Життєві історії

– Марія, завтра моя мама запрошує нас з тобою у гості. Хоче з тобою нарешті познайомитися, – радісно сказав Микола своїй нареченій Марії. – Ні! – раптом вигукнула Марія. – Що «ні»? – не зрозумів Микола. – Ми з тобою розлучаємося! – несподівано заявила дівчина. – Як розлучаємося? Чому? – перепитав Микола. – Ти ще смієш питати про це, після того, що ти зробив! – не витримала Марія. – Та що ж я зробив?! – Микола здивовано дивився на свою наречену, нічого не розуміючи

– Марія, завтра у тебе відбудеться знайомство з моєю мамою, – раптом сказав Микола своїй дівчині дорогою до кінотеатру.

– Що? – Марія здивовано подивилася на нього. – З ким знайомство?

– Я говорю, завтра ми з тобою підемо знайомитися з моєю мамою.

– Навіщо? – захвилювалася дівчина.

– Не знаю, – зітхнув Микола. – Мама сказала, щоб я тебе терміново з нею познайомив. перед від’їздом на дачу. Вона ж у мене все літо там живе. Днями їде. І хоче тебе обов’язково побачити.

– Вона все літо живе на дачі? – із заздрістю вигукнула дівчина. – Як чудово! І де ваша дача? Дуже далеко від міста? Там, мабуть, красиво.

– Гадки не маю. – Микола знизав плечима. – Я там жодного разу не був, і тому нічого про цю дачу не знаю. Мама навіщось купила її два роки тому, коли тата не стало. Тепер розсаду вирощує на кухні і чекає не дочекається, коли ночі будуть теплими.

– Невже ти ніколи не був на вашій дачі? – здивувалася Марія. – І ти влітку їй допомагати не їздиш?

– Звісно ні! Я що якийсь дивний? – усміхнувся Микола.

– Чому це дивний?

– Тому що лише дивні вирощують огірки на своїй грядці, коли їх можна купити у будь-якому магазині.

– Але ж свої огірки набагато смачніші.

– Ну і нехай. Проте так важко працювати, щоб виростити їх не потрібно. Краще я в цей час кіно подивлюся, чи погуляю з тобою.

– А я б із задоволенням з’їздила на нашу стару дачу, і як у дитинстві поповзала б по грядках. – Марія мрійливо зітхнула. – Щоб потім зробити салат зі свіжими огірками… Але батьки десять років тому нашу улюблену дачу продали.

– І молодці, – кивнув схвально Микола. – Отже, вони в тебе просунуті, як і я.

– Ні, – замотала головою Марія. – Вони продали, не тому, що вони просунуті. Нам гроші були потрібні. Ми житлову площу збільшували. Продали стару однокімнатну квартиру і дачу, і на ці гроші купили двокімнатну квартиру. У якій зараз живемо. А так би батьки дачу нізащо не продали б. Вони за нею дуже сумують.

– Не знаю, не знаю, – посміхнувся Микола. – Чого за таким сумувати? Загалом, Марійко, завтра після роботи ми йдемо до мами. Щоб вона заспокоїлася, що ти в мене хороша.

– А що, вона думала, що я погана? – Марія знову з подивом подивилася на Миколу.

– Та ні… – Микола хмикнув. – Просто вона каже: «Ви дружете так давно, чому ж ти свою Марію додому не приводиш?» Але я знаю, що вона турбується зовсім про інше. Вона ж, коли їде на дачу, за мене переживає. Тому й хоче знати, хто за мною весь цей час наглядатиме.

– Наглядатиме?

– Ну, так… Їй постійно хочеться, щоб за мною хтось наглядав.

– Ой, щось я тепер переживати почала знайомитися з твоєю мамою, – зізналася Марія.

– Чому?

– Не знаю. Якось мені незручно.

– В сенсі? Що тобі незручно?

– А те… От скажи, Миколо, що ти їй скажеш про нас із тобою?

– А що їй треба казати? Вона попросила, щоб я тебе з нею просто познайомив. Ось я і знайомитиму. Скажу – мама знайомся, це Марія. І все.

– І все?

– А що ще треба?

– А як кого ти мене представиш?

– Як це як кого? Як свою дівчину.

– Скажеш – це моя дівчина? І все?

– А що ще треба казати, коли знайомиш маму з дівчиною? – Микола не розумів, до чого так наполегливо хилить Марія. – Якщо у неї будуть до тебе питання, вона сама спитає.

– Ну, гаразд… – Марія розчаровано зітхнула. – Може, мені їй якийсь подаруночок зробити?

– Навіщо?

– Щоб їй стало приємно.

– Марія, у мами завтра не день народження. Навіщо їй подарунок?

– Треба. Я подарую їй подарунок на честь нашого знайомства. Скажи, що вона любить?

– В сенсі? – Микола підозріло подивився на Марію. – Що вона любить їсти, чи що?

– До чого тут їжа? Може, у неї є якесь хобі? Вона в тебе нічого не збирає? Чим вона займається у вільний час?

