Життєві історії

Марина нагодувала чоловіка сніданком, провела на роботу, вимила посуд. – Так, чим же тепер зайнятися? – думала жінка у свій вихідний. – Треба прання поставити! Марина вирушила у спальню, зібрала свої речі, та речі чоловіка. Зайшла у ванну і стала завантажувати речі у пральну машину, попередньо перевіряючи кишені. Раптом, в кишені штанів Олега, Марина натрапила на якийсь предмет. – А це ще що? – здивувалася вона. Жінка вийняла “знахідку” з кишені, то була якась картка. Марина придивилася до цієї картки і… остовпіла від побаченого

Марина не любила свят, оскільки жодних позитивних асоціацій з ними не було. Вони з Олегом відзначили срібне весілля, виростили двох дітей та вже якось втомилися від повсякденних турбот. Тому свою втому Олег «губив» у рибалці в вихідні з друзями, а Марина у роботі та вирішенні побутових питань. Вона не отримувала від чоловіка компліментів та давно забула про існування подарунків. По суті, жінці навіть не було чим похвалитися перед подругами, які наввиперед після кожного свята демонстрували отримані від чоловіків презенти.

– Олег каже, що у нас така традиція – нічого не дарувати на свята, – відмахувалася Марина від запитань допитливих подруг.

– Але ж це нісенітниці! – з виглядом знавця заявляла Алла. – А твій чоловік не любить отримувати подарунки?

– Отримувати він якраз любить, а от мені ніколи нічого не дарує, – розповідала Марина. – Та я вже звикла і нормально до цього ставлюся.

– Ну і дарма! – висловлювала свою думку а Наталя. – Ти свого чоловіка розбалувала і тепер отримуєш наслідки.

– Я сама можу купити собі все, що хочу, – наводила доводи Марина. – Олег не має смаку і взагалі він постійно зайнятий на роботі.

Звичайно, Марині хотілося приємних сюрпризів, але Олег ніколи не був романтиком і просто не вмів їх робити. Він у принципі не розумів, навіщо дружині робити подарунки, якщо вони живуть на спільні кошти та мають спільний бюджет. Якось Марина натякнула на квіти, то вислухала цілу тираду невдоволення.

– Всі ці свята придумали маркетологи, щоби більше грошей заробляти, – обурювався Олег. – Ну, навіщо тобі квіти?

– Просто на 8 Березня всі жінки отримують квіти та подарунки, – міркувала Марина. – Мені було б приємно отримати від тебе сюрприз, це ж своєрідна традиція.

– У нас свої традиції та звичаї, так що не варто так морочитися і мені голову всякою нісенітницею забивати, – ображався Олег. – Якщо тобі щось потрібне, можеш сама купити в магазині і все.

Марина так і робила практично від початку сімейного життя. Тільки до весілля Олег кілька разів вручив їй букети, які не варті доброго слова та уваги. А після ЗАГСу жодного разу так нічого й не подарував. Він вважав своїм обов’язком нормально утримувати сім’ю і все. Ніжності, красиві жести та інші моменти чоловіка тільки дратували, і він починав нервувати. Марина все розуміла, у душі мріяла про зміни у поведінці чоловіка, але з роками зрозуміла, що шанси на це мізерні. Вона навіть не заздрила подругам та колегам, які після всіх свят наввиперед хвалилися обновками, отриманими у подарунок від чоловіків.

– Мій чоловік не любить робити подарунки, тож це питання у нас у домі не обговорюється, – коротко відповідала вона на будь-які питання оточуючих.

– Ти Олега розбаловала, сподіваюся хоч сини у вас не такі, – часто казала їй знаюча Алла. – Просто взагалі не розумію, як і чому не тішити коханих людей.

– Ні, Олексій та Сашко взагалі інші, вони ще в підлітковому віці у мене гроші просили на квіти та шоколадки для дівчаток, – згадувала Марина. – Тепер один одружений, другий за місяць вирушає під вінець, а до цього жив у цивільному шлюбі з дівчиною.

– Зрозуміло, що ти свекруха, але невісткам одразу розкажи про важку спадковість, – сміялася Алла. – Я ніколи не зрозумію і не прийму той факт, що коханій людині не хочеться зробити подарунок!

Марина приймала та ставилася спокійно. Це у молодості вона замислювалася про те, щоб самостійно купувати собі речі та видавати за подарунки від Олега. Потім якось не розумним здалося займатися такими речами, і вона заспокоїлася, поставивши крапку в цьому питанні. Марина себе переконувала, що у кожної людини свої особливості та манера поведінки. Її Олег був людиною серйозною та відповідальною, просто не вважав за потрібне витрачати час і сили на вибір подарунків. Зате він міг все по хаті щось зробити, брав участь у вихованні дітей і не забував про батьків похилого віку.

Це здавалося жінці ціннішим за будь-які яскраві штуки та подарунки. У цьому Марина спочатку переконала себе, потім і оточуючих, не рахуючи тему гідною обговорення чи сумнівів.

І лише одного разу Марина зрозуміла, як сильно помилялася і не звертала уваги на явні речі. Вона випадково знайшла у чоловіка у кишені накопичувальну картку до ювелірного магазину. Спочатку Марина подумала, що чоловікові просто хтось із друзів віддав її і незабаром він зробить їй сюрприз на День народження.

– Зі святом! – пробурчав Олег у День народження Марини з іншої кімнати, і на цьому вітальна частина закінчилася.

