Життєві історії

– Мамо, я в тебе тиждень поживу? – На порозі квартири Олени Борисівни стояла її дочка Оля. – В сенсі поживеш? А як же Вадим? – здивувалася мама. – Я від нього пішла. Не можу більше! – пояснила Оля. – Що означає не можеш? Він – твій чоловік! – не витримала Олена Борисівна. – Ще той чоловік! – тихо промовила Оля. – Так пустиш чи ні? Але Ольга навіть уявити не могла, що скаже їй мама

– Мамо, я в тебе тиждень поживу? – На порозі квартири Олени Борисівни стояла її дочка Оля.

– В сенсі поживеш? А як же Вадим?

Вадим – це чоловік Олі та, відповідно, зять Олени Борисівни.

– Я від нього пішла. Не можу більше!

– Що означає не можеш? Він – твій чоловік!

– Ще той чоловік! – не витримала Оля. – Так пустиш чи ні?

– Ні, звичайно, повертайся до Вадима і навіть не думай від нього йти. Одружилися то живіть!

Сперечатися з Оленою Борисівною було марно, вмовляти і переконувати, що колись дбайлива людина поступово перетворюється на негідника, теж. Тому Оля мовчки повернулась і почала спускатися сходами.

– Ти мою думку знаєш! – гукнула їй вслід мама. – Вийшла заміж – живи з чоловіком! Добре, що батька немає вдома, він ще нічого про твої витівки не знає!

Так, принцип Олени Борисівни Оліі був добре відомий. Мама прожила з її батьком двадцять років. Заміж вискочила молоденькою дівчиною, чоловік старший майже на десять років. Чого тільки Оля не надивилась у дитинстві! Тато, звичайно, дуже добре заробляв та забезпечував родину. У Олі завжди були закордонні речі, на столі – делікатеси, а у відпустку вони їздили не в Одесу, а в Іспанію, Італію і навіть Мальдіви. Але поза зовнішнім благополуччям сім’ї стояли великі проблеми. Батько був дуже суворим ніхто навіть суперечити не наважувався. Як він сказав, так дружина з дочкою і робили.

А потім татко завів коханку, за віком та дівчина була трохи старша за Олю. Мати, звичайно, про суперницю знала, але, закривши очі, мовчала. Дуже вже вона не хотіла позбутися всього того, що мала, а головне – статусу заміжньої та благополучної жінки.

Оля, ковтаючи сльози, йшла вулицею і вирішувала, до якої з подруг їй податися. Додому повертатись, як веліла мати, вона навіть не думала.

– Що знову? – побачивши, що у Олі очі на мокрому місці, Юля провела її зі сходового майданчика в свою затишну квартиру. А потім, сунувши в руки подруги рушник і підштовхнувши до ванної, пішла стелити ліжко.

– Ти вибач, але більше мені йти нема до кого, – Оля з вдячністю дивилася на Юлю. – Знаю що без попередження, у вас і так нема де повернутися.

І справді, Юля з сім’єю тулилася в маленькій квартирці.

– Нічого, у тісноті та не в образі, – відповіла подруга. Потім вона подивилася на близнюків, відправивши чоловіка укладати їх спати, і повернулася на кухню, де на підлозі для гостя був надувний матрац.

– Так розлучися ти, нарешті, зі своїм Вадимом! – Вигукнула Юля. – Що цього разу?

– Посварився дуже, і не тільки словами, – тихо, опустивши очі, прошепотіла Оля.

– А мати? Не пустила до себе?

– Ну, ти ж її знаєш! Одружилася – закривай на все очі, сказала!

– І що думаєш далі робити?

– Не знаю поки що, може, правда, до Вадима повернутися.

– Ранок вечора мудріший, спи поки, потім вирішуватимемо і висновки робитимемо.

Оля, на диво, миттєво заснула, а Юля вирушила до чоловіка порадитися.

– Як думаєш, – шепотіла вона, щоб не розбудити дітей. – Чи варто Олі з Вадимом розлучитися, мати таки не схвалює цього?

– Так він її спокою не дасть, і все! Далі тільки гірше буде.

– Так вона від нього та матері фінансово залежить! Як і на що буде жити?

– У неї руки на місці? Голова також? От нехай нею й думає! – не витримував Сергій. – Квартиру можна зняти на перший час, на роботу влаштуватися. Ну, якщо їй, звісно, подобається, нехай закриває на все очі!

Вранці Оля заявила подрузі:

– Я, мабуть, додому поїду. Від Вадима двадцять сім пропущених. Шукав мене, мабуть, турбувався!

– Ну-ну, шукав, турбувався. Їдь, тільки ось не думаю, що йому дуже сподобається, що ти на його дзвінки не відповідала. Так що легко не відбудешся! Ось що, подруго, давай ти вже визначся: або ти з Вадимом залишаєшся і закриваєш очі на усі його витівки. Або одним махом покінчиш все, що було пов’язане з твоїм минулим життям!

Оля замислилась. З одного боку, вона звикла до комфорту, адже Вадим, як і її батько, повністю утримував дружину. А з іншого – закривати очі на його постійні сварки, походи «ліворуч», звіт про кожну витрачену копійку?

– То у мене навіть освіти немає?

– Є різні курси, щонайменше, продавцем чи прибиральницею працювати освіта не потрібно. Ми тебе поки що не виставляємо, а потім квартиру чи кімнату винаймеш. Загалом, вирішуй, твоє життя!

За три місяці Оля з’їхала від Юлі. Щоправда, поки що до кімнати в гуртожитку. Влаштувалася на роботу в салон краси адміністратором, поступово навчилася робити манікюр. Виявилося, що вона має талант, і душа до цього лежить, а клієнтки до неї в чергу вишиковуються.

Чоловік кілька разів приїжджав, умовляв повернутися, а батько взагалі заявив, що спадщини непокірну дочку позбавить. Але Олі вже байдуже. Виявляється, спокій набагато важливіший за матеріальні цінності.

Вам також має сподобатись...

-Коханий, я маму з бабусею запросила в гості. У мами якраз відпустка, – усміхнулася Христина. Віталій чомусь не був у захваті. – Хіба ми це обговорювали? – тихо запитав він у дружини. – Ти ж сам казав, що гості можуть приїжджати будь-коли! – здивуванню Христини не було меж

Іван приїхав у гості до свого брата Руслана. Він обійшов будинок, оглянув все довкола. Тиша, тільки птахів і чути… – Тихо так у вас, – сказав Іван. – Ніби й нема нікого навкруги. – Це тобі так здається, – відповів Руслан. – Життя тут вирує! Ти відпочивай, а нам з дружиною пора працювати… – А ви ще й працюєте?! – ахнув Іван. – Я думав ви візьмете відпустку… Я ж у гості приїхав! – Ну, а як же ж?! – сказав Руслан. – Зараз сезон, відпочивати ніяк не можна. Іван здивовано дивився на брата. Але побачене ввечері здивувало його ще більше

Марія поприбирала в хаті і взялася готувати обід. Вона місила тісто на пиріжки, коли в двері хтось голосно постукав. Жінка здивовано пішла відкривати. На порозі стояла незнайома жінка з дитиною на руках. – Ну, здрастуйте! – єхидно сказала вона. – Як поживаєте? – А ви хто? – здивувалась Марія Федорівна. Жінка раптом засміялася і по-хазяйськи зайшла в хату. – Ольга я, – сказала вона. – Ось приймайте поповнення! Жінка поклала дитину на ліжко і пішла на вихід. Марія Федорівна не розуміла, що відбувається

Баба Віра насипала курочкам пшениці. Вона вже збиралась йти набрати в колонці води, як раптом з хати почувся голос її чоловіка Івана Івановича. – Віро! – гукнув її той. – А наш онук Артем в якому класі?! – Іванку, ну ти що, забув? – здивувалася баба Віра. – Артем молодший за нашого Антона на два роки! Антон восьмий закінчив, а значить Артем в сьомий перейшов. А чого це ти раптом питаєш? Тобі до чого така точність? – А до того, Віро! Ти чула, що мені Артем розповів? Думаєш жарти це?! Баба Віра не розуміла, що відбувається