Марина з Олегом наступного дня після весілля заїхали до його батьків у справах та прийняли запрошення залишитися на чай.
– Красиве і веселе весілля вийшло, правда ж? – виявляла зайву турботливість його мати. – Гості зібралися не бідні, грошей вам багато подарували?
– Нормально, – не хотіла вдаватися до подробиць молода невістка.
– У кожного своє поняття нормального, – повчала її Людмила Іванівна. – Мене цікавить конкретна сума, чи це такий великий секрет?
– Немає тут жодних секретів, – одразу вирішив зам’яти конфлікт Олег. – Загалом нам подарували двісті тисяч.
– Можна, звісно, було б і більше, але вже скільки є, – не надто надихнулася сумою Людмила Іванівна. – Всі гості з нашого боку дарували добре, це я знаю, а ось про ваших гостей нічого не можу сказати.
– Ви ж не вважаєте, що мої родичі просто так прийшли поїсти та погуляти без подарунка? – захвилювалася Марина. – Та й взагалі, ми робили весілля раз у житті для себе, а не для гостей чи грошей.
– Ну так, ну так, – явно вже не слухала невістку Людмила Іванівна. – Як плануєте розпорядитись грошима?
– Ми збиралися на море поїхати, а на кошти, що залишилися, купимо все потрібне в квартиру, – розповідав Олег. – Житло у нас, звичайно, є, але його потрібно ще облаштувати та зробити затишним.
Це було правдою, бо квартиру Олег отримав від діда у спадок ще до весілля. Тільки з ремонтом вони вирішили не поспішати та відклали його до наступного літа. Після урочистостей молоді хотіли трохи прийти в себе і тиждень відпустки, що залишився, планували провести на морі.
– Погана ідея, треба її терміново переглянути, – побігла до іншої кімнати Людмила Іванівна.
Марина лише невдоволений погляд на чоловіка кинула, даючи зрозуміти, що не збирається йти на поводу у свекрухи. Вона втомилася від її ідей та вічних спроб втрутитися у їхнє особисте життя.
Людмила Іванівна вважала обов’язковим залишати за собою останнє слово у всьому. Через неї молодим довелося вибрати інший ресторан для бенкету, оскільки їхній вибір не схвалила мати. Марина тоді мовчала, щоб зайвий раз не сваритися і нікому не створювати проблеми. Вона переконувала себе, що згодом Людмила Іванівна награється у командирку і дасть їм спокій. За фактом виявлялося, що свекруха лише посилювала тиск і знову хотіла, щоб їй підкорялися.
– Я знала, що ви забуксуєте на самому початку і вже все продумала, – розкладала вона на столі рекламні буклети.
– Це що? – розгубилася від несподіванки Марина.
– Це банківські пропозиції щодо розміщення депозиту на вигідних умовах, – тоном суворої вчительки продовжувала свекруха. – Зараз ставки хороші, ви можете самі вибрати відповідну програму та розмістити гроші.
– Але в нас інші плани і ми щойно їх озвучили, – розгублено крутив у руці буклет Олег.
– Це все нісенітниці та відсутність фінансової грамотності, – косилася при цьому на невістку Людмила Іванівна. – Без розуму всі гроші можна швидко на вітер пустити і все на цьому. Завдяки моїй ідеї все оформите, набіжуть відсотки, потім можна буде назбирати на нормальний ремонт.
– Ремонт ми й так зробимо, – відбивалася Марина. – Зараз ми їдемо на відпочинок і просимо зважати на нашу думку!
– Звичайно, ми з батьком вислухали вашу думку, вважаємо її поганою і вкотре повинні вберегти вас від вчинення невірного вчинку, – пафосно висловлювалася Людмила Іванівна.
– Якщо що, що я радив не втручатися і одразу казав, що діти самі будуть розпоряджатися грошима, – сказав Геннадій Петрович. – Я б теж зараз із великим задоволенням на море поїхав!
– Нісенітниці і нічого тут обговорювати! – вигукнула до чоловіка Людмила. – Ти ніколи мене не підтримуєш, тому й доводиться все тягти на своїх плечах.
Марина взагалі не хотіла, щоб свекруха щось тягла чи якось втручалася у справи їхньої родини. Але у Людмили явно були інші плани і відмовлятися від них активна жінка не збиралася.
– Я вивчила це запитання заздалегідь, оскільки знала, що вам довіряти не можна, – продовжувала лекцію Людмила Іванівна. – На свій розсуд обрала дві найвигідніші пропозиції. Вам залишається зупинитися на одній та звернутися до банку.
– Не треба було так сильно турбуватися і морочитися, ми самі розберемося, – відпирався Олег. – Ми з Мариною вже ухвалили рішення щодо грошей і не збираємося його міняти.
– А хто ще про вас подбає та вирішить усі проблеми? – скидалася театрально руками Людмила. – Самі тільки необдуманих рішень натворите, от і доводиться мені все продумувати та вирішувати проблеми на початковому етапі. Ви скажіть, коли зберетеся до банку і я обов’язково піду з вами.
– Навіщо? – не розумів Олег.
– Простежу, щоб вас не обманули, і все було оформлено згідно із законом, – відповіла Людмила Іванівна.
– Якщо ви забули, ми з Олегом повнолітні люди з вищою освітою у сфері економіки та права, – втрачала контроль над собою Марина.
– Ну те, що ви роками просиджували штани на лекціях ні про що не каже, – часто моргала очима Людмила Іванівна. – Я життя краще знаю, через багато довелося пройти, так що можете не дякувати.
У Марини всередині назрівала буря, і вона будь-якої миті могла вирватися на волю. Вона несподівано усвідомила, що просто так від свекрухи позбутися не вийде. Вона постійно буде втручатися в їхнє сімейне життя і не дасть вільно кроку ступити. Їм із Олегом було майже по тридцять років, і вже як розпоряджатися сімейним бюджетом чи приймати рішення вони точно не збиралися запитувати батьків.
– Ідеальний день для походу до банку цього вівторка, – рішуче казала Людмила. – У мене на цей день немає особливих планів, тому годині о десятій буду у вас і підемо до банку.
– Категорично ні! – вигукнула Марина. – Якщо нам знадобиться ваша допомога, обов’язково дамо про це знати. Зараз ми прийняли рішення, і не збираємося від нього відмовлятися чи робити вам на догоду!
– Ось, яка подяка? – пішла в атаку Людмила Іванівна. – Я все заради вас роблю, намагаюся та шукаю вигідні варіанти, а у відповідь отримую тільки хамство!
– Ну, правда, мамо, не треба все ускладнювати, – намагався зам’яти сварку Олег. – Це наші гроші, наше рішення та наша відповідальність, якщо ми ухвалили його неправильно.
– Все зрозуміло, тільки потім до мене не прибігайте плакатися! – нервово збирала буклети Людмила Іванівна.
– Самі впораