Життєві історії

Ігор повертався додому з роботи. – Кохана, нас сьогодні раніше відпустили. Ти вже вдома? – подзвонив чоловік до дружини. – Ще ні. По продуктами на вечерю зайшла, – відповіла Ольга. – Добре. В дома побачимося, – сказав Ігор і закінчив виклик. За півгодини Ігор зайшов в квартиру та почув, що його мати у своїй кімнаті розмовляє телефоном, говорила вона голосно. Ігор прислухався до розмови, і застиг від почутого

– Господи! – вигукувала свекруха. – Ти що приготувала? Це ж суцільна сіль! Ти що цілу пачку солі в каструлю з супом висипала? 

Тамара Іванівна демонстративно полоскала рота під краном.

– Та ні, – розгубилася Оля. – Нас вчили у дитбудинку готувати. Це мій фірмовий суп, я посолила, як завжди. Нічого не розумію…

– Погано вас, отже, вчили. Синку, не здумай це пробувати! – говорила до Ігоря мати, побачивши, що він зачерпнув ложку супу.

– Моя дружина чудово готує! – Ігор впевнено відправив ложку супу до рота. – Ой, Олю! – вигукнув він. – Справді, не вийшов у тебе сьогодні твій фірмовий суп… Приготуй щось інше.

– Ні в якому разі! – Вигукнула свекруха. – Готуватиму відтепер я, нема чого продукти переводити. Цілий шматок яловичини тепер викинути доведеться. Недешево нам експерименти твоєї дружини на кухні обходяться.

Оля схопилася з-за столу і в сльозах побігла до кімнати, чоловік пішов за нею.

– Не хвилюйся, – намагався заспокоїти її Ігор. – Ну, з ким не буває… ну відволіклася на щось.

– Ні на що я не відволікалася… правда, не розумію, як так вийшло…

– Я впевнений, що наступна твоя страва буде просто чудовою. І я обов’язково попрошу добавки! – обіймав дружину Ігор, намагаючись підбадьорити.

– Ти ж чув, що твоя мати заборонила мені готувати.

– Нісенітниця. Все, Оля, давай витрвмо твої сльози та йди на кухню. Добре?

– Я вже не впевнена у своїх кулінарних здібностях, переживаю, раптом знову все зіпсую.

– Ходімо, ходімо. Разом щось приготуємо.

Тамара Іванівна була владною жінкою, не любила, коли їй перечать. Можливо, тому її чоловік витримав недовго і залишив сім’ю, коли Ігорю було всього чотири роки. Більше Тамара Іванівна не виходила заміж, виховувала сина одна.

Наречену для сина, Таню, мати придивилася, коли Ігор прийшов з служби, дівчина була з небідної родини, власне, цим вона і сподобалася Тамарі Іванівні.

Тамара Іванівна майстерно підлаштувала їхнє знайомство. Таня була в захваті від Ігоря, тільки хлопцеві вона зовсім не сподобалася – занадто розпещена і зарозуміла.

Коли мати дізналася, що Ігор зібрався одружитися і зовсім не на забезпеченій Тані, а на цій Олі, то почала переконувати сина.

– Сину, подумай, що ти робиш. З Танею в тебе відкриваються перспективи, у батька хороші зв’язки. А ця Оля, що?

– Мамо, я люблю Олю!

– Не пара вона тобі. Не для неї я тебе виховувала. Не пущу її до свого дому! Не пущу!

– Добре, ми зніматимемо квартиру.

– Синочок, – картинно заплакала мати. – Та як же ти мене залишиш? Я ж тебе все життя одна ростила, все для тебе… а ти…

– Я піду, точніше, ми підемо разом із Олею, якщо ти не хочеш, щоб вона жила тут.

– Добре, добре… приводь. Я дуже переживаю залишитись сама.

Ігор і припустити не міг, що мати задумала хитрий план. Якоїсь миті Тамара Іванівна навіть була близька до успіху. Ігор уже почав замислюватися, чи на тій він одружився.

– Оля, – запереживав Ігор, одягнувши вранці сорочку, яку дружина випрасувала вчора ввечері. – Ти, коли прасувала, невже не бачила, що на сорочці пляма на самому видному місці? Як я в цьому піду на роботу?

– Нічого не розумію, плями точно не було, коли я прасувала.

– Та ти ніколи нічого не розумієш, ніколи ти ні в чому не винна… Власне, ніколи зараз розбиратися, я на роботу спізнююся. Давай іншу сорочку.

– Так, так, я вчора їх дві випрасувала – на вибір. Ось…

Ігор спішно вдягнув іншу сорочку і виявилося, що в неї не вистачає двох гудзиків. Від прикрості він зняв із себе сорочку та кинув на підлогу. Тут підскочила Тамара Іванівна.

– Говорила я тобі, а ти мене не слухав. А мати поганого не порадить. По ній відразу було видно, що господиня вона погана.

– Мамо, поспішаю я. Ще чисті сорочки є? Випрасуй, будь ласка.

– Кольорових більше немає, проте білі сорочки всі чисті, – важко зітхнула жінка. – Руками я їх випрала. Хто, якщо не мати… Жіночка твоя лінива хотіла їх у машинці випрати. А я білі речі машинці не довіряю!

Увечері Ігор прийшов із роботи в поганому настрої, повечеряв. Вечерю готувала мати.

– Я справді не розумію, як так вийшло, – почала виправдовуватися Оля. – Пробач… я уважніше буду… Піду, приготую тобі на завтра.

– Не треба, я вже маму попросив, вона приготує. Оля, якщо так триватиме… – Ігор зупинився.

