Анна Сергіївна з останніх сил впросила сусідського сина Максима відвезти її на дачу.
Збиралася довго, плакала, брала випадково речі чоловіка, щоб взяти із собою.
Потім розуміла, що все, одна вона тепер залишилася. І металася – їхати, не їхати?
У міській квартирі вона просиділа всю зиму.
По осені не стало чоловіка і сама злягла. Потім потихеньку прийшла в себе, постійно натикаючись на речі чоловіка.
Його окуляри лежали на столі в кімнаті. А інші на кухні – її Андрій Іванович завжди щось робив, а зір давно підводило.
І в Ганни Сергіївни ніяк рука не піднімалася прибрати осиротілі речі чоловіка з очей геть.
Так минула зима. Цієї зими була страшна ожеледь через постійні відлиги. І якось Ганна Сергіївна все-таки не втрималася і опинилася на землі. Тож залишок зими вона просиділа у квартирі.
Сусідка навчила її замовляти продукти телефоном. І Ганна Сергіївна зовсім відвикла від людей, сидячи самою в квартирі.
Тому, щойно почало пригрівати сонечко, вона почала мріяти про дачу.
Там поряд з нею живе сусідка, яка зазвичай сильно дошкуляла Ганні Сергіївні бажанням спілкуватися.
Але тепер вона мріяла, як вона чаюватиме з цією Ларисою Іванівною. І розмовляти про всяку нісенітницю, про те, чим краще підживляти троянди.
Максим зніс її речі і навіть допоміг їй сісти у машину. Взагалі він хороший хлопець, тільки поспішає завжди. Навіть незручно, Ганна Сергіївна йому грошей запропонувала, але він тільки руками замахав на неї: – Не треба мені нічого, давайте краще швидше поїдемо!
До дачі доїхали швидко. Максим речі заніс: – Ну все, Ганно Сергіївно, я побіг!
Вона озирнулася – треба ж! Восени вони з Андрієм Івановичем звідси разом виїжджали. І не уявляла, що так швидко одна залишиться, думала, поживуть ще разом довго-довго.
Але нічого не вийшло, одна вона не впоралася.
Телевізор не працював, воду підключила, але кран потік. Двері розбухли і зовсім не зачинялися, та й багато інших здавалося б дрібниць без чоловіка виявилися зовсім не дрібницями. Видно без господаря їй самій тут жити не вдасться.
Та до всього іншого зять її сусідки Лариси Іванівни умовив тещу продати дачу.
І тепер тут нові господарі. Галасливі, її не помічають, ніби й немає Ганни Сергіївни. То торохтять косаркою, то щось прилаштовують. А вечорами у них то шашлики, то пісні співають. Нема від них спокою ніякого!
Якось не спалося Ганні Сергіївні і задумалася вона не на жарт.
Останнім часом вона не раз чула про пансіонати для людей похилого віку.
У рекламі показують таких щасливих людей похилого віку, залюбуєшся.
Раніше Ганні Сергіївні здавалося, що це погано. Але тепер вона почала приміряти на себе таке життя. І подумала – ну а чому ні?
Кажуть там спеціалісти стежать за здоров’ям. Харчування хороше, а головне – спілкування!
“Може продати все, що про Андрія нагадує, і поїхати? На дачі теж їй одній життя немає, треба і дачу і квартиру продати і поїхати жити в пансіонат! Кажуть тут недалеко є такий, поки ноги ходять – поїду електричкою і подивлюся!” – зважилася Ганна Сергіївна. Особливо коли серед ночі знову почали шуміти нові сусіди, не дай боже ще й посваряться.
Пансіонат “Щасливе життя” і справді виявився недалеко. Півгодини електричкою – і вона опинилася в чудовому місці. На величезній території – сосни. Кілька прекрасних корпусів стояли у квітах та зелені. Навколо фонтанчики, грає тиха музика, яка краса!
Ганні Сергіївні запропонували пожити кілька днів, щоби оцінити всі зручності.
– А з продажем квартири та дачі вам допоможуть наші спеціалісти! Отримані гроші ви покладете на рахунок під вигідні відсотки.
І самі будете розпоряджатися ними. Оплачувати номер, який виберете, їжу, медобслуговування. У нас можна займатися творчістю, співати, малювати, все, що вам заманеться. Люди, які проживають дуже задоволені!
Ганна Сергіївна кивала, озираючись – та тут і справді чудово!
Перші два дні їй здалося, що вона в раю! Про таке життя можна просто мріяти.
Але проживши там майже тиждень, Ганні Сергіївні раптом стало важко.
І що, вона ось так і тут доживатиме?
По території ходять одні старі та старенькі.
Може, вони хороші люди, але тут ніколи не галасують діти. Не сваряться та не співають сусіди. Не лагодить свій автомобіль чоловік з першого поверху, з яким дружив її чоловік Андрій Іванович.
А якщо вона все продасть, у неї навіть дорогих дрібниць не залишиться, все зникне, все її минуле життя!
Так, у них з чоловіком не було дітей, але залишилися речі з їхнього спільного життя. Його старий акордеон стоїть у коморі. Інструменти Андрія також там. І старий мопед у гаражі.
Ганна Сергіївна рішуче зібралася і вийшла зі свого номера, тихо прикривши двері. Добре, що в неї не було з собою документів на квартиру і дачу, а то вона наробила б справ!
– Жінко, а ви куди? Ми вже вас оформляємо, чи ви за документами? – Почула Ганна Сергіївна.
Вона озирнулас: – Ви вибачте, я передумала, за своє харчування та проживання я все сплатила, прощайте! – і Ганна Сергіївна додала кроку.
Дудки я тут буду жити, – думала Ганна Сергіївна.
Електричка приїхала швидко, і вона сіла на пошарпане сидіння. Два хлопці голосно реготали навпроти. Ще недавно її це дратувало б, але зараз Ганна Сергіївна просто посміхнулася. Один з хлопців раптом зачепив іншого. – Не галасуй, ми заважаємо!
На сусідній лавці дівчинка їла морозиво і вся забруднилася. Ганна Сергіївна дістала вологі серветки та простягла їй.
Це свобода, це її життя, хіба замінять його номери з усіма зручностями?
Ганна Сергіївна йшла з електрички і думала, як подарує Максимові, синові сусіда, мопед. Чоловік казав, що Максим хотів такий, хай і старий.
Вона дійшла до дачі і почула, що сусіди знову щось святкують, шашлики смажать,
– Ой, а це наша сусідка, йдіть до нас, – раптом побачивши Ганну Сергіївну запропонував хтось.
– А у нас п’ятий онук народився, сім’я велика, ми купили дачу, щоб діти з онуками до нас приїжджали, – пояснювала їй жінка, – Вас як звати? Ганна Сергіївна? А мене Валентина, ось у п’ятдесят три вже п’ять онуків, а я рада!
Потім хтось затягнув пісню, хлопець на гітарі одразу ж підіграв. З дому вийшов чоловік із старим акордеоном.
“Треба буде акордеон Андрія привезти, може стати в нагоді” – подумала Ганна Сергіївна, – “І жити на волі, так, як ми з чоловіком жили, як було у нас заведено!”
– А ви одна живете? – Підійшла Валентина, – Якщо щось треба допомогти, ми миттю, я своїм синам скажу, вони спритні! Адже серед людей живете, не в лісі, люба Ганна Сергіївна. Серед людей.
Вечір був теплий, літній. Дітей відправили спати, Ганна Сергіївна потихеньку пішла до себе. Вікна не зачиняла, їй було тепер приємно чути, як життя поряд з нею вирує.
Адже серед людей живемо, а добрих людей багато…
Просто це не відразу розумієш, а тільки тоді, коли переживаєш раптом втратити своє звичайне, але таке прекрасне життя…
