Галина Іванівна з чоловіком стояли на автобусній зупинці.
Нещодавно вони нарешті переїхали зі старого будинку в новобудову.
Нова квартира була чудова, хоча б тому, що нова! Правда були й недоробітки, але їх навіть було не порівняти з їхнім колишнім старим-старим будинком…
Але Галина Іванівна, їдучи, навіть заплакала, кинувши прощальний погляд на стару оселю. Адже все життя там минуло, донька у тому будинку народилася. Зрозуміло, що нове краще, але серце щось щемить…
У їхньому новому мікрорайоні все було, але в поліклініку поки доведеться їздити, зупинки три на маршрутці.
Галина Іванівна повернулася до чоловіка, щось хотіла сказати, але побачивши його обличчя відразу все забула.
Бо її Віктор Сергійович на всі очі дивився кудись убік. Галина Іванівна теж подивилася у напрямку його погляду й остовпіла від побаченого.
Її Віктор дивився на якусь розмальовану жінку!
Такого з ним ніколи не було!
– Губи он нафарбувала, схоже накачала, а волосся руде до плечей розпустила, ну просто ганьба, я б так не змогла! І що думають такі жінки, що якщо вони такі, то всі мужики їх будуть, чи що? – була перша думка.
З віком її почали дуже дратувати ті, хто так безглуздо молодився.
Потім стало прикро, що її Віктор на цю чужу тітку задивився, й Галина Іванівна легенько торкнулася чоловіка плечем, але він навіть не озирнувся!
Та що ж це таке?!
А ця розмальована помітила, гидко посміхнулася і зайшла в автобус, що вже під’їхав. Добре, що їм у іншому напрямку треба їхати.
– Ти чого, Вікторе? – не змогла змовчати Галина Іванівна.
– Та здалося, у школі у мене подружка була Злата. Ти нічого не подумай, ми з нею просто друзями були. Пацанка така, її всі наші однокласники остерігалися. За правду завжди була, якщо що – напролом лізла. Вона мені була справжнім другом, краще за всякого хлопця.
Галина Іванівна тут же подумала:
– Ну так, ну так, знаємо ми таких подружок, бачила, як ти на неї витріщався! І за віком вона значить як я, а все їй неймется! Вбралася, щоб мужиків приманювати!
У поліклініці Галина Іванівна із чоловіком зайшли до кількох фахівців. Хоча толку мало, вік уже, молодшими вони не стануть…
Повернулися додому втомлені, у Віктора Сергійовича давно вже поперек турбував.
А у Галини просто загальна слабкість, хоча начебто аналізи й хороші.
Від цього й настрою немає, вірно ще мати їй казала, що слабий люд добрим не є.
І треба ж яка досада!
Тільки на ліфті Галина Іванівна й Віктор Сергійович піднялися на свій поверх, обговорюючи, як їм тепер стало зручно підніматися. І на тобі, ліфт відчинився, а біля сусідніх з ними двері стоїть і відмикає свою квартиру… Та сама, розмальована мадам!
– Злато, то це все-таки ти чи що? – Віктор виступив уперед.
Мадам підсліпувато примружилася, і захоплено вигукнула: – Вікторе, друже! А я лінзи вчасно не купила, ледве доїхала туди й назад. То ти на зупинці був? А я дивлюсь дивлюся, ти, не ти?
– Злато, та й я теж думав може помилився? Стільки років минуло, але ти чудово виглядаєш, а я ще подумав – молода занадто, не вона, ми ж ровесники!
Віктор і Злата кинулися один до одного і обійнялися.
Галина Іванівна дивлячись на все це навіть здивувалася.
Ну і Віктор, тихоня тихонею, а як до цієї Златки побіг, і поперек уже не турбує!
Вона мало не відчула себе зайвою, але Злата раптом підштовхнула Віктора:
– Твоя дружина? Ну ти хоч познайом, ти що, досі такий безтактовний чи що?
Віктор обсмикнув куртку, винувато озирнувся.
– Та я щось, це я… Від радості, Галю, Злато, та що ж я, забувся зовсім! Познайомтеся, це моя дружина Галина Іванівна! – Віктор особливо дбайливо взяв Галину за руку, видно щоб вона подобрішала. – А це Злата! Тобто Злато… Слухай, а по-батькові я тебе як і не знаю? Павлівна? Це Злата Павлівна, подруга дитинства!
