– Ну, візьми ж слухавку! Та що ж це таке? – Ліда ходила з кімнати до кімнати, постійно намагаючись додзвонитися до свого хлопця, Олега. За вікном була ніч, телефон хлопця не відповідав, а дитина спала тільки на руках, зовсім не бажаючи лежати в колисці. – Господи, чому так? Чому я маю це робити?!
Дівчина поклала дитину в колиску і сіла на край ліжка.
– А-а-а! – знову почулося кректання і плач.
– Не плач! Я не знаю, чим тебе годувати! – Ліда затулила обличчя руками й зрозуміла, що цього більше не витримає.
Кілька годин тому
– Привіт, кохана, – Олег зрадів, що Ліда так швидко приїхала. – Я дуже радий тебе бачити.
– Я теж, – дівчина потяглася, щоб обійняти свого хлопця, але той надто поспішав, щоб витрачати час на ніжність.
– Тут сумка з речами загалом усе там всередині знайдеш.
– З якими речами? І що я там маю знайти? – Ліда незрозуміло подивилася на об’ємний сумку.
– З речами Олі. Ну, я побіг. Побачимося.
– Стривай! Я думала, що ми проведемо вечір разом… – Ліда остаточно розгубилася.
– Кохана, у мене по п’ятницях більярд із друзями. Хіба ти про це забула? – Олег схопив портмоне і засунув у кишеню штанів.
– Але навіщо ти тоді мене покликав… І що за Оля? – замість відповіді з кімнати почувся плач. Спочатку він був більше схожий на хникання, але дуже швидко набрав сили і майже приголомшував присутніх.
– Ось познайомся. Оля – моя племінниця, про яку я тобі розповідав. Ти що не пам’ятаєш? – Олег підштовхнув Ліду до дверей до кімнати. – Все, я пішов. Ти впораєшся, я певен.
– Олег! – гукнула Ліда і поспішила за ним, але хлопець начебто розчинився у повітрі. Ліда визирнула у вікно, щоб покликати його, але Олег, мабуть, вийшов із під’їзду і пройшов з іншого боку будинку. Ліда набрала номер, але мобільний задзвонив на тумбочці у коридорі. – Боже! Він забув телефон!
– А-а-а! – все лунало з кімнати, і Ліда не витримала. Материнський інстинкт не дозволив дівчині побігти за Олегом і взагалі залишити дитину одну.
Оля лежала в дитячій переносній колисці і смикала маленькими ніжками у спробі привернути увагу. Побачивши, що до неї підійшли, дитина почала плакати ще голосніше. Ліда не мала досвіду з дітьми, але підсвідомо зрозуміла, що треба взяти малечу на руки.
– Тихіше, не плач… – спробувала заспокоїти вона, але дитина не визнала в ній маму.
Ліда вирішила, що дитина хоче пити, та спробувала запропонувати пляшечку з водою. Дівчинка замовкла на пару хвилин, але потім почала плакати ще сильніше.
– Боже, що мені робити? – Ліда була зовсім розгублена. Матері дівчини не стало п’ять років тому, бабусі не було, у Ліди був лише батько, який відпустив дочку “до подружки” на кілька годин до десяти. Дзвонити йому і питати поради щодо догляду за новонародженими, було безглуздо.
Та й навряд чи батько повірив би, що вона сидить із малюком. У його досить строгому методі виховання дочки було дуже багато сумнівів. Найбільше тато переживав, що дочка “принесе у подолі”. Олегу та іншим хлопцям він не довіряв, вважав, що це вони надто легковажні. Ліді доводилося вигадувати цілі легенди про подруг, позаурочні заняття у вузі та інші причини, щоб спокійно зустрічатися з коханим хлопцем.
– Де ж твої батьки, крихітко? – Ліда подумала, що Олег ніколи не згадував про сестру. Їхні стосунки взагалі були досить скромними за сучасними мірками. Олег ніколи не запрошував Ліду до себе, але того вечора на думку, Ліди мало щось змінитися, адже вони зустрічалися вже два роки. Два роки прогулянок, спілкування у вузі та скромних поцілунків, які дозволяла Оля своєму хлопцеві.
– Пробач, але я не можу так… Мій батько дуже суворий, він зрозуміє, що я зустрічаюся з тобою. А якщо раптом станеться позапланова вагітність, він мене не пробачить! – постійно говорила Ліда, коли розмова заходила про близькість. Звичайно, їй давно хотілося перейти на новий етап, але вона настільки переживала свого суворого батька, що поставила Олега перед фактом: – Тільки після весілля.
– Що? – спочатку він засміявся, але помітивши, що дівчина зовсім не жартує, насупив брови.
– Олеже, ми вже дорослі люди. Може… настав час задуматися про сім’ю? Ти на останньому курсі, я добре вчуся. Мені вистачить часу дбати про чоловіка, готувати… Я не хочу народжувати пізно. Мені здається, що я вже зараз готова до дітей.
– Ліда, ти сама ще дівчинка! Які діти? – Олег навіть злякався такої заяви.
– Я дуже люблю дітей. Але нам не обов’язково поспішати. Ми просто розпишемося і разом житимемо. Ну, щоб мій батько зрозумів, що в мене з тобою серйозні стосунки, – на очах у Ліди виступили сльози.
– Так… Я розумію, – Олег притиснув дівчину до себе, а сам ледве стримував сміх. Промови Ліди були такими дитячими та наївними, наче їй було тринадцять.
