Розлучатись у п’ятдесят було страшно. Ось у двадцять вона легко розлучилася і навіть не думала, навпаки, здавалося, що перед нею всі шляхи відкриті. А зараз було страшно, так, чи ж це жарт – майже тридцять років разом прожили! Юля вже й забула, як жити самотужки, без Славка.
Зраджував він їй давно.
Вперше вона плакала, збирала речі, він не відпустив – теж плакав, благав пробачити, обіцяв, що більше такого не повториться.
Повторилося.
Юля знову плакала, але речі не збирала. Потім він став обережнішим, вона тільки підозрювала, але в підозрах не копалася: вирішила, що краще так, аніж одній з Настею, яка вічно була слаба.
Потім народився Ярик, на диво, здоровіший за всіх здорових, але зате такий шкодливий, що в лікарні вони, рахуй, прописалися.
Славко всіх своїх коханок одразу кидав і їхав за першим покликом, якщо з дітьми що відбувалося, батько з нього хороший був.
І не розлучилася б з ним Юля, але чергова жінка завагітніла, і Славко, як порядний чоловік, не зміг покинути малюка.
– Та що ти переживаєш, – казала Настя. – Для себе хоч поживеш, треба тобі обіди з вечерями йому готувати й сорочки напрасовувати! Я ось уже тисячу разів пошкодувала, що за Сергійка вийшла заміж.
Це вона кривила душею, Юля знала, що дочка в чоловікові душі не чує. А ось сама Юля від зятя була не в захваті: ні риба ні м’ясо, толку від нього ніякого. Настя досі вічно була слаба, і сина собі такого ж народила, але всі проблеми із лікарнями, лікарями та грошима звично вирішувала Юля. Тож “жити для себе” – гучно сказано, тепер Юля жила для дітей і внуків.
Ярик так і не заспокоївся: захоплювався екстремальними видами спорту, і дружину собі таку ж знайшов, з якою то на лижах їхав кататися, то на дельтаплані літати, а дітей Юлі залишав, близнюків, що вічно галасують і сваряться, і німецьку вівчарку на додачу.
З одного боку, Юля від цього вже втомилася, але з іншого боку, після розлучення завдяки дітям вона не відчувала себе такою самотньою.
Щоп’ятниці вони зустрічалися з подругою Мариною. Та нещодавно вчетверте вийшла заміж, фарбувала волосся в синій колір і була інструктором з йоги.
Марина Юлю засуджувала, вважала, що подруга живе неправильно.
— Я своїх синів у вісімнадцять із дому виставила, — нагадала вона. – І що? Сашко вже третій ресторан відкрив, а Дмитрик, сама знаєш, мер міста, хай і невеликого, але міста. Свободу дітям треба давати, свободу!
– Та ніби я їм не даю, цю свободу, – огризнулася Юля. – Була б моя воля, я б їм цю свободу з гіркою відсипала. Але сама знаєш, без мене вони і сірник запалити не зможуть, сухі макарони жуватимуть.
– Два дні пожують, а на третій винайдуть вогонь, – заявила Марина. – А тобі треба особисте життя влаштовувати.
– Яке особисте життя у наші роки! Не сміши.
Марина озирнулася і, понизивши тон, сказала:
– А не скажи! У мене в групі такий хлопчик, ого-го: весь у татуюваннях, волосся до лопаток! Він до мене на індивідуальні заняття записався і швидко скорочує дистанцію.
– Марино! Ти ж одружена!
– І що? Славко твій теж був, це йому не особливо заважало.
– Порівняла Славка і себе!
– А чим я гірша?
– Ти не гірша. Ти – краща. Сама ж казала, як любиш свого чоловіка.
– Люблю. Але від такого красеня нізащо не відмовлюся. І тобі теж треба більше думати про себе і по сторонах дивитися.
Коли Юля дивилася на всі боки, вона бачила в основному людей, молодших за неї саму. І від цього почувала себе дуже старою. Коли вона бачила, як чоловік і жінка йдуть за руку, або якась молода парочка цілується, вона відчувала невиразне занепокоєння: у неї так уже ніколи не буде. Ні-коли.
Щоб Юля трохи розвіялася, Марина в чергову п’ятницю покликала її до СПА-центру замість того, щоб іти до кав’ярні.
Вони лежали на білих рушниках у сауні, коли зателефонувала Настя. Розібрати, що вона каже, було неможливо: схлипи перемішувалися з уривками фраз, і єдине, що Юля змогла зрозуміти, це те, що онук знову потрапив до лікарні.
– Я поїду, – сказала вона Марині.
– Ти що, лікар? – обурилася та. – Лежи давай. В нас відпочинок. У твоєї дочки є чоловік, нехай він їй шмарклі витирає.
Юля так не могла. Який відпочинок, якщо Насті важко?
Виявилося, що в онука апендицит. У Насті теж у дитинстві був, і Юля тоді дуже перелякалася. Але тепер знала, що ця операція зовсім не важка, і спробувала заспокоїти дочку. Але та не заспокоювалася.
– Треба поговорити з лікарем, – плакала вона. – Пообіцяти йому гроші, хай він зробить усе можливе!
– Настю, він і так зробить все можливе.
– Ні, мамо, поговори.
Хірург, втомлений чоловік із сумними очима, здавалося, зовсім не здивувався.
– З хлопчиком все добре, – сказав він. – Можете сказати своїй дочці, що він у надійних руках.
