Євген стояв перед дзеркалом на весь зріст, акуратно поправляючи краватку. Його руки злегка тремтіли від хвилювання — через кілька годин почнеться весілля, на яке він чекав довгі місяці.
Однак зараз думки чоловіка були зайняті не лише майбутнім урочистістю.
– Євгене, ти готовий? – почувся голос Ганни Василівни із сусідньої кімнати.
Голос жінки був спокійним, але Євген знав, що без п’яти хвилин теща переживала за нього.
– Так, майже, – відповів він, намагаючись говорити впевнено. – Я зараз вийду.
Ганна Василівна зустріла зятя біля дверей кімнати. Її обличчя було втомлене, але в очах була тривога.
– Євгене… – почала вона, але зам’ялася. – Ти впевнений, що не хочеш запросити її? Час ще поки що є.
Євген важко зітхнув. Цю розмову Ганна Василівна заводила вже не вперше.
– Ні, ми з Тетянкою вже обговорили це. Мої стосунки з мамою давно зіпсувалися. Вона ніколи не підтримувала мене, коли мені це було потрібно. А тепер, коли я знайшов своє щастя, вона знову намагається зіпсувати все.
Ганна Василівна важко зітхнула і мимоволі приклала руки до щоки.
– Я розумію, Євгене. Але ж це твоє весілля. Може, варто спробувати ще раз? Адже вона твоя мати…
Євгеній повернувся до тещі, намагаючись стримати щире роздратування від її слів.
– Ганно Василівно, ви ж, як ніхто, знаєте, як вона поводилася! Мама влаштувала сварку, коли дізналася, що наше весілля буде в ресторані і на неї піде понад двісті тисяч гривень.
Вона нахабно заявила, що їй потрібні гроші на ремонт, а я нібито розкидаюся ними направо і наліво замість того, щоб допомогти їй. Це несправедливо!
Чому я маю терпіти таке ставлення? Гроші на весілля ми з Тетянкою заробили самі! Нам ніхто не допомагав! – обурено промовив чоловік.
– Вибач, Женю. Я не хотіла тебе засмучувати цією розмовою. Просто… Я боюся, що після весілля ви взагалі з Ніною Іванівною перестанете спілкуватися. І тоді… – Ганна Василівна винувато опустила голову. – Я просто розумію її, бо сама мати…
– Я дуже ціную вашу думку, але рішення вже ухвалено. Будь ласка, давайте закриємо цю неприємну тему розмови, – Євген підійшов до тещі й обійняв її за плечі.
– Ну гаразд, час уже їхати у ЗАГС. Таня написала, що вони виїжджають із салону краси, – Ганна Василівна посміхнулася чоловікові крізь сльози.
Церемонія у ЗАГСі пройшла чудово. Євген був щасливий. Поруч із ним була його кохана жінка, друзі та частина сім’ї, яка схвалила одруження чоловіка.
Весільний вечір у ресторані залишив у всіх приємні спогади. У цей час Євген взагалі забув про те, що його рідна мати не була присутня на весіллі.
Він сам вирішив її не кликати, коли зрозумів, що замість щирої радості жінка заздрить синові і сердиться, що “зайві” гроші чоловік вирішив спустити на урочистість.
Після того, як Євген і Тетяна виставили у соціальних мережах фотографії з весілля, Ніна Іванівна взагалі вирішила видалити родичів із друзів.
Тим самим вона цілком виразно показала, що приховала велику образу на сина.
Через місяць після весілля Євген несподівано отримав листа від матері. Він прийшов поштою, хоча раніше Ніна Іванівна віддавала перевагу повідомленням або дзвінкам.
Усередині конверта лежав аркуш паперу, списаний акуратним почерком. Мати писала, що їй соромно за свою поведінку, і вибачалася.
Однак, незважаючи на теплі слова, наприкінці листа вона додала, що сподівається, що син схаменеться і допоможе їй з ремонтом.