Віктор Сергійович так радісно дивився то на дружину, то на Злату Павлівну, що Галині Іванівні не захотілося псувати йому настрій.
Потім вона все йому викаже!
– То ми тепер сусіди? – раптом усвідомив Віктор Сергійович і переможно глянув на дружину. – Ми сусіди, ось це діло!
– Ну так, ми з чоловіком, котами й собаками переїхали нарешті. Донька одружена, син одружений, у нас четверо онуків, а ви як?
– Четверо онуків! – захопився Віктор Сергійович. – Ну а в нас теж донька одружена, онук і внучка, але ти, Злато, мене як завжди обійшла!
– Та облиш, Вікторе, не будь скромним! А хто за мене Андрію влаштував, коли він піджартовував ходив до мене? Можна сказати, ти врятував моє самолюбство. До речі, чи не хочеш з ним ще поспілкуватися? – Злата загадково посміхнулася.
– З Андрієм?
– Ну так, бо ж ми з ним через два роки після закінчення школи одружилися, а потім поїхали жити разом.
– Та ти що? Андрій твій чоловік? Оце справи!
– А знаєте, Галино, Вікторе, а приходьте завтра до нас у гості? Андрій буде радий, посидимо, побалакаємо, га?
– Із задоволенням, так Галю? – Віктор широко посміхаючись обернувся у дружини.
Але з її обличчя він все зрозумів.
Вдома Віктор Сергійович обійняв дружину:
– Галю, ну ти чого? Тобі Злата не подобається? Та ти не розумієш, вона хороша, вона тобі сподобається, коли ближче з нею познайомишся!
– Так, звичайно, ти ж мене знаєш краще, аніж я сама! – знову обурилася Галина. – Ну треба ж, як не пощастило, а ти мені ще це неприємне сусідство в друзі хочеш нав’язати!
Але в гості наступного дня до сусідів вони все ж таки пішли. Незручно ось так відразу псувати стосунки.
Двері відчинила Злата:
– А ми на вас чекаємо з нетерпінням. Як же нам пощастило з сусідами, Андрію, ти впізнаєш того, до кого мене ревнував? Ну так, це Віктор, я сподіваюся ви більше не з’ясовуватимете стосунків? – Злата кокетливо подивилася на чоловіків. – І взагалі, у Віктора дружина просто приголомшлива блондинка, так що приводу для ревнощів більше немає!
– Ой, Злато! – розсміявся її чоловік. – Ти невиправна! Ми вже на пенсії, а вона все жартує! Витю, ходімо на кухню, там дещо міцніше є, давай за зустріч просто, поки Злата стіл сервірує?
– Ідіть, ідіть, а ми тут із Галею ігристого! Будеш? – Злата не чекаючи відповіді дала два келихи. – Давай за знайомство! Ти не проти, що будемо на “ти”?
Галина й сама не помітила, як потрапила під чарівність Злати.
І через годину вони вже говорили на повну, як давні подруги.
– Слухай, я б ніколи й не подумала, що виглядаю такою розмальованою, – голосно реготала Злата. – Та в мене зір поганий! Добре, хоч ти мені підказала! До речі, а тобі не завадило б бути яскравішою. У вас із Віктором як, із цим все нормально? Галю, ти ж не вважаєш моє питання нетактовним? Облиш, нам уже не шістнадцять, а треба жити на повну!
Незабаром Галина із Златою так здружилася, що вже й не згадувала, що вважала це сусідство неприємним.
Даремно вона тоді погарячкувала, ніколи не варто робити поспішних висновків.
Злата виявилася дуже життєлюбною! Тепер Галя свій вік не відчуває так, як раніше.
А все це їхня подруга Злата!
Злата якось завела її в салон краси і Віктор прямо рота відкрив, коли побачив свою дружину.
– Оце так, Галя! Схоже, ми з тобою ще й не старі, в душі все ті ж молоді, а ми мало про це не забули!
– Це Злата, подружка твоя нам нагадала. І справді Вікторе, з такими друзями ніколи не занудьгуєш! – погодилася Галина. – А невдоволення поганий супутник, у житті є речі й цікавіші!
І чим осуджувати інших, краще своє життя налагодити й просто бути щасливим!
