– Привіт, брате! А ви вдома? – запитав Валерій по телефону.
– Ну, так, – розгублено відповів Максим.
– А Новий рік будете вдома святкувати?
– Планували, – відповів Максим.
– Тоді йди бігом до воріт! – засміявся Валерій. – Ми тут вже змерзли!
І він поклав слухавку…
Марина побачила приголомшений погляд чоловіка і запитала:
– Максиме, а хто це? Що сталося? – вона не розуміла, що відбувається.
– Валерій приїхав до нас Новий рік зустрічати, – Максим кахикнув. – Він уже за брамою.
– Його тільки не вистачало! – вигукнула Марина. – У нас же є Христина з чоловіком і дітьми!
– А що я можу зробити? – здавлено запитав Максим. – Вони вже тут!
Валерій з’явився не один, а з дружиною та семимісячним сином.
– Вивезіть хтось свою машину з двору, – наказним тоном сказав Валерій. – Я не збираюся візочок потім через весь двір тягати!
– А візочок тобі в хаті навіщо? – запитала Марина.
– Наш Славко спить тільки у своєму візочку! – гордо заявила Тоня, дружина Валерія. – Не можу ж я синочка покласти на якийсь там диван!
– Я зараз вижену свою машину, – скочив Максим.
Валерій кинув братові ключі:
– Потім мою зажени, а то я замахався у вашу глушину їхати!
Поки Максим вивозив свою машину, потім заганяв на подвір’я машину брата Христина запитала Марину:
– А це що за нахабство?
– Це Максима брат, – з досадою сказала господиня будинку. – Зірка і щастя всієї їхньої родини.
– А відправити подалі його не можна? – запитала Христина. – Нехай він сяє у своєї матері!
– До моєї свекрухи її діти приїжджають тільки по запрошенню! Та й то, якщо довго просити!
– А вдома їм чого не сидиться? У них дитина маленька!
– Тоня по халяву й у інше міста поїде, – відповіла Марина. – Ну, в принципі, вже приїхала! Сто двадцять кілометрів, аби вдома не готувати!
– Хороші у тебе родички! – хмикнула Христина, розглядаючи гостей.
– Які є, – кивнула Марина. – Коротше, як домовлялися, мені треба хоча б кілька годин відіспатися після зміни, а потім ми все швидко приготуємо!
– Так-так, іди! – кивнула Христина. – Відпочивай! У мене тут помічників стільки, що ми тебе навіть не потурбуємо! Ти тільки біруші у вуха вклади, бо тишу я не гарантую!
– Хоч на вухах стійте, – махнула рукою Марина. – Тільки будинок не рознесіть, ми ще тут пожити не встигли!
– Не бійся! – Христина посміхнулася. – А якщо що, то ми з Борисом допоможемо ремонт робити!
Марина з Максимом були одружені лише два роки. Але вони якось одразу поставили за мету, що потрібно спочатку забезпечити базу, а потім уже народжувати дітей.
З квартири, що дісталася у спадок, від Марининої бабусі і невеликої доплати, вони купили будинок за містом. Будинок хороший, великий, але потрібний був ремонт.
Тобто переселилися вони в те, що було, а потім майже два роки вкладали всі гроші у покращення та модернізацію.
Зрозуміло, що обоє працювали так, що добираючись додому, буквально були без сил. Тільки дорога машиною займала пів години. А якщо автобусом, то всі півтори!
Але таке розташування було плюсом: небажані гості самі, так би мовити, не зазирнуть.
Тому поява Валерія з дружиною і дитиною стала сюрпризом.
Якщо чесно, то Марині в сім’ї Максима ніхто не подобався, крім самого Максима. А його родичі постійно нав’язували себе.
То в гості просилися, то погуляти разом, то Маринина свекруха починала випрошувати подарунки.
А Максим, як люблячий син, відривав із бюджету те, що так важко зароблялося, і віддавав мамі, братові чи маминій сестрі з дочкою.
Це Марина наполягла, щоб будинок був подалі від настирливої рідні. Максиму, зрозуміло, вона всього плану не розповіла.
Звісно, він почав би обурюватися! Він, по юності, ще не бачив, як мати і брат його відверто використовують.
А Марина відразу побачила, що Валерій був улюбленим сином, а Максим просто тим, хто дає гроші.
Тобто, коли Валерію дарувалася дача, Максимові віддали стару мамину машину.
