Життєві історії

Іван приїхав у гості до свого брата Руслана. Він обійшов будинок, оглянув все довкола. Тиша, тільки птахів і чути… – Тихо так у вас, – сказав Іван. – Ніби й нема нікого навкруги. – Це тобі так здається, – відповів Руслан. – Життя тут вирує! Ти відпочивай, а нам з дружиною пора працювати… – А ви ще й працюєте?! – ахнув Іван. – Я думав ви візьмете відпустку… Я ж у гості приїхав! – Ну, а як же ж?! – сказав Руслан. – Зараз сезон, відпочивати ніяк не можна. Іван здивовано дивився на брата. Але побачене ввечері здивувало його ще більше

Іван з Русланом народилися з різницею в один рік.

Руслан поїхав вчитися в інше місто, а Іван так і залишився у квартирі батьків після того, як їх раптово не стало.

Характери братів були дуже різні. Руслан прагнув нового, вчився, працював.

А ось Іван був трохи лінивий. Йому б дома сидіти, гратися на компʼютері, телевізор дивитися.

Працювати він, звичайно, працював, але тільки тому, що так треба. Та й заробляв непогано.

От тільки його дружині все було мало.

Іван розлучився саме тоді, коли Руслан якраз одружився…

Після весілля Руслан і Лариса стали жити недалеко від батьків дружини. Ті жили майже біля моря. В Руслана звісно не був шикарний будинок, і далекувато до моря, зате біля річечки, природа…

Та й дружина в Руслана була красуня й розумниця. А що ще треба?!

Руслан багато не розповідав про своє життя братові на новому місці. Просто все ніяк не встигав з клопотами нормально поговорити…

…Одного з червневих днів Іван приїхав у відпустку до Руслана, а заразом і глянути, як брат живе.

Він обійшов будинок, оглянув все довкола. Тиша, тільки птахів і чути…

– Тихо у вас, – сказав Іван. – Ніби нема нікого навкруги.

– Це тобі так здається, – відповів Руслан. – Просто ті, хто приїхав сюди на відпочинок, ще сплять. У них порядок дня інший. А зараз ще й автобус з туристами під’їде. Життя завирує! Ти відпочивай, а нам пора працювати…

– А ви ще й працюєте?! – ахнув Іван. – Я думав ви візьмете відпустку. Я ж у гості приїхав.

– Ну, а як же ж?! Зараз сезон, відпочивати не можна. Навіть вихідних нема.

– І що ти робиш?

– Зараз по продукти зʼїжджу, потім знайду чим зайнятися.

– Я не зрозумів! А Лариса?

– У неї багато справ. Скоро всі підуть хто на сніданок, хто на обід. Так! Їжа в холодильнику, але можеш і в кафе піти, там Лариса. Ти її одразу побачиш.

Лариса працювала в їхньому власному невеличкому кафе офіціанткою…

Приїхав Руслан. Вивантажив продукти. Навіть Івана покликав допомогти. А він же ж гість, яка ж робота?! Іван був дуже незадоволений, але допоміг таки брату…

А вечір Івана здивував ще більше. Його брат – бармен у себе в кафе! Це він стільки років навчався в інституті, щоб стояти за прилавком, обслуговувати всіх. Зате, як добре у нього все виходить, позаздрити можна. А як же ж його освіта, подумав Іван.

Мав таки Руслан освіту. Тільки не ту, що думали батьки й Іван. Вони сина відправили вчитися в педагогічний інститут, але він вирішив нічого їм не казати, а документи подав до училища.

За фахом він простий кухар! Там і з Ларисою познайомився.

Батьки все ще думали, що він навчається, а він уже працював. Вони так і не дізналися нічого, не стало їх…

А потім з Ларисою Руслан побрався, викупили вони кафе й будинок.

Колишній господар їхав і продавав усе. Допомогли батьки Лариси. У них теж був свій бізнес – готель і гостьові будиночки. Два бізнеси доповнювали один одний. Усі зайняті своєю справою. На розбірки тещі і зятю просто нема часу. Та й зять хороший. І теща – пошукати ще таку!

Пізно ввечері Іван усе й довідався. Руслан розповів і про навчання, і бізнес.

– Нічого собі! Вдало ти одружився, брате!

– Та я нічого не знав, коли одружувався. Ми ж працювали простими кухарями у цьому ж кафе. Іноді офіціантами, посуд мили. Все робили. Лариса тільки після весілля сказала, що її батьки мають бізнес.

– А сестри в неї немає?

– Ні.

– Шкода. Я б одружився…

Іван став заздрити братові. Як йому хотілося так жити. Додому повертатись зовсім не хотілося.

– А якщо я з Ларисою загуляю?! – подумав він. – Вони посваряться, розлучаться, а тут і я.

