
Галю запрошували з великим задоволенням, вона своєю енергією всіх заряджала й захоплювала.
Якщо Галя бралася за проведення заходу, то свято проходило чудово, гості танцювали й співали разом із цією задерикуватою ведучою. А Галю рекомендували потім своїм друзям та знайомим.
…Якось Галині Андріївні надійшла пропозиція провести ювілейну урочистість у багатому будинку.
Замовники натякнули, що ювіляр досить відома у своїх колах людина.
Але він просив не розказувати, хто він, тільки ім’я сказав, щоб Галя могла підготувати сценарій.
Галя не заперечувала. Яка їй різниця? Уточнила лише смаки ювіляра, як у їжі, так і в піснях і танцювальній музиці.
І почала готувати захід.
У неї вже все було відпрацьовано, а те, що місце проведення вже визначене, спрощувало роботу.
Меню зазвичай Галя сама обирала, і їй сподобалося, що смак ювіляра був такий самий, як і в неї. Багато овочів, фруктів, риби. Але й м’ясо для охочих на будь-який смак.
Але важливішими виявилися його музичні уподобання.
Всі вони входило до звичної програми Галі.
Їхні смаки з ювіляром Миколою повністю збігалися!
І ось настав день свята. Стали прибувати гості, Галя ще раз по-господарськи все оглянула, перевірила розсадку гостей і чекала на ювіляра. Хто ж він?
Раптом у залу зайшов чоловік, і Галя ахнула від несподіванки.
Вона впізнала в ньому… Свого кумира!
Вона не раз бувала на його виступах, та це ж відомий виконавець Микола Білий!
Він теж її побачив, усміхнувся і підійшов.
– Галю, привіт, ви вибачте, що одразу не сказав вам, що це я герой свята, не хотів, щоб преса дізналася.
– Здрастуйте, Миколо, для мене велика честь бути ведучою на вашому ювілеї, – у відповідь усміхнулася Галя.
Їй і справді було це дуже приємно. Микола був дуже симпатичний чоловік, а його творчістю вона давно була зачарована.
Але далі сталося непередбачуване. Микола взяв її під руку, і запропонував:
– Я давно за вами спостерігаю, ви напрочуд добре співаєте. Ви дуже гарна жінка, і я задумав одну справу, хочу запропонувати вам… Виступати разом зі мною, що скажете?
Галю складно було чимось здивувати, але тут вона просто оторопіла.
Виступати разом із ним? Хто він, і хто вона, щоб стати з ним поруч?! І їй уже теж під шістдесят, є жінки й молодші, які співають не гірше, аніж вона.
Але Микола ніби прочитав її думки.
– Молода жінка мені не підходить. Мені потрібна глибина, терпкість і післясмак. А ваш тембр напрочуд поєднується з моїм, та й разом ми гарно виглядаємо.
Пропоную сьогодні це перевірити? Ви згодні?
Галя не роздумуючи погодилася, і жодної секунди про це не пошкодувала!
Вони з Миколою уже п’ятий рік разом співають і живуть.
Їхня любов переплетена з піснями і вони розуміють один одного з півслова.
Галя зовсім несподівано зустріла таки свого коханого, ох, бачила б це бабуся.
– Я найщасливіший на світі чоловік, мені неймовірно пощастило, – сказав їй якось її чоловік Микола. – Ти перетворила моє життя на свято. Раніше я співав для публіки, але був самотній, а тепер я вперше живу так, як мріяв!
– Ось і я можу сказати те ж саме! – Галя обійняла чоловіка, і вони щасливо засміялися…