– І на тому “дякую”, – хмикнула Марина, вкладаючись у ремонт і машини теж, бо їздити в новий будинок на чомусь треба було.
Так і свекруха Марині трапилася дуже цікава натура. Вона з однієї супової курки примудрялася робити п’ять страв на святковий стіл.
Про смакові якості говорити не доводилося. А Марина ці страви порівнювала більше із комбікормом.
– Це можна з’їсти, аби тільки шлунок набити! З тим самим успіхом, можна деревину їсти!
Рідня, коротше, була та ще.
Плануючи новорічне свято, Марина одразу сказала, що до свекрухи вона не поїде. І у себе в хаті бачити її не хоче!
Чи то Максим прозрівати починав, чи то дружину пошкодував, що тій працювати треба було перед самим Новим роком. Сперечатися не став. Загалом запропонував не святкувати.
Марина працювала диспетчером у таксі, і її дванадцятигодинна зміна закінчувалася о десятій ранку тридцять першого грудня. Тобто треба відіспатися, а готувати хоч щось було просто ніколи.
Коли Маринина подруга Христина дізналася, що Марина не збирається нічого святкувати, виказала тій:
– Як це так, не святкувати Новий рік?! Це ж таке свято!
– Христинко, сил у мене немає! – казала Марина. – Я після зміни, голова квадратна, руки за ноги заплітаються! Все, на що я здатна – це лягти і лежати!
– А Максим? – запитала Христина.
– Цей кулінар далі макаронів ще не просунувся. А їх я можу й сама зварити, коли висплюсь!
– Слухай, якщо грошей на свято немає, то я тобі зараз подарую новорічний набір. Горошок, курку, ковбаси, овочів! Ну, майонез, оселедець! Ти не соромся!
Марина з Христиною були знайомі вже років із десять. Тож там ні секретами, ні таємницями й не пахло.
А ось відсутність грошей – це була вагома причина відмовитися від свята. Та й не завжди ці гроші під свята є.
– Ні, продукти вдома є, – сказала Марина. – Чесне слово, ніколи!
– А якщо я тобі допоможу, святкуватимеш? – із хитрою усмішкою запитала Христина.
– Моя кухня у твоєму розпорядженні! – відповіла Марина.
– Ясно! – зраділа Христина. – Оце розмова! Виходить, я все готую, а потім у нас буде Новий рік за містом! Це ж мрія!
– Ти серйозно? – здивувалася Марина.
– А чого ні? – Христина знизала плечима. Ти навіть не уявляєш, як це чудово!
Хоч свято і не планувалося, але воно наздогнало Марину та Максима.
Тридцять першого грудня Максим забрав Марину з роботи і вони поїхали по Христину із сімейством.
Вони завантажили готові страви й заготівлі в обидві машини.
Потім півтори години вибиралися з міста численними заторами.
Ще пів години пішло на розвантаження.
І тільки до п’ятої години Марина сказала:
– Все, я зараз засну стоячи на ходу! Робіть, що хочете, а я в ліжко.
– А чого ти досі не лягла? – жартома обурилася Христина. – Плутаєшся тут під ногами!
Ілля з Настею вже з твоїм собакою весь двір перевернули, Борис з Максимом щось про машини обговорюють. А на кухні я і без тебе розберусь!
Але тут у Максима задзвонив телефон.
Марина поманила Максима у спальню.
– Ти чого його покликав? – запитала Марина.
– Нікого я не кликав! Він сам приїхав! – виправдовувався Максим. – Я взагалі нікому не казав, що ми святкуватимемо.
– І що він тут робить?
– Сюрприз! – Максим криво усміхнувся.
– А якби нас удома не було? А якби ми десь святкували? А якби ми взагалі святкувати не стали і о дев’ятій годині лягли б спати?
– Ну, такий у мене брат, – знизав плечима Максим.
– Ось сам із ним і розбирайся! А ще із його дружиною! Терпіти її не можу! – Марина різко видихнула. – Коротше, якщо що, не ображайся! Їх ніхто не кликав!
І я, як твоя мати, перед Валерієм скакати не буду!
– Так, нормально все буде! – сказав Максим і залишив Марину одну.
А та, нарешті, лягла спати.
Поспати їй дали дві години. Христина її будити заборонила. Прокинулася Марина о пів на дванадцяту ночі.
У пом’ятому вигляді вона вийшла у велику кімнату, де вже було накрито стіл.