Іван став уявляти, як він заживе. Він же ж сам не працюватиме. Знайде людей для цього. Сам і не помітив, як заснув…

…Почався ранок. Іван усюди ходив за Ларисою. А вона зрозуміла його задуми. Говорити на цю тему не хотіла, але вирішила провчити його.

– А хочеш спробувати себе на місці Руслана. У нього справи з ранку до вечора у місті.

– А що робити?

– Все, що й він. Зранку й почнеш. Ти бачив. А я тобі помічницю знайду. Вона підказуватиме. Дівчина молода, але досвідчена. Ти можеш навіть з нею подружитися. Її Таня звуть. Ти ж розлучений.

– Тільки ось жінок мені не треба. Я ще й від колишньої не відійшов. Їй тільки гроші подавай, – раптом сказав Іван.

День почався раніше, аніж зазвичай. Треба ж працювати. Іван крутився не присідаючи. Таня скрізь його підганяла, а сама нічого не робила. Хазяйка так сказала.

Після обіду вже не було сил. А ще вечір і ніч. Іван уже ледве рухався, ще трохи і він просто засне. Добре, що Руслан приїхав.

Лариса йому все розповіла, разом вони посміялися. І почали спостерігати за Іваном… Та раптом він зник. Його замінила Таня. Івана знайшли у підсобці. Він спав, сидячи навпочіпки і тримаючи в руках коробку з кавою.

Йому снилося дитинство, морозиво, тістечка і Таня. Він усміхався уві сні.

– Нехай відпочиває. Досить з нього роботи.

– Сам заслужив. Нехай знає, як його брат працює. Гроші з неба не падають.

Більше до роботи Івана не залучали. Він же ж приїхав у гості, відпочити. Але сам він став проявляти ініціативу. Допомагав, але тільки намагався бути поряд із Танею.

А до кінця відпустки Іван втягнувся в роботу і закохався у Таню. Таня навіть погодилася поїхати з ним.

А через рік Руслан та Лариса гуляли на їхньому весіллі.

– Втратили ми хорошого працівника, – сміявся Руслан.

– Зате твій брат одружився з хорошою дівчиною. Ось побачиш усе, що в нього тепер буде добре!

– Вдало ти одружився, брате, – сказав Руслан, вітаючи молодих.

– Ми обоє вдало одружилися! – разом відповіли ті.

Вам також має сподобатись...

Соня повільно йшла додому і думала, що їй робити далі. З роздумів Соню вивів телефонний дзвінок. Дзвонила її найкраща подруга Ольга. – Може, не відповідати? Оля по голосу зрозуміє, що щось не так! – подумала Соня, глянувши на екран мобільника. Ось тільки подруга не вгамувалася. Продовжувала дзвонити. – Оля, я зараз не можу говорити, давай я тобі пізніше передзвоню? – піднявши слухавку сказала Соня. – Пробач, Соня, але я маю тобі щось сказати. Це важливо. Це про твого чоловіка, – тихо сказала Ольга і все розповіла подрузі. Соня вислухала її і застигла від почутого

Денис із Ліаною вирішили всиновити малюка. Це був дуже складний вибір. Ліана хвилювалася так, як ніколи в житті. – До кого серце потягнеться, того й виберемо, так, коханий? – запитала за сніданком жінка. – Денисе я дуже хвилююся! – Нічого, ми впораємося, – відповів Денис, обіймаючи дружину. – Все буде добре. Поїхали вже… Ганна Георгіївна, так звали завідувачку будинку малюка, зустріла Дениса з Ліаною у фойє. – У нас діти виховуються від народження до трьох років, – розповідала вона. – Ну ходімо, покажу вам все… Вони не встигли підійти до дверей дитячої кімнати, як раптом застигли від побаченого

Аліна стояла в черзі на огляд і хвилюючись переступала з ноги на ногу. Раптом до дівчини підійшла жіночка у білому халаті. – Ідемо зі мною, розмова є, – вона взяла Аліну за руку і відвела подалі від інших людей. – Що ви хотіли? – нерішуче запитала дівчина. – Мене звати Вікторія Федорівна! У мене до тебе є одна пропозиція, а ти за це мені допоможеш, згодна? – несподівано запитала жінка. – Ви про що? – здивувалася Аліна. Вікторія Федорівна все розповіла їй. Аліна вислухала її і застигла від почутого

Валерій глянув на свою дружину, яка спала на дивані, і важко зітхнув. Чоловік дістав із шафи сорочку, штани зі стрілками, для солідності додав піджак і пішов з квартири. Валерій вийшов на сходовий майданчик, підійшов до дверей сусідньої квартири і натис на дзвінок. Сусідка Ніна одразу відчинила двері. – О, сусіде, привіт. Ти чого хотів? – здивувалася Ніна, побачивши сусіда. – Слухай, у мене до тебе є одна пропозиція! – раптом сказав Валерій. – Тільки ти одразу не відмовляйся. – Яка ще пропозиція? Ти про що? – Ніна здивовано дивилася на Валерія, нічого не розуміючи