Зрозуміло, одружитися він не збирався найближчі п’ять років. Спочатку Ліда сподобалася йому своєю недосвідченістю, простотою та відкритістю, потім вона подобалася йому своєю неприступністю. Але за два роки відносин будь-яка неприступність або переходить у рішучі дії нареченого, або наречений втрачає інтерес. Олег інтерес не втратив, принаймні поки вчився у вузі… Його інтерес підживлювало дещо ще…
Ліда, хоч і навчалася на кілька курсів молодше, робила за хлопця уроки, допомагала з англійською і взагалі рятувала досить часто, була йому репетитором “на віддаленні”. А цього року вона взагалі допомагала йому писати диплом.
– Тобі можна так гроші заробляти, – говорив він і Ліда прислухалася, почала брати першокурсників на онлайн-репетиторство і почала отримувати гроші на косметику та кишенькові витрати, при цьому вона примудрялася допомагати батькові. І все ж тато завжди з підозрою ставився до її онлайн-конференцій, часто запитуючи, чим вона там займається. Іноді, коли батько бачив на екрані комп’ютера хлопця, він сердився і відміняв уроки доньки, вважаючи, що Ліда займається чимось непотрібним.
Можливо, якби батько не працював допізна, її “бізнес” би не вдався. І все ж таки вона знаходила способи підробити і навіть влаштувати особисте життя (принаймні вона вважала саме так і сподівалася, що після закінчення інституту, Олег зробить їй пропозицію).
І Олег справді здивував її, щоправда, трохи раніше, ніж отримав диплом. Запросивши її додому, він залишив їй сюрприз у вигляді дитини. Хлопець просто пішов у своїх справах, переклавши на дівчину свої обов’язки щодо догляду за дитиною.
Ліда відкрила сумку. Там були серветки, кілька памперсів та порожня пляшечка.
Жодної їжі, ні натяку на суміш чи молоко. Ліда зовсім розгубилася і не придумала нічого кращого, ніж зайти в інтернет, щоб знайти інформацію про те, як бути, коли дитина плаче.
Першим пунктом стали памперси.
– Боже… Як це взагалі робиться? – Ліда пошкодувала, що прийшла до Олега. Вона сварилася на все на світі, намагаючись утримати дитину, зняти брудний памперс і вдягнути новий.
З незвички їй не вдалося правильно приклеїти липучки, і дитина почала плакати ще сильніше.
Ліда почала дзвонити подругам. Але ніхто не міг їй допомогти. Всі були зайняті ввечері в п’ятницю, ніхто не хотів йти на виручку, та й досвіду в подібних справах дівчата не мали.
Просидівши з дитиною дві години, Ліда всерйоз задумалася про те, що треба дзвонити у відділок. Час стрімко йшов до 22 години, і сталося те, чого Ліда переживала найбільше. Надійшло повідомлення від батька.
“Я сподіваюся, що ти вже їдеш додому”.
Ліда здригнулася.
Вона вирішила зателефонувати батькові по відео та зізнатися у всьому.
– Алло? – Батько свідомо зрозумів, що донька щось приховує.
– Тату… Я…
– Де ти? Чому ще не в автобусі? – він одразу почав сваритися на дочку звинувачуючи у всіх гріхах.
– Вибач, але я не можу піти… Мені треба чекати на батьків дитини.
– Якої ще дитини? Що ти мене обманюєш?!
– Тату, будь ласка, повір мені!
– Ти обманюєш мені постійно і просиш, щоб я тобі вірив?
– Тату…
– Якщо за 20 хвилин тебе не буде вдома, то я не подивлюся, що тобі вже двадцять! Я таке тобі влаштую… Матері було б соромно за тебе!
Ліда розуміла, що батько не жартував. Їй стало страшно.
На щастя, незабаром у коридорі почулися кроки.
– Ви хто взагалі? – у кімнату зайшла дівчина трохи старша за Ліду.
– Я… дівчина Олега.
– А де Олег?
– Поїхав у більярд грати.
– Він сказав, що має побачення, попросив приїхати раніше, – насупилась дівчина, забираючи з рук Ліди дитину. – Я думала, що мій брат простежить за дитиною, а він привів не зрозумій когось.
– Я сама не збиралася сидіти з вашою дочкою, – Ліда не витримала. І все ж таки вона дуже зраділа, що хоч хтось прийшов. Швидко викликавши таксі, вона кинулася надвір, так і не розібравшись із сестрою Олега.
Додому вона спізнилася.
Батько дуже сварив її, не бажаючи слухати, але, на щастя, до серйозного покарання справа не дійшла. І все ж таки Ліда запам’ятала цей день на все життя.
Вранці вона спробувала додзвонитися до Олега, але його телефон було заблоковано. А зустрівши його у виші, Ліда відразу ж почала висловлювати йому все, що думала.
– Ха… Ти ж казала, що хочеш дітей? Тож у чому проблема? – відверто сміявся він.
– Це не смішно! Так чинити – підло! А якби твоя сестра не прийшла?
– Ну і що? Мені що? Ти ж жінка повинна знати, як з дітьми поводитися. Чи вже не хочеш заміж? – Він говорив голосно, привертаючи увагу однокурсників.
– Ні. За тебе точно не хочу. Ти безвідповідальний!
– Ну й дякувати богові, – Олег зробив жест рукою, немов стираючи піт з чола. – Хоч тепер тебе здихаюся. Ти мені тепер не потрібна, навчання скінчилося. А на інше ти нездатна.
Із цими словами він пішов. Залишивши Ліду стояти і ловити на собі погляди, що співчувають і засуджують.
– А я тобі казала, Ліда, що олег тебе використовує, – сказала подружка.
Ліда не відповіла. Того дня її картина життя змінилася. Вона зрозуміла, що яким би суворим не був її батько, він мав рацію.
