Життєві історії

– Марія, завтра моя мама запрошує нас з тобою у гості. Хоче з тобою нарешті познайомитися, – радісно сказав Микола своїй нареченій Марії. – Ні! – раптом вигукнула Марія. – Що «ні»? – не зрозумів Микола. – Ми з тобою розлучаємося! – несподівано заявила дівчина. – Як розлучаємося? Чому? – перепитав Микола. – Ти ще смієш питати про це, після того, що ти зробив! – не витримала Марія. – Та що ж я зробив?! – Микола здивовано дивився на свою наречену, нічого не розуміючи

– Марія, завтра у тебе відбудеться знайомство з моєю мамою, – раптом сказав Микола своїй дівчині дорогою до кінотеатру.

– Що? – Марія здивовано подивилася на нього. – З ким знайомство?

– Я говорю, завтра ми з тобою підемо знайомитися з моєю мамою.

– Навіщо? – захвилювалася дівчина.

– Не знаю, – зітхнув Микола. – Мама сказала, щоб я тебе терміново з нею познайомив. перед від’їздом на дачу. Вона ж у мене все літо там живе. Днями їде. І хоче тебе обов’язково побачити.

– Вона все літо живе на дачі? – із заздрістю вигукнула дівчина. – Як чудово! І де ваша дача? Дуже далеко від міста? Там, мабуть, красиво.

– Гадки не маю. – Микола знизав плечима. – Я там жодного разу не був, і тому нічого про цю дачу не знаю. Мама навіщось купила її два роки тому, коли тата не стало. Тепер розсаду вирощує на кухні і чекає не дочекається, коли ночі будуть теплими.

– Невже ти ніколи не був на вашій дачі? – здивувалася Марія. – І ти влітку їй допомагати не їздиш?

– Звісно ні! Я що якийсь дивний? – усміхнувся Микола.

– Чому це дивний?

– Тому що лише дивні вирощують огірки на своїй грядці, коли їх можна купити у будь-якому магазині.

– Але ж свої огірки набагато смачніші.

– Ну і нехай. Проте так важко працювати, щоб виростити їх не потрібно. Краще я в цей час кіно подивлюся, чи погуляю з тобою.

– А я б із задоволенням з’їздила на нашу стару дачу, і як у дитинстві поповзала б по грядках. – Марія мрійливо зітхнула. – Щоб потім зробити салат зі свіжими огірками… Але батьки десять років тому нашу улюблену дачу продали.

– І молодці, – кивнув схвально Микола. – Отже, вони в тебе просунуті, як і я.

– Ні, – замотала головою Марія. – Вони продали, не тому, що вони просунуті. Нам гроші були потрібні. Ми житлову площу збільшували. Продали стару однокімнатну квартиру і дачу, і на ці гроші купили двокімнатну квартиру. У якій зараз живемо. А так би батьки дачу нізащо не продали б. Вони за нею дуже сумують.

– Не знаю, не знаю, – посміхнувся Микола. – Чого за таким сумувати? Загалом, Марійко, завтра після роботи ми йдемо до мами. Щоб вона заспокоїлася, що ти в мене хороша.

– А що, вона думала, що я погана? – Марія знову з подивом подивилася на Миколу.

– Та ні… – Микола хмикнув. – Просто вона каже: «Ви дружете так давно, чому ж ти свою Марію додому не приводиш?» Але я знаю, що вона турбується зовсім про інше. Вона ж, коли їде на дачу, за мене переживає. Тому й хоче знати, хто за мною весь цей час наглядатиме.

– Наглядатиме?

– Ну, так… Їй постійно хочеться, щоб за мною хтось наглядав.

– Ой, щось я тепер переживати почала знайомитися з твоєю мамою, – зізналася Марія.

– Чому?

– Не знаю. Якось мені незручно.

– В сенсі? Що тобі незручно?

– А те… От скажи, Миколо, що ти їй скажеш про нас із тобою?

– А що їй треба казати? Вона попросила, щоб я тебе з нею просто познайомив. Ось я і знайомитиму. Скажу – мама знайомся, це Марія. І все.

– І все?

– А що ще треба?

– А як кого ти мене представиш?

– Як це як кого? Як свою дівчину.

– Скажеш – це моя дівчина? І все?

– А що ще треба казати, коли знайомиш маму з дівчиною? – Микола не розумів, до чого так наполегливо хилить Марія. – Якщо у неї будуть до тебе питання, вона сама спитає.

– Ну, гаразд… – Марія розчаровано зітхнула. – Може, мені їй якийсь подаруночок зробити?

– Навіщо?

– Щоб їй стало приємно.

– Марія, у мами завтра не день народження. Навіщо їй подарунок?

– Треба. Я подарую їй подарунок на честь нашого знайомства. Скажи, що вона любить?

– В сенсі? – Микола підозріло подивився на Марію. – Що вона любить їсти, чи що?

– До чого тут їжа? Може, у неї є якесь хобі? Вона в тебе нічого не збирає? Чим вона займається у вільний час?

– Я ж говорю, вона весь вільний час на дачі проводить.

– Це влітку вона проводить. А взимку, що вона робить?

– Взимку?.. – Микола задумався, потім знизав плечима. – Гадки не маю. Їжу готує, пере, пилососить.