Євген відчув розчарування: навіть вибачення виявилося тільки приводом для маніпуляцій.
Він нічого не відповів Ніні Іванівні – на цьому спілкування матері й сина закінчилося.
Минули роки. Євген і Тетяна жили щасливим сімейним життям, у них з’явилися діти.
Вони рідко згадували про сварку із матір’ю Євгена, але іноді, особливо на свята, Тетяні ставало сумно через те, що свекруха не намагалася налагодити стосунки з родиною.
Якось, під час сімейної вечері, вона запропонувала Євгену спробувати ще раз поговорити з матір’ю.
– Знаєш, я думаю, нам варто спробувати. Нехай навіть це буде непросто, – сказала Тетяна, дивлячись на чоловіка. – Діти ростуть і питають, чому у них лише одна бабуся?
Євген задумався. З одного боку, він розумів, що мати справді може почуватися самотньою і ображеною.
З іншого боку, чоловік боявся знову зіткнутися з холодністю, байдужістю та маніпуляціями.
Зрештою, Євген усе обдумав і погодився. Він вирішив пробачити матір і дати їм усім шанс на примирення.
Подружжя вирішило влаштувати невелику сімейну вечерю на честь дня народження одного з дітей.
Чоловік зібрався з духом і, зателефонувавши до матері, запросив її в гості в неділю.
Спершу Ніна Іванівна вагалася, але потім погодилася прийти. Увечері, коли всі зібралися за столом, атмосфера була напруженою.
Кожен із присутніх намагався поводитися ввічливо, але виглядало це якось натягнуто.
Під час вечері Тетяна, бажаючи скрасити незручність, звернулася до Ніни Іванівни:
– Ви можете, якщо хочете, приходити до нас кожних вихідних, щоб спілкуватися з онуками.
Свекруха, яка повільно жувала салат, різко перестала це робити і якось дивно подивилася на невістку.
– Спілкуватися?! – раптом вигукнула вона. – Ви що таке вигадали?!
Всі застигли від несподіванки.
– На спілкування потрібні гроші! У мене маленька пенсія і водити гуляти онуків мені нема на що!
– Ні, я не про парки й розваги говорю, – оторопіла Тетяна. – Просто… Приходьте до нас…
– А ви що робитимете в цей час? Відпочиватимете? Безкоштовну няньку шукаєте? Нехай сваха няньчиться, ви її тут усі ці роки вітали, – посміхнулася Ніна Іванівна.
Після слів жінки подружжя розгубилося. Євген несподівано зрозумів, що вона не змінилася.
У Ніни Іванівни все знову впиралося у гроші і якусь, тільки видиму їй вигоду.
За столом запало незручне мовчання, яке першим порушив Євген. Він відкашлявся і серйозним тоном сказав:
– Я викличу тобі таксі, нам настав час збиратися на прогулянку.
Тетяна запитливо подивилася на чоловіка, не розуміючи, про що він говорить. Вони буквально три години тому повернулися з прогулянки і знову йти нікуди не збиралися.
Євген викликав таксі і провів Ніну Іванівну до дверей. У коридорі жінка напівпошепки сказала:
– Сину, я так ремонт і не зробила. У тебе немає грошей зайвих мені допомогти?
– Ні, – коротко і з байдужістю в голосі відповів Євген.
Як тільки Ніна Іванівна вийшла за двері, Тетяна запитливо подивилася на чоловіка.
– Ноги її більше не буде у нашому домі! – різко сказав чоловік. – Вона не змінилася і не збирається, а я не хочу більше все це терпіти і вкотре тріпати собі нерви.
Євген холодно сказав ці слова і поліз у телефон, щоб заблокувати номер матері.
Він більше не хотів контактувати з Ніною Іванівною, остаточно вирішивши для себе, що ніколи не спілкуватиметься з нею.
Мати зрозуміла це одразу, коли не змогла додзвонитися до Євгена. З’ясовувати причини такої поведінки вона не стала.
На цьому спілкування матері й сина закінчилося.
