– Коханий, ти ж пам’ятаєш, що в мами ювілей цієї суботи?
Максим тяжко зітхнув. Навіть апетит зник.
Він відсунув тарілку з супом і втомлено глянув на свою дружину.
– Пам’ятаю, звісно. Як тут забути, якщо ти вже тиждень про це кажеш?
Олена обурено глянула на свого чоловіка.
– Це моя мама! Нічого такого немає в тому, що я говорю про її свято. А ось чому ти незадоволений, я не розумію.
– Серйозно? – Максим хмикнув. Потім підвівся і ввімкнув чайник. Різко захотілося пити, мабуть, організм розумів, що чергової розмови на цю тему не уникнути. І без чаю буде зовсім погано. – Ти й справді не розумієш, чим я незадоволений?
Олена повела плечима і почала прибирати брудний посуд. Звичайно, вона все розуміла, просто не хотіла це обговорювати.
– Максиме, ти занадто ніжний, – пирхнула вона, не знайшовши інших аргументів.
– А може, це твої родичі надто нахабні?
Олена з гуркотом поставила тарілки в раковину та розвернулася до чоловіка.
– Не смій так говорити про мою рідню!
– Тобто їм можна поливати мене брудом, а я повинен мовчати?!
– Ніхто тебе брудом не поливає! Так, іноді у них бувають невдалі жарти. Але спеціально тебе ображати ніхто не хоче.
– Хоче, не хоче, яка різниця? Якщо щоразу вони мене намагаються зачепити! Знаєш, що, Олено, я не піду на ювілей.
Дружина навіть рота відкрила. Чи то з подиву, чи то з обурення.
– Ти не посмієш, – прошипіла вона. – Це моя мама! Усі мають бути! Я, між іншим, завжди ходжу на свята до твоїх батьків!
– Які, зауваж, тебе жодного разу не образили. І ніколи й слова поганого на твою адресу не сказали.
– І все одно, ти йдеш! Я не піду сама при живому чоловікові!
– Ну так скажи, що мене не стало, – сказав Максим. І поки Олена не прийшла в себе, він узяв свою чашку з чаєм і пішов у кімнату.
Все почалося з весілля, коли теща Максима вимовила дуже цікавий тост. Дослівно Максим його не запам’ятав, але там було щось про те, що вони мріяли про хорошого, забезпеченого зятя, але що вийшло, те вийшло. І так, тоді це було сказано, типу, жартом, але навіть більшість гостей обурилося.
І це був лише початок. Щоразу, коли Максим приїжджав до них у гості, вони намагалися його якось зачепити. І він навіть не розумів, чому вони так не люблять його. Так, не олігарх, але заробляє нормально. Поганих звичок не має, не зраджує. Дружину свою любить, подарунки їй дарує. Але при цьому його щоразу намагаються якось зачепити. І, головне, все це роблять жартом, що навіть образитися не можна. Мовляв, ми ж не всерйоз, що ти дуєш.
А зараз наближався ювілей тещі. І там буде дуже багато рідні, яка дуже веселиться, коли теща чи тесть виставляють Максима в не найкращому світлі. У них тепер і чудовий привід: місяць тому Максим, коли повертався додому на машині, трапилася біда. На машині тепер їздити не можна, має бути дорогий ремонт. На щастя, з самим Максимом нічого не сталося.
Але вся проблема в тому, що Максим винуватець цієї пригоди. Точніше, не зовсім він – негода. Була сильна хуртовина, нічого не було видно, і Максим досі не розуміє, звідки з’явилася та машина. Добре, що всі цілі.
Але якби були нормальні родичі видихнули і сказали, що він легко відбувся, то для рідні дружини – це нескінченне поле для жартів. Злих, образливих, але дуже веселих для них.
А Максим втомився бути посміховиськом. До того ж, коли він намагається відповісти щось у їхньому дусі, вони дуже ображаються. І Олена з ним потім не розмовляє. І не довести, що він робить те саме, що й вони.
Тому Максим подумав, що буде краще, якщо він не піде. Так, рідня залишиться без цапа-відбувайла, зате і Максим не буде злитися весь наступний місяць.
Але Олена думала інакше.
Вона й так і так умовляла його поїхати. І просила, і сварилася, і ображалася.
– Давай зробимо так, – зрештою запропонувала вона, – якщо вони знову почнуть жартувати, ми розвернемося і поїдемо. Разом. І тоді вони зрозуміють, що так не можна робити.
– Значить, ми їдемо хвилин на десять, – хмикнув Максим.
– Я серйозно.
Чоловік глянув на свою дружину. Здавалося, що вона й справді готова піти.
– Добре. Але дивись, я повірив тобі. Якщо ти мене знову не підтримаєш, то я перестану тобі довіряти.
– Все буде добре, обіцяю, – зраділа Олена.
Звісно, щоб дати таку обіцянку, треба було щось зробити. Тому вона з’їздила до батьків за день до ювілею і попросила їх не зачіпати її чоловіка.
– Він у тебе надто вразливий, – усміхнувся тато. – Ще й водій поганий.
Мама відразу засміялася, але Олена залишалася серйозною. Хоча, як правило, їй теж подобалося жартувати над чоловіком. Але ж вона не зі зла.
– Я серйозно. Ми з ним сильно посваримося, якщо ви про нього щось говоритимете. Особливо щодо тієї пригоди. Будь ласка, не ображайте його.
Мама лише пирхнула, сказавши, що взагалі з ним не спілкуватиметься. Але Олену це влаштувало.
Спочатку все було гаразд. Максим та Олена привітали ювілярку, сіли за стіл. Гості потихеньку розсілися, і почалося свято.
Максим навіть трохи розслабився: може, вони й справді зрозуміли, що настав час припиняти жартувати про нього. Хоча, це не жарти, це насмішки. Але рідня думає інакше.
А потім гості розслабилися, підняли перші келихи. І першим не витримав тато Олени.
Коли його брат почав розповідати про те, як йому трапився на дорозі не найкращий водій, той одразу вказав на Максима.
– А он у нас представник таких водіїв, – весело промовив він. – Сам мало біди не наробив, і інші через нього тепер мають проблеми.
Максим із силою стиснув вилку.
– Тату! – простягла Олена.
– Ой, вибач, це ж заборонена тема. Декому, мабуть, соромно, що до своїх тридцяти років так і не навчився їздити. До речі, хочеш тебе навчу? Бо навіть страшно з тобою дочку відпускати. Вона в нас одна.
Максим зрозумів, що це лише початок. І що недовго протрималися його родичі.
Він підвівся і обвів усіх поглядом.
– Добре. Навчіть мене водити, я ж не дуже добре це роблю. А я вас навчу правилам етикету. Наприклад, про що можна розмовляти за столом, а про що ні. Ви ж не знаєте. Мабуть, у вашому селі вас цього забули навчити.
– Та як ти смієш? – образився тесть. А теща йому тут же підтакнула:
– Олено, твій чоловік зовсім знахабнів. А я тобі казала, що він не пара тобі! Хіба пристойна людина сказала б таке?
Максим перевів погляд на свою дружину.
– Я йду, – сказав він. – І більше я до твоїх батьків ні ногою. Ти зі мною?
– Максиме, – тихо промовила Олена, смикаючи його за рукав. – Давай не влаштовуватимемо виставу на очах у всіх. І так, з твого боку було непристойно таке сказати татові.
– Ти зі мною? – Ще голосніше повторив Максим. – Ти мені обіцяла…
– Ну, він нічого такого не сказав! Максиме, це не красиво! Я не можу ось так от встати і піти. Це день народження мами.
– Все зрозуміло, – кивнув Максим.
Він розвернувся та пішов. І в даний момент він зрозумів, що пішов не тільки з жахливого свята, він ще й пішов від своєї дружини.
Він зміг би закрити очі на її поганих родичів. Він міг би миритися з тим, що їх уже не переробити. Та навіть він міг би просто перестати з ним спілкуватися. Врешті-решт, по-доброму, вони йому ніхто!
Але він не міг миритися із зрадою своєї дружини. Це вона вмовила його піти, і пообіцяла, що підтримає його. Щоразу вона твердить, що на його боці, а при батьках завжди чомусь його смикає.
Олена повернулася додому пізно. Максим не спав, дивився телевізор. Він не збирав поки що речі, спочатку хотів усе обговорити.
– Максиме, ну це було некрасиво! Тобі вже й слова не можна сказати! – З порога заявила Олена.
Чоловік хмикнув. Якщо раніше у нього були сумніви, то зараз вони випарувалися. І чим більше він дивився на свою дружину, тим більше вона починала нагадувати йому тещу. І, не дай боже, у них народиться дочка, то вона потім зятя затюкає. Ні, не хотів він такої долі якомусь хлопцеві. Та й самому набридло бути вічно винним.
– Ти обіцяла, що якщо в мій бік прилетить хоч один закид, ти встаєш і йдеш зі мною. Я тільки за цих умов погодився піти на ювілей твоєї мами.
– Боже, та подумаєш! Якби тобі сказали якусь грубість, я пішла б. А про ту пригоду… Це ж правда.
– Правда, Олено. А ще правда, що я втомився від вашої родини. Пора нам розлучитися.
– Що ти таке кажеш?
– Я розлучаюся з тобою. Можете обговорювати мене та мій вчинок досхочу. І, на щастя, я цього чути вже не буду.
Олена знову вмовляла свого чоловіка подумати. Клялася, що такого більше не повториться, навіть дозволила йому не спілкуватись із її батьками.
Але перед Максимом уже маячило спокійне життя без набридливих родичів. І він не відступив. І це було правильне рішення в його житті.