Схвильована цікавістю Марина відчула недобре, і почала уважніше придивлятися до поведінки чоловіка. Вона ледве стримувалася, щоб не перевірити його телефон. А ось із речами вирішила влаштувати ревізію, вибравши момент, коли Олега не буде вдома. І під час чергового огляду вона знайшла чеки із ювелірної крамниці. Покупки були зроблені минулими вихідними, коли Олег за офіційною версією перебував на рибалці з друзями.

– Кому ти купував такі дорогі подарунки? – не збиралася далі відтягувати розмову жінка, розклавши перед чоловіком, що повернувся і з магазину чеки.

– Ти, правда, лазила у мене по кишенях? – пішов в наступ Олег. – Значить, після стількох років спільного життя ти почала шпигувати?

– У тебе з’явилася інша жінка, – без запитальної інтонації сказала Марина. – Можливо, навіть не перша за час нашого життя, але тільки раніше тобі вдавалося це приховувати.

– Не треба нічого вигадувати та влаштовувати сварки на рівному місці, – напирав Олег. – Я навіть не пам’ятаю, звідки у мене ці чеки. Швидше за все, я просто знайшов їх покинутими на робочому столі кимось із колег і не доніс до урни.

– Гаразд, подарунки та поважне ставлення я не заслужила, але правду можу знати? – стомлено питала Марина. – Для кого це ти купував?

– Розумієш, там така дивна історія вийшла, – мямлив Олег. – Просто випадково невелика інтрижка закрутилася, але вона вже скінчилася. Не станемо ми зараз відмовлятися від звичного життя лише через якесь захоплення? У нас, між іншим, скоро син одружується, якщо ти забула.

Марина не забула, поплакала на кухні, нікому нічого не сказала і спробувала зосередитись на весіллі сина. Олег став уважним, брав участь у всьому і навіть якось приніс додому квіти. Марина з розгубленістю дивилася на букет, про який стільки мріяла, і розуміла, що він справді їй вже не потрібний. Вона була готова змиритися з поведінкою та черствістю чоловіка, назавжди закривши тему з подарунками. Тільки зі зрадою миритися не хотілося, навіть якщо як спокутування Олег був готовий щотижня приносити їй квіти та улюблені цукерки.

Після весілля сина Марина подала на розлучення. Олег кружляв довкола неї, обіцяв, що подібне ніколи не повториться і був готовий обсипати жінку подарунками. Тільки вона більше нічого не хотіла. Марина зламалася від усвідомлення того, що у розуміння чоловіка скороминуща подружка виявилася вартішою уваги та дорогих подарунків. Вона ж так сильно хотіла відчути себе потрібною і важливою, що прогавила момент, коли Олег почав ставитися до неї споживчо. Більше так жити Марині не хотілося, і вона сама зробила подарунок у вигляді права на нове життя.

Вам також має сподобатись...

Марина приїхала в село до свекрухи. Її будинок стояв на околиці, майже в полі. Марина не любила це місце. – Чому ви не зробили туалет у хаті? – якось запитала Марина. Чоловік і свекруха подивилися на неї, як на дивачку… – Навіщо? – сказали вони тоді. – Ми не королі, можна й прогулятися до туалету… – Мамо, я поїхав на роботу, – сказав Сашко. – Марина тобі допоможе зі справами! Марина вкотре зауважила, що на стінах – одні фотографії Сашка. Ні їхніх весільних фото, ні фотографій онуки. Нічого, крім Сашка та його мами. Марина була дуже здивована

Володимир прийшов додому і одразу поспішив на кухню. – Бабусю, а є щось їсти? – запитав він. – Почекай трохи! – відповіла та. – Зараз твій батько з жінкою прийде… – З якою ще жінкою? – здивувався онук. – Батько твій не старий ще, – сказала бабуся. – Чоловік не може все життя один бути. – А-а-а… – здогадався Володимир. – Це, що в мене ще одна мама з’явиться? Мені однієї вистачило. Вже й не пам’ятаю, як вона виглядає. – Володю, просто поводься добре, – сказала жінка. – Гаразд, бабусю, я зрозумів, – кивнув той… Через пів години в квартиру зайшов батько Володимира з подругою. Гостя глянула на матір Валерія і оторопіла від несподіванки

Тетяна Олександрівна бігала по квартирі, не знаходячи собі місця. – Ігоре, ти не бачив наші карти? Ми з батьком не можемо їх знайти, – засмучено запитала мати у сина. – Які карти? – не зрозумів чоловік. – З банку, на які наша пенсія приходить, – пояснила Тетяна Олександрівна. – Ні, не бачив, – відповів Ігор. – У вашій спальні шукали? Проте жінка не встигла нічого відповісти, бо її випередила невістка Ольга. – Ваші картки з пенсією забрала я, вам вони не потрібні! – несподівано заявила Оля. – Як це не потрібні? – Тетяна Олександрівна здивовано дивилася на невістку, не розуміючи, що відбувається

Петро з дружиною Уляною жили у будинку його батьків. Сестра чоловіка Катерина розлучилася і разом з дітьми вирішила переїхати до них. Петро з Уляною із самого рання збирали речі. – А що це ви робите?! – зненацька на порозі зʼявилася мати Петра. – Речі збираємо, – відповіла Уляна. – Катерина хоче жити тут. Ось уже майже і все. Зараз Петро ще дитячі меблі розбере… – Так Катерина могла б у іншій кімнаті жити, – сказала свекруха. – Нехай займає, яку забажає. Їй же тепер треба буде всім займатися. – Чим займатися? – ахнула жінка. Вона не розуміла, що відбувається