– Господи! – вигукувала свекруха. – Ти що приготувала? Це ж суцільна сіль! Ти що цілу пачку солі в каструлю з супом висипала?
Тамара Іванівна демонстративно полоскала рота під краном.
– Та ні, – розгубилася Оля. – Нас вчили у дитбудинку готувати. Це мій фірмовий суп, я посолила, як завжди. Нічого не розумію…
– Погано вас, отже, вчили. Синку, не здумай це пробувати! – говорила до Ігоря мати, побачивши, що він зачерпнув ложку супу.
– Моя дружина чудово готує! – Ігор впевнено відправив ложку супу до рота. – Ой, Олю! – вигукнув він. – Справді, не вийшов у тебе сьогодні твій фірмовий суп… Приготуй щось інше.
– Ні в якому разі! – Вигукнула свекруха. – Готуватиму відтепер я, нема чого продукти переводити. Цілий шматок яловичини тепер викинути доведеться. Недешево нам експерименти твоєї дружини на кухні обходяться.
Оля схопилася з-за столу і в сльозах побігла до кімнати, чоловік пішов за нею.
– Не хвилюйся, – намагався заспокоїти її Ігор. – Ну, з ким не буває… ну відволіклася на щось.
– Ні на що я не відволікалася… правда, не розумію, як так вийшло…
– Я впевнений, що наступна твоя страва буде просто чудовою. І я обов’язково попрошу добавки! – обіймав дружину Ігор, намагаючись підбадьорити.
– Ти ж чув, що твоя мати заборонила мені готувати.
– Нісенітниця. Все, Оля, давай витрвмо твої сльози та йди на кухню. Добре?
– Я вже не впевнена у своїх кулінарних здібностях, переживаю, раптом знову все зіпсую.
– Ходімо, ходімо. Разом щось приготуємо.
Тамара Іванівна була владною жінкою, не любила, коли їй перечать. Можливо, тому її чоловік витримав недовго і залишив сім’ю, коли Ігорю було всього чотири роки. Більше Тамара Іванівна не виходила заміж, виховувала сина одна.
Наречену для сина, Таню, мати придивилася, коли Ігор прийшов з служби, дівчина була з небідної родини, власне, цим вона і сподобалася Тамарі Іванівні.
Тамара Іванівна майстерно підлаштувала їхнє знайомство. Таня була в захваті від Ігоря, тільки хлопцеві вона зовсім не сподобалася – занадто розпещена і зарозуміла.
Коли мати дізналася, що Ігор зібрався одружитися і зовсім не на забезпеченій Тані, а на цій Олі, то почала переконувати сина.
– Сину, подумай, що ти робиш. З Танею в тебе відкриваються перспективи, у батька хороші зв’язки. А ця Оля, що?
– Мамо, я люблю Олю!
– Не пара вона тобі. Не для неї я тебе виховувала. Не пущу її до свого дому! Не пущу!
– Добре, ми зніматимемо квартиру.
– Синочок, – картинно заплакала мати. – Та як же ти мене залишиш? Я ж тебе все життя одна ростила, все для тебе… а ти…
– Я піду, точніше, ми підемо разом із Олею, якщо ти не хочеш, щоб вона жила тут.
– Добре, добре… приводь. Я дуже переживаю залишитись сама.
Ігор і припустити не міг, що мати задумала хитрий план. Якоїсь миті Тамара Іванівна навіть була близька до успіху. Ігор уже почав замислюватися, чи на тій він одружився.
– Оля, – запереживав Ігор, одягнувши вранці сорочку, яку дружина випрасувала вчора ввечері. – Ти, коли прасувала, невже не бачила, що на сорочці пляма на самому видному місці? Як я в цьому піду на роботу?
– Нічого не розумію, плями точно не було, коли я прасувала.
– Та ти ніколи нічого не розумієш, ніколи ти ні в чому не винна… Власне, ніколи зараз розбиратися, я на роботу спізнююся. Давай іншу сорочку.
