Життєві історії

Тамара Сергіївна готувалася до зустрічі із майбутньою невісткою. Ця дівчина їй дуже не подобалася. У двері подзвонили. Приїхали! Майбутня невістка виявилася звичайною дівчиною. – І що Андрій у ній знайшов? – дивувалася Тамара. Дівчина зголосилася допомогти на кухні. У Тамари з невісткою зав’язалася розмова, яка дуже здивувала жінку

Тамара Сергіївна готувалася до зустрічі із майбутньою невісткою, і дівчина їй заздалегідь не подобалася. Ну як може подобатися дівчина, яка відводить у неї сина? Звичайно, коли Андрій був маленьким, то нікому, крім матері, потрібен не був. Навіть чоловік не так багато часу синові приділяв. Все вона, Тамара Сергіївно!

Принесли Андрійка з пологового будинку, і понеслося: нагодуй, заколиши, погуляй, випери, прибери. І все в одні руки. Ніхто не помагав. А ночі безсонні? А зубки? А раніше ні памперсів не було, ні пральних машинок, які самі перуть. Таз та мило господарське. А коли син у садок пішов, хто його забирав? Тамара Сергіївна, звісно. А хто з дитиною робив уроки? Знову вона. А ще спортивні секції: відведи-приведи, посидь-почекай. На те вона й мама. Все для дитини! І на змаганнях хто головний уболівальник? Мама!

А скільки хвилювань було, доки Андрій до інституту вступав? Потім в інституті п’ять років навчали, утримували. І ось тепер, коли хлопчик виріс і став гарним, розумним, освіченим чоловіком, вона з’явилася!

Звичайно, рано чи пізно це мало статися. Але все одно прикро. Якась дівка сина відведе.

У двері подзвонили. Приїхали! Майбутня невістка виявилася звичайнісінькою дівчиною, нічого особливого. І що Андрій у ній знайшов? Дівчина зголосилася допомогти на кухні. Це їй плюс. Не білоручка. Он як спритно у неї все виходить.

-А де ви з Андрійом познайомилися?

-В Інституті. Ми в одній групі навчалися.

І це добре, отже, освічена.

-Де жити збираєтесь?

-Андрій хоче додому повернутися. У сенсі, у ваше місто. Каже: “Я у батьків один. Вони мене виростили, тепер я їм допомагатиму”. З моїми батьками сестра живе, тому я не проти.

На душі у Тамари Сергіївни потеплішало. Гарного сина вони виховали.

-А працюватимемо ми на заводі. Нам обіцяли дати кімнату у сімейному гуртожитку квартирного типу. Фактично однокімнатну квартиру. Нам поки що вистачить.

-А дітей одразу плануєте?

-Як вийде. Ви нам допоможете, якщо що? У нас досвіду поки що немає, а ви он якого сина виростили! Я хочу, щоб мій син був таким самим, як Андрій.

Тамара Сергіївна відчула, як із її душі впав камінь, їй стало легко. Це не кінець старого, це початок нового життя. Ця дівчинка народить їй онуків!

Звісно, ​​вона допоможе. Зараз все легше, памперси є, і пральні машини добрі. І з онуком вона погуляти сходить, дасть цій дівчинці відпочити. І посидить із онуком, якщо що. І гуртки з секціями не проблема: і відведе, і приведе, і посидить-зачекає. У неї ж досвід. Все повториться в онуках.

Вам також має сподобатись...

Оксана виходила заміж. Весілля було в самому розпалі. Гості вітали молодих, говорили тости. – Діти мої, бажаю вам великого кохання, щастя, порозуміння, – взяла слово мама Оксани. Всі підняли келихи, і після цього тосту почалися танці. Оксана з нареченим потанцювали перший танець, і пішли за стіл трохи відпочити. Раптом до нареченого підійшла його мама і щось шепнули йому на вухо. Оксана ненароком почула слова свекрухи, звернені до сина і застигла від почутого

Віра повернулася додому. – Коханий, я вдома! – гукнула вона з коридору. Відповіді не було. Раптом жінка почула дивний шум із спальні і побігла туди. – Ти чому не відповідаєш? А що це ти, ремонт затіяв? – здивувалася жінка, побачивши, як Ігор знімає карниз. Ігор мовчки зняв карниз, поклав його в коридорі. – Ти зі мною не розмовляєш? – здивувалася Віра. Ігор дістав пакет, підійшов до холодильника вигріб: сир, молоко, йогурт. – Віро, я йду від тебе! І це все я забираю з собою, – раптом сказав Ігор. Віра здивовано дивилася на чоловіка, нічого не розуміючи

Ігор з коханою Софією поїхали в село. В цьому селі жила якась знайома Ігоревого дідуся Петра. Звали її Зінаїда Іванівна. Молоді хотіли дещо розпитати в неї про покійного діда… Якась бабуся в халаті поралася на городі. Ігор покликав її. – Що ви хотіли, молодь? – посміхнулася бабуся. – Скажіть, а ви часом не Зінаїда Іванівна? – запитав Ігор. – Так, – сказала старенька. – А чим я можу вам бути корисною? Ігор простягнув жінці якусь фотографію. – Зачекайте, зараз окуляри візьму… – здивовано пробурмотіла та. Зінаїда Іванівна глянула на знімок і її обличчя так і змінилося від побаченого

Петро одружився з Оленою. Спочатку все було добре, а потім народився синочок Сашко, і почалося… Життя стало нудним. Жодних розваг, з друзями вже сто років не збиралися, жодних подорожей. Грошей завжди бракувало. Почалися сварки. – Сім’я тягне вниз, одні обов’язки, жодної радості! Набридло! – галасував Петро. – Не подобається, йди! – сказала Олена. – Попутного тобі вітру! І вона подала на розлучення… Батьки Петра тоді переїхали в село. Купили будинок з городом. Батько їздив на роботу в місто, а мати купила курочок, вирощувала овочі… Петро перебрався до них. Тут і почалося найцікавіше