Юлі було соромно, що вона забирає час у такої зайнятої людини, і вона почала вибачатися.
– Та годі вам, – заспокоїв її хірург. – У мене самого дочка така сама. Вічно з мухи слона робить. Вас як звати?
– Юля.
– А мене Денис. Хочете кави, Юлю? У мене якраз перерва.
Як розцінювати таку пропозицію Юля не знала. Але зненацька для себе, погодилася.
У Дениса виявилося було приголомшливе почуття гумору, Юля давно так не сміялася. Кава була несмачна, але вони випили по дві чашки. У них виявилося багато спільного: обоє в дитинстві вчилися грати на скрипці, обоє кинули, але досі любили класичну музику.
Денис також мав доньку та сина. Дочка така ж недовірлива і вічно слаба, син – справжній бешкетник, який досі своїми дзвінками вводив батьків у ступор: то у відділок потрапив, то не поділив місце паркуванні і влаштував грандіозну сварку.
Єдине, що їх розрізняло – шлюбний статус. У нього був цілком вдалий шлюб, можливо, навіть без зрад, хоча за це Юля не могла ручатися.
Покликав він її попити кави, і раптом сказав несподіване:
– Дайте ваш номер, я подзвоню вам, якщо з внуком буде щось не так.
Зрозуміло, задля чого він просить номер!
І Юля навіть трохи розчарувалася – така хороша людина, і туди ж!
– Нерозумна ти, – сказала Маринка. – Не думай навіть і біжи на побачення, якщо покличе. Дружина, як відомо, не стіна.
– Сама ти нерозумна, – огризнулася Юля. – А якщо твій Аркадій побіжить на побачення, тобі сподобається?
– І хай біжить! У мене теж може коханець є…
– Ти невиправна.
Але коли Денис зателефонував і запропонував зустрітися, Юля погодилася. Хвилювалася, як школярка: тричі змінила вбрання, нафарбувала губи червоною помадою, стерла помаду, нафарбувала рожевою, знову стерла.
Вони пили каву і розмовляли, нічого такого, і Юля заспокоїлася. А потім вийшли надвір, вона послизнулася, і Денис підхопив її під лікоть. Їхні обличчя були такі близькі, що вона змогла розглянути в його блакитних очах жовті цятки. Незрозуміло як, хто зробив це, але їхні губи торкнулися. Юля відсторонилася першою. І водночас вони разом сказали:
– Вибач.
Помовчали.
– Зазвичай, я так не роблю.
Юля нічого не сказала.
– Напевно, нам краще не зустрічатися.
– Мабуть, – погодилася вона.
Звісно, Марина назвала її нерозумною знову. Але Юля знала, що вона вчинила правильно.
Після цієї зустрічі у ній щось надломилося. Вона не могла зрозуміти, що не так, але буквально все почало дратувати: те, що Настя з чоловіком кроку не можуть зробити, не зателефонувавши Юлі, те, що онуки розбили її улюблені чашки, а собака знову погризла провід інтернету, що Марина вирішує, коли і куди вони йдуть.
“Може, вона і права, – подумала Юля. – Може, мені і справді час пожити для себе”.
Коли дочка вкотре подзвонила і почала скаржитися на проблеми чоловіка на роботі, Юля її різко зупинила і сказала:
– Дочко, я тільки-но сама повернулася з роботи і страшенно втомилася. У нас звіти, проблем також вистачає. А Сергій твій – дорослий чоловік, він і без нас вирішить, як вчинити в цьому випадку. Досить вказувати йому, що і як робити.
Настя образилася і не дзвонила три дні. А Юля відчула, як, виявляється, легко живеться, коли голова не заовнена чужими проблемами.
Коли зателефонував Ярик і сказав, що вони з дружиною у березні летять в Індію, так що хлопців і собаку привезуть їй, Юля відповіла:
– Вибач, але я сама в березні їду на відпочинок.
– Куди? – здивувався син.
– В Австрію. Завжди хотіла там побувати.
Вона думала, що Ярик образиться, але він зрадів.
– Ох ти, класно! Я тоді батька попрошу дітей взяти.
Виявилося, що діти можуть справитися і без Юлі. Вона й справді купила квиток в Європу, і Марина, яка все життя керувала їхнім спільним відпочинком, змогла посунути і свої заняття, і хлопчика в татуюваннях, і чоловіка Аркадія, щоб взяти квиток.
Юля і не пам’ятала, коли в неї востаннє був такий приємний відпочинок! Вони ходили на екскурсії, пили ігристе і багато гуляли. За три дні до закінчення відпустки їй зателефонував Денис. Юля не хотіла брати слухавку, але Марина її змусила.
– Я подав на розлучення, – сказав він.
– Що? – не зрозуміла Юля.
– Сказав дружині, що більше не можу жити як сусіди. А вона знаєш, що? Зраділа. Сказала, що давно хотіла поїхати за кордон, втомилася від нас усіх, але не знала, як мені сказати. Юліє, ми можемо сьогодні зустрітися?
– Сьогодні? Ні.
– А завтра?
Юля відкрила сайт і почала шукати квиток на завтра. Марина подивилася на неї так строго, що Юля одразу закрила ноутбук і сказала:
– Я повернуся через три дні. День ще мені потрібен буде, щоб відпочити. Тож у четвер можна зустрітися.
Марина задоволено кивнула, а Денис відповів:
– Я буду закреслювати дні в календарі…