– Виставиш? – пошепки спитала дружина.

– Не знаю… мені все це дуже не подобається, сама розумієш. Найгірше, що ти не намагаєшся виправитися. Іноді мені здається, що ти смієшся з мене.

– Ні що ти. Навіщо мені це? Я стараюся, я дуже стараюся.

– Не видно твоїх старань. Гаразд, я піду, пройдусь… Нема настрою.

– Я з тобою піду.

– Ні, я хочу побути один.

За кілька днів Ігор прийшов додому раніше часу, в офісній будівлі, де він працював, за дві години до кінця робочого дня відключилося світло. Бригада електриків приїхала оперативно і повідомила, що на усунення несправностей піде щонайменше три години. Усіх співробітників розпустили додому.

Ігор тихо увійшов у квартиру та почув, що мати у своїй кімнаті розмовляє телефоном, говорила вона голосно.

– Я думаю, ще трохи і синочок мій виставить цю дівчину з дому. Щоб мені ще таке придумати? У їжу, яку вона готує, я вже підсипаю сіль. Від душі підсипаю, шкода, звичайно, продукти переводити, але воно того варте.

А нещодавно так взагалі, що я вигадала. Випрасувала невістка моя Ігорчику дві сорочки і в шафу почепила. Увечері молодята прогулятися у сквер пішли. А я –  у шафу, біля однієї сорочки два гудзики відчипила, а на другу пляму посадила. Жаль речей, звичайно…

Тамара Іванівна випустила слухавку від подиву, коли побачила, що у дверях її кімнати стоїть Ігор.

– Я підшукую орендовану квартиру і завтра ж ми йдемо, – кинув він.

– Синку, я ж тобі старалася. Не пара вона тобі…

– Я сам вирішу, хто мені пара, а хто ні.

– Як же я залишусь сама? Я так переживаю самотності. Ні, синку, ти не можеш так зі мною вчинити!

– Я часто тебе відвідуватиму.

– А для кого ж я готуватиму, за ким доглядатиму?

– У тебе ювілей скоро, я подарую тобі песика. Ти ж давно мріяла про шпіца, от і за ним доглядатимеш…

Вже наступного дня молода сім’я переїхала на орендовану квартиру, але Ігор не став розповідати Олі про підслухану розмову. А через деякий час Оля повідомила Ігоря, що вони стануть батьками.

Незадовго до народження доньки родина переїхала до квартири, яку взяли в іпотеку. Тамара Іванівна прийшла знайомитися з онукою, коли малечі вже виповнилося півтора місяці.

Маленька Оленка сильно розплакалася побачивши бабусю, її ніяк не могли заспокоїти. Тамара Іванівна недовго пробула в гостях, плач почав дратувати її.

— Навіть краще, що вони поїхали від нас, без них тихо, спокійно. Правда, Річі? – Жінка підхопила на руки свого шпіца. – Нехай живуть, як хочуть.

Вам також має сподобатись...

Віталіна смажила чебуреки, коли пролунав телефонний дзвінок. Дзвонила сестра чоловіка. – Віталіно, приїжджай до нас в суботу, у мого чоловіка день народження! – якось підозріло сказала сестра Андрія. – Звісно пам’ятаю. Буду, – відповіла Віталіна, і закінчила виклик. У суботу Віталіна збиралася на день народження, зробила макіяж, вклала феном волосся, одягла нову сукню, і вийшла з квартири, і несподівано згадала що забула в кімнаті подарунок. Віта швидко повернулася, забрала подарунок, ще раз мигцем глянула на себе у дзеркало, як раптом дещо помітила. Жінка придивилася у дзеркало і застигла від побаченого

Микола повернувся додому з роботи. – Кохана, я вдома! – гукнув він до дружини. – Що у нас сьогодні на вечерю? Але Наталя не відповіла. – Наталю, ти мене чуєш!? – повторив своє запитання чоловік, зняв куртку і зайшов на кухню. Дружина сиділа за кухонним столом і гірко плакала. – Що сталося? – захвилювався чоловік. – Сталося, Микольцю, сталося, – схлипнула жінка. – Нема у нас більше квартири! – Як нема? Поясни! – здивувався Микола. Наталя важко зітхнула і все розповіла чоловіку. Микола вислухав дружину і аж розсміявся від почутого

Ігор вийшов із кафе після поминального обіду. Син пропонував підвезти, але він відмовився. – Пройдусь. Мені потрібно, прийти в себе, – сказав чоловік синові у відповідь на його занепокоєння. Пішов Ігор додому. Подумалося йому – адже там зараз порожня квартира. Вдома нікого. І тепер так буде до кінця днів. – Люба, як мені тепер жити без тебе, – знову і знову запитував Ігор. В роздумах чоловік зайшов до квартири, пройшов на кухню. Раптом у квартиру подзвонили, Ігор відкрив двері, подивився хто прийшов і застиг від несподіванки

Олег зі Світланою одружилися. До цього вони зустрічалися шість років. Свекрусі Світлана ніколи не подобалася, і жінка завжди ясно давала це зрозуміти… Через кілька місяців пара раділа новосіллю – вони купили квартиру. З переїздом їм допомагала свекруха Марина Петрівна. Вона особисто пакувала речі свого сина. Коли всі меблі були розставлені, а речі розкладені по поличках, Світлана пішла на кухню, щоб приготувати швидку вечерю. – Олежику, а чому в квартирі всього одне ліжко? – раптом запитала Олега мати. – В якому сенсі? – той здивовано дивився на матір, не розуміючи, що вона оце таке запитує