– А що ти їй даруєш на дні народження?

– Нічого не дарую.

– Навіть квіти не даруєш?

– І квіти не дарую. У мене ж кишенькових грошей завжди обмаль.

– Але ж на квіти мамі можна й зібрати.

– Навіщо, Марія? У неї влітку на дачі квітів повно. Вона мені постійно про це каже, коли дзвонить. Все кличе мене туди, кличе. Смішно. Що я не бачив там? Якісь  квіточки?

– Зрозуміло … – Марія сумно зітхнула.

– Ось і добре. Отже, завтра о шостій годині ми зустрічаємося біля нашого місця?

– Ні! – Раптом сказала Марія.

– Що ні?

– Завтра ми не зустрічаємось, Миколо. І, мабуть, післязавтра також. І після-післязавтра …

– Чому? – насторожився Микола.

– Тому що я забула тобі сказати, що завтра маю термінову справу.

– А післязавтра?

– Я ж сказала, і післязавтра теж не зможу… Я тепер взагалі довго не зможу з тобою зустрічатися.

– Чому? – Микола з подивом дивився на свою дівчину.

– Бо, Миколо, я не зможу і все. Дуже довго пояснювати. І, взагалі, я згадала, що зараз мені потрібно терміново додому.

– Як – додому? А кіно? – вигукнув ображено Микола. – Ми ж із тобою йдемо в кіно!

– Ні. Я не піду. На мене батьки чекають. Іди у кіно один.

– Ти що, Марія? Я сам не піду! Я ж цілий день чекав на зустріч з тобою! Навіть додому після інституту не зайшов.

– Чому? Твоя мама хвилюється.

– Нічого вона не хвилюється. Вона давно звикла, що мене постійно нема вдома.

– Мами до такого звикнути не можуть, Миколо. Моя тобі порада – ти гроші, які на квитки в кіно приготував, витрачати сьогодні на квіти для своєї мами.

– З чого це? – Витяглося обличчя у Миколи.

– Ні з чого. Просто так. Тому що вона твоя мама. Розумієш?

– Не зовсім… – розгублено відповів Микола.

– І це погано, Миколо. Дуже погано. Ти хоч раз подумай на цю тему. Я зараз піду додому, а ти думай, гаразд? Бувай…

Марія помахала Миколі ручкою, розвернулася на сто вісімдесят градусів і швидко пішла до автобусної зупинки.

Вам також має сподобатись...

Ігор поїхав з тестем на рибалку. Чоловіки швидко дісталися до озера, і Ігор взявся витягувати снасті. – Не поспішай, стільців буде достатньо, я передумав рибалити, – раптом сказав Віктор Михайлович. – Як? – не приховуючи подиву, запитав Ігор. – А так. Хотів з тобою переговорити, вдома не дали б, – єхидно посміхнувся тесть. – Про що? — все ще дивувався Ігор. – Про тебе і мою дружину! Я про вас все знаю! – несподівано сказав Віктор Михайлович. – Скільки вона тобі платить за твоє мовчання?! – Ви про що? – Ігор здивовано дивився на тестя, не розуміючи, що відбувається

Марія тільки-но прокинулася, як раптом пролунав телефонний дзвінок. Дзвонила сестра. – Марійка. Приїжджай. Занедужала я. Справа в мене до тебе, – слабким голосом повідомила Тамара. Зрозуміла Марія, що сестрі потрібна допомога. Швидко необхідні речі зібрала і поїхала. Одразу в палату пішла. Тамарі вже важко було, але вона трималася, на сестру чекала. – Ключ візьми в тумбочці. – показуючи поглядом, сказала Тамара. – Вдома на столі записка. Не дивуйся. Марія приїхала до будинку сестри, зайшла в кімнату, на столі знайшла ту записку про яку говорила Тамара. Прочитала її і застигла від прочитаного

Вадим з Оленою одружувалися. Прийшла черга дарувати подарунки. Першими до молодих підійшли батьки Вадима. Лариса з Олексієм вручили молодятам пухкенький конвертик і відійшли в сторону. Невдовзі до них підійшли і їхні свати. – Ну що, пора додому? – тихо сказала до чоловіка мати молодого. – Так, вже час, – підтвердив Олексій. – Невже вам не подобається свято дітей, що не хочете залишитись? – почули їх розмову свати. – Після того, що вони зробили, я не бажаю тут бути! – не могла змовчати Лариса. – Ви про що? Що вони зробили? – сваха здивовано дивилися на Ларису, не розуміючи, що відбувається

Марія з чоловіком прийшли до сестри у гості, щоб нарешті побачити свою маленьку племінницю. – Привіт, а ми до вас у гості! – усміхнулася Марія, коли Оля відкрила двері. – Заходьте, – усміхнулася у відповідь сестра. Марія одразу кинулася до малечі. Намилувавшись племінницею, жінка несподівано згадала про подарунок. – Кирило! – гукнула вона до чоловіка. – Ми ж про подарунок забули! Принеси його з машини. Чоловік швидко вийшов з квартири, повернувся за хвилину. – Вийди подивися, що ми племінниці подарували, – сказала Марія до сестри. Оля вийшла в коридор, глянула на подарунок і застигла від побаченого