Життєві історії

Катя виходила заміж. Перед весіллям доньки, Алла Михайлівна та Валерій Іванович поїхали в гості до батьків майбутнього зятя. Батьки нареченого були старші і жили в селі. Їм зайвий раз у місто їхати було важко… Вони вийшли зустрічати сватів аж за хвіртку і були дуже раді, що до них завітали такі люди. – Проходьте, любі гості! – сказала Антоніна Василівна, а батько нареченого якось дивно примружився, розглядаючи Аллу Михайлівну. Він трохи подумав і раптом здивовано запитав: – Аллочко, то це ти, чи що?! Алла Михайлівна глянула на нього, придивилася ще уважніше, й ахнула

– І що тепер, ми самі маємо вам весілля влаштовувати? – обурилася мама.

Вона дізналася, що у нареченого їхньої доньки грошей на весілля… Немає!

Його мати працювала на сільській пошті, отримувала копійки, а батько був слабий.

– Мамо, а хто взагалі каже, що ви щось повинні? – спокійно відповіла Катя. – Не потрібне нам весілля, хіба ж у весіллі справа?! Я нарешті зустріла хорошого хлопця і ми вирішили одружитися, от і все.

– Ми що, не в змозі весілля єдиної дочки влаштувати?! Що люди подумають?! – ще більше розійшлася Алла Михайлівна.

– Не сварися, мамо, роби як хочеш, ми з Іванком можемо і просто розписатися, ми вже вирішили, що будемо разом.

Катя так щасливо посміхнулася, що Алла Михайлівна навіть здивувалася.

– Чим же ж він тебе так підкупив, що у твоєму Івані є таке, чого в інших не було?

– Він хороша людина, мамо!

– Ти як маленька, та хіба ж цього достатньо?! – Алла Михайлівна хотіла продовжити переконувати доньку, але Катя підійшла й поцілувала її в щоку.

– Мамо, я пішла, на мене Іванко чекає, не бійся, все буде добре!

Чоловік Алли Михайлівни Валерій Іванович до розповіді дружини поставився спокійно.

– Алло, ну і що такого, що він сільський? – сказав чоловік.

– Валерію, та як ти не зрозумієш?! Ми ж із тобою все життя борсаємося. Ну хай ми з тобою без вищої освіти – часи такі були. І то я на бухгалтерку в технікумі вивчилася.

Щоправда, одразу роботу не знайшла, перше ж на базарі овочами торгувала, пам’ятаєш?

Але такі часи були, ніде не платили, спробуй знайди роботу.

Але потім у нас Катруся народилася, а мене взяли помічницею бухгалтера. Пощастило.

– І не кажи, недавно наче все це було, а вона вже заміж зібралася. Оце час летить, – усміхнувся Валерій Іванович.

– От саме про те й кажу. Та й ти зміг кулінарний технікум закінчити, до батьків своїх правда сварився, що наполягли, казав, що не будеш кухарем працювати. А в результаті ми з тобою все життя пропрацювали завдяки освіті. Ти шеф-кухарем, а я – в бухгалтерії.

– Це точно…

– І я ж кажу, ну хоч якась хоча б освіта! Мова не про багатства, я не прагну видати Катю обов’язково за хлопця з квартирою, машиною і купою грошей.

Слава Богу, ми самі їй однокімнатну купили. Але ж хочеться, щоб він теж до чогось прагнув, а не прийшов на все готове!

– Алло, а може він і справді хороший хлопець і вони будуть щасливі. Ну не був би я кухарем, то ти що, мене не любила б, так? – раптом запитав Валерій Іванович.

– Гаразд, Валерію, що тепер говорити, життя покаже, – погодилася Алла Михайлівна.

Зрозуміло, що Катя свого рішення змінювати не збирається, вона в них була вперта.

На юридичний сама вступила без ніякого блату.

На заводі всі її донькою захоплювалися, яка вона розумна і дуже симпатична.

ʼй навіть якось сказали, що її Катрусі і чоловіка треба такого, теж освіченого, розумного і цілеспрямованого.

А тут на тобі – з села, ну хто міг таке подумати?!

І Алла Михайлівна була зовсім не проти сільських, навіть навпаки.

Просто Катя працює помічницею нотаріуса, має кар’єру, і тут раптом…

Думки Алли Михайлівни перескакували з одного на інше.

Вона спочатку згадала свою сільську рідню.

Потім власника місця, у якого вона на базарі торгувала. Він теж був сільський, і всі вони були хороші люди, недобре так про людину судити голослівно.

Треба прийняти вибір доньки і з весіллям допомогти, а далі життя розсудить…

Весілля відзначали в ресторані, де працював Валерій Іванович. Так було набагато дешевше. Та й смачніше.

А для доньки Валерій Іванович сам зробить весільний торт і святкові страви.

І музика є, і зал прикрасять, не гірше, аніж у людей, а навіть краще.

Після того, як донька познайомила їх з Іваном, Алла Михайлівна зовсім змирилася.

Він і справді їй сподобався. Хороший хлопець, привітний, не ледар.

Що робити, що так склалося. Він у сім’ї був молодший, старші брат і сестра роз’їхалися, у них сім’ї, а він із батьками живе.

Товари возить, водієм працює. Як може, так і заробляє…

…Перед весіллям Алла Михайлівна та Валерій Іванович поїхали в гості до батьків Івана. Вони були старші, і їм зайвий раз у місто їхати важко. Та й батько у нього слабий, з ногами важко.

Батьки вийшли їх зустрічати аж за хвіртку – раді були, що свати завітали.

– Проходьте, любі гості! – сказала Антоніна Василівна, а батько Івана якось дивно примружився, розглядаючи Аллу Михайлівну, а потім раптом здивовано запитав:

– Аллочко, то це ти, чи що?!

Алла Михайлівна глянула на нього, придивилася уважніше, й ахнула!

– Ігорю Максимовичу, це ви?! А мені й на думку не спало, що таке може бути, хоч ім’я й по-батькові знайомі! То це значить ви? А Іванко ваш – це той найменший спритний хлопчик, який мені торгувати допомагав?! Який тісний світ, Єгорю Максимовичу…

На весіллі зібралося багато людей.

Ігорю Максимовичу, одразу полегшало, коли він зрозумів, що Катруся, наречена його сина – це молодша – донька Алли.

Тієї самої Алли, яка колись давно з ним торгувала на базарі. Ніхто її на роботу не брав, була зовсім молоденька, а він пошкодував і взяв…

Сам він продукти з села в місто на базар возив. Тоді всі як могли, так і виживали.

Он як доля розпорядилася, знову їх звела, та ще й дітей їхніх одружила!

Видно жодна зустріч, жоден вчинок, випадковими не бувають. Он воно як…

Ніхто й слова поганого не сказав, що надто простий Іван для Каті. Всім він і його батьки сподобалися.

А танець нареченого й тещі гості зустріли оплесками.

– Дякую вам за доньку, за Катю. Дякую, що не були проти. Я все для неї зроблю, щоб Катя була щасливою, – пообіцяв тещі Іван.

– Щастя вам! Ви така гарна пара! А твої батьки – чесні й по-справжньому добрі люди.

Свого часу твій тато допоміг мені й підтримав. І я рада, що у моєї доньки такий чоловік – син порядної і доброї людини, такої як твій тато! – усміхнулася зятю Алла Михайлівна.

Вивчитися й стати успішним ніколи не пізно. А от добрим і порядним, вірним і надійним бути не навчать ніде.

Таким можна тільки народитися. І щастя, коли поряд є така людина…

Вам також має сподобатись...

Андрій повернувся додому пізно. Зайшов в квартиру і здивувався, в коридорі стояла його валіза. – Галю, що це? – спитав він, знімаючи куртку. – Ти ще питаєш? – Галина ледве стримувалась, щоб влаштувати сварку. – Я дізналася твій “секрет”!  –  Не розумію, про що ти, – сказав Андрій, пройшовши на кухню. – Я вирішила поставити сьогодні прання, і коли перебирала речі, дещо знайшла в кишені твоїх штанів. Як ти поясниш ось це, – сказала Галина, і вказала поглядом на стіл. Андрій глянув на стіл і аж рота відкрив від побаченого

Марія поприбирала в хаті і взялася готувати обід. Вона місила тісто на пиріжки, коли в двері хтось голосно постукав. Жінка здивовано пішла відкривати. На порозі стояла незнайома жінка з дитиною на руках. – Ну, здрастуйте! – єхидно сказала вона. – Як поживаєте? – А ви хто? – здивувалась Марія Федорівна. Жінка раптом засміялася і по-хазяйськи зайшла в хату. – Ольга я, – сказала вона. – Ось приймайте поповнення! Жінка поклала дитину на ліжко і пішла на вихід. Марія Федорівна не розуміла, що відбувається

Алла повернулася додому з роботи. Сьогодні її чоловік мав зустріти на вокзалі її інститутську подругу. – Привіт, – привіталася Алла з чоловіком, зайшовши на кухню. – А Валя де? Вийшла прогулятися? – Я її зустрів, але вона передумала в нас зупинятися, – байдуже відповів Олег. – Дивно, – знизала плечима дружина і пішла у спальню переодягатися. Раптом пролунав дзвінок телефону. Алла глянула на екран, дзвонила Валя. Жінка підняла слухавку, з хвилину порозмовляли з подругою і… застигла від того, що їй розповіла Валентина

Віра сиділа на кухні, пила чай і щось дивилася в телефоні. Пролунав дзвінок у двері. – А це ще хто? – здивувалася жінка, поставила чашку на стіл і пішла відкривати. На прозі стояла зовиця Наталка. – Де вона? – сказала зовиця і невдоволено глянула на Віру. – Хто? – не зрозуміла Віра. – Мама моя де? – уточнила Наталка. – У своїй кімнаті, де ж їй ще бути, – спокійно відповіла Віра. Наталка одразу кинулася до кімнати матері, і почала про щось голосно розмовляти з Маргаритою Василівною. Віра підійшла ближче, прислухалася до розмови свекрухи із зовицею і… застигла від почутого