– Вибачте, я щось заспалася!
– Іди, вмийся, – порадила Христина. – На тебе без сліз не глянеш!
– А тут все… – Марина кивнула на стіл.
– Все готове, тільки на тебе і чекаємо! І ні, ми не були голодні! Вже рази по два сідали! – відповіла Христина. – Іди, бо північ скоро!
Якщо в словах Христини були жартівливі претензії, то дружина Валерія і не думала жартувати.
– Що це за господиня така, що в неї гості самі накривають на стіл? Сама мала вже до накритого столу всіх запрошувати, а не спати до півночі!
А Марина ще до ладу не прокинулася. Навіть збагнути не встигла, що відповісти Тоні.
Але слова знайшлися у Христини.
– А ти чого обурюєшся?! Тебе тричі попросили допомогти, ти жодного разу не пішла! У тебе дитина на руках! Посадили за стіл, от і сиди тихенько! Насолоджуйся званням гості!
– Яке право ти маєш мені таке казати? – верещала Тоня. – Я тут така сама гостя, як і ти!
– А от і ні! – усміхнулася Христина. – Мене сюди покликали, а ти з чоловіком прийшла непрохана! Так що, ротик прикрий і насолоджуйся частуванням!
– Ми теж привезли із собою продукти! – Заявила Тона гордо. – Валерій пакет на кухні поклав!
– Я тобі цю синю курку і шоколадку на сімдесят грам можу назад віддати! Будеш?
– Валерію! – вигукнула Тоня. – Як вона сміє в домі твого брата говорити до мене такі речі!
– Максиме! – заволав Валерій.
– Мовчіть! – гукнула Христина. – Це будинок Маринки! Вона тут господиня! І власниця, до речі, також!
І якщо вона вас не виставила, я це від її імені із задоволенням зроблю! Ну? – Христина встала. – Новий рік чи скатертиною дорога?
…Якось зустріли Новий рік.
– Все, – сказала Тоня. – Моєму сину пора спати! Не галасуйте тут!
– А ти нічого не переплутала? – Запитала Христина. – Ти що, вдома, щоб вказувати?
– У мене маленька дитина! У нього дуже чуйний сон! І йому пора спати! – тоном, що не терпить заперечень, сказала Тоня.
– Матусю, у мене двоє дітей! – відповіла Христина. – Ти мені материнством не тикай! І зараз свято! І всі люди святкують! І ми святкуватимемо!
А ще будемо веселитися! Бігати, стрибати, пісні співати! А якщо твоєму синочку треба спати, то не було чого його тягти в гості!
– Що, мені треба було залишити його вдома? – заволала Тоня.
– І самій там лишитися! – Додала Христина. – Мати ти чи хто?
– Валерію! – Закричала Тоня на весь голос. – Скажи своєму братові, щоб він навчив свою дружину, щоб вона приструнила цю вискочку.
– Ой, як багато ти хочеш! – Розреготалася Христина. – І всі тобі завдячуємо! І Валерій тобі винен, і Максим тобі винен!
І ще Марина тобі винна! І всі мають перед тобою на задніх лапках! – Христина підійшла до Тоні практично впритул: – Помовч, речі збирай і йди геть звідси! І чоловіка свого із собою забирай!
Максим, який прибіг на кінець сварки, стояв у повному заціпенінні.
– А ти чого застиг? – гукнула до нього Христина. – Ворота відчини, машину їхню на вулицю вижени, і нехай там водія чекають!
– А куди вони поїдуть? – Запитав Максим.
– До твоєї матері! – сказала Христина. – Мама Рита за внуком скучила! Ні, якщо ти дуже заперечуєш, я можу і тебе відправити туди!
Максим глянув на дружину, а Марина спала у дальньому кріслі.
Валерія з Тонею виставили за ворота. Максим на свій страх і ризик повіз їх на квартиру до матері. Та й сам там залишився.
Христина із сім’єю чудово зустріли Новий рік. А Марині, яка прокинулася вранці, дали подивитися відеозапис того, що було вночі. Борис знімав на телефон.
– Якщо я неправа, то готова вибачитися, – сказала Христина.
– Ні, я сама мріяла таке сказати, – сказала з усмішкою Марина. – То випадку не було, то сміливості.
– Ну, тоді з Новим роком! Ти все щасливо проспала! – Христина посміхнулася.
– І, Слава Богу!