– Так, так, я вчора їх дві випрасувала – на вибір. Ось…
Ігор спішно вдягнув іншу сорочку і виявилося, що в неї не вистачає двох гудзиків. Від прикрості він зняв із себе сорочку та кинув на підлогу. Тут підскочила Тамара Іванівна.
– Говорила я тобі, а ти мене не слухав. А мати поганого не порадить. По ній відразу було видно, що господиня вона погана.
– Мамо, поспішаю я. Ще чисті сорочки є? Випрасуй, будь ласка.
– Кольорових більше немає, проте білі сорочки всі чисті, – важко зітхнула жінка. – Руками я їх випрала. Хто, якщо не мати… Жіночка твоя лінива хотіла їх у машинці випрати. А я білі речі машинці не довіряю!
Увечері Ігор прийшов із роботи в поганому настрої, повечеряв. Вечерю готувала мати.
– Я справді не розумію, як так вийшло, – почала виправдовуватися Оля. – Пробач… я уважніше буду… Піду, приготую тобі на завтра.
– Не треба, я вже маму попросив, вона приготує. Оля, якщо так триватиме… – Ігор зупинився.
– Виставиш? – пошепки спитала дружина.
– Не знаю… мені все це дуже не подобається, сама розумієш. Найгірше, що ти не намагаєшся виправитися. Іноді мені здається, що ти смієшся з мене.
– Ні що ти. Навіщо мені це? Я стараюся, я дуже стараюся.
– Не видно твоїх старань. Гаразд, я піду, пройдусь… Нема настрою.
– Я з тобою піду.
– Ні, я хочу побути один.
За кілька днів Ігор прийшов додому раніше часу, в офісній будівлі, де він працював, за дві години до кінця робочого дня відключилося світло. Бригада електриків приїхала оперативно і повідомила, що на усунення несправностей піде щонайменше три години. Усіх співробітників розпустили додому.
Ігор тихо увійшов у квартиру та почув, що мати у своїй кімнаті розмовляє телефоном, говорила вона голосно.
– Я думаю, ще трохи і синочок мій виставить цю дівчину з дому. Щоб мені ще таке придумати? У їжу, яку вона готує, я вже підсипаю сіль. Від душі підсипаю, шкода, звичайно, продукти переводити, але воно того варте.
А нещодавно так взагалі, що я вигадала. Випрасувала невістка моя Ігорчику дві сорочки і в шафу почепила. Увечері молодята прогулятися у сквер пішли. А я – у шафу, біля однієї сорочки два гудзики відчипила, а на другу пляму посадила. Жаль речей, звичайно…
Тамара Іванівна випустила слухавку від подиву, коли побачила, що у дверях її кімнати стоїть Ігор.
– Я підшукую орендовану квартиру і завтра ж ми йдемо, – кинув він.
– Синку, я ж тобі старалася. Не пара вона тобі…
– Я сам вирішу, хто мені пара, а хто ні.
– Як же я залишусь сама? Я так переживаю самотності. Ні, синку, ти не можеш так зі мною вчинити!
– Я часто тебе відвідуватиму.
– А для кого ж я готуватиму, за ким доглядатиму?
– У тебе ювілей скоро, я подарую тобі песика. Ти ж давно мріяла про шпіца, от і за ним доглядатимеш…
Вже наступного дня молода сім’я переїхала на орендовану квартиру, але Ігор не став розповідати Олі про підслухану розмову. А через деякий час Оля повідомила Ігоря, що вони стануть батьками.
Незадовго до народження доньки родина переїхала до квартири, яку взяли в іпотеку. Тамара Іванівна прийшла знайомитися з онукою, коли малечі вже виповнилося півтора місяці.
Маленька Оленка сильно розплакалася побачивши бабусю, її ніяк не могли заспокоїти. Тамара Іванівна недовго пробула в гостях, плач почав дратувати її.
— Навіть краще, що вони поїхали від нас, без них тихо, спокійно. Правда, Річі? – Жінка підхопила на руки свого шпіца. – Нехай живуть, як хочуть.