– Я ж говорю, вона весь вільний час на дачі проводить.

– Це влітку вона проводить. А взимку, що вона робить?

– Взимку?.. – Микола задумався, потім знизав плечима. – Гадки не маю. Їжу готує, пере, пилососить.

– А що ти їй даруєш на дні народження?

– Нічого не дарую.

– Навіть квіти не даруєш?

– І квіти не дарую. У мене ж кишенькових грошей завжди обмаль.

– Але ж на квіти мамі можна й зібрати.

– Навіщо, Марія? У неї влітку на дачі квітів повно. Вона мені постійно про це каже, коли дзвонить. Все кличе мене туди, кличе. Смішно. Що я не бачив там? Якісь  квіточки?

– Зрозуміло … – Марія сумно зітхнула.

– Ось і добре. Отже, завтра о шостій годині ми зустрічаємося біля нашого місця?

– Ні! – Раптом сказала Марія.

– Що ні?

– Завтра ми не зустрічаємось, Миколо. І, мабуть, післязавтра також. І після-післязавтра …

– Чому? – насторожився Микола.

– Тому що я забула тобі сказати, що завтра маю термінову справу.

– А післязавтра?

– Я ж сказала, і післязавтра теж не зможу… Я тепер взагалі довго не зможу з тобою зустрічатися.

– Чому? – Микола з подивом дивився на свою дівчину.

– Бо, Миколо, я не зможу і все. Дуже довго пояснювати. І, взагалі, я згадала, що зараз мені потрібно терміново додому.

– Як – додому? А кіно? – вигукнув ображено Микола. – Ми ж із тобою йдемо в кіно!

– Ні. Я не піду. На мене батьки чекають. Іди у кіно один.

– Ти що, Марія? Я сам не піду! Я ж цілий день чекав на зустріч з тобою! Навіть додому після інституту не зайшов.

– Чому? Твоя мама хвилюється.

– Нічого вона не хвилюється. Вона давно звикла, що мене постійно нема вдома.

– Мами до такого звикнути не можуть, Миколо. Моя тобі порада – ти гроші, які на квитки в кіно приготував, витрачати сьогодні на квіти для своєї мами.

– З чого це? – Витяглося обличчя у Миколи.

– Ні з чого. Просто так. Тому що вона твоя мама. Розумієш?

– Не зовсім… – розгублено відповів Микола.

– І це погано, Миколо. Дуже погано. Ти хоч раз подумай на цю тему. Я зараз піду додому, а ти думай, гаразд? Бувай…

Марія помахала Миколі ручкою, розвернулася на сто вісімдесят градусів і швидко пішла до автобусної зупинки.

Вам також має сподобатись...

Ольга Данилівна готувала на кухні обід, коли у двері подзвонили. На порозі стояла невістка з дітьми. – Доброго дня! – привіталася Світлана. – Доброго дня, – відповіла свекруха. – Можна дітям побути у вас пару днів? – прощебетала молода жінка. – Усього два дні. Мене відправляють у відрядження, а Василь повернеться тільки за тиждень. – Гаразд, але тільки два дні! – процідила Ольга Данилівна. Першого ж дня, повернувшись додому, Світлана поїхала за дітьми. – З’явилася! – зустріла її у дверях ображена свекруха. – Онуки були в мене вперше і востаннє! – Що сталося? – Світлана здивовано дивилася на свекруху, не розуміючи, що відбувається

Зіна вирішила провідати сина з невісткою. Але попереджати про свій приїзд не стала. – Приїду несподівано! Гляну, як невісточка піклується про Сергійка, – говорила мати. Вже біля будинку сина Зіна помітила на його балконі випраний одяг. – Ну, молодець невісточка! – сказала вона. З квартири чувся смачний запах пирога з яблуками. – Ох вже ця Марина! Пече улюблений пиріг Сергія! Жінка подзвонила в квартиру. Та невістки вдома не виявилося! – А хто ж тоді прав одяг? – здивовано подумала мати

Олена зі своїм сином Павлом зайшли в супермаркет. Вони набрали повні кошики продуктів і попрямували до каси. Людей було багато, тож довелося стати у чергу. Олена виклала продукти, обернулася до Павла і раптом застигла від несподіванки. Позаду них у черзі стояв якийсь ніби знайомий їй чоловік… Олена придивилася до нього й очам своїм не повірила! Вона не знала, як сказати сину про те, що побачила

Тетяна відвідала могилку свого чоловіка Андрія. По дорозі додому жінка вирішила заїхати до своєї сестри Рити. Сестри сиділи на кухні та пили чай. – Ой, Рито… Так важко без Андрія, ніяк не можу звикнути, що його нема, – сумно промовила Тетяна. – Та заспокойся ти! – скомандувала сестра. – Ти й не любила його зовсім! – З чого ти це взяла?! – здивувалася Тетяна. – Та годі тобі Таню! Я давно знаю про твої «любовні пригоди», – несподівано сказала Рита. – Ти про що? Про які пригоди ти говориш? – Тетяна здивовано дивилася на сестру, не розуміючи, що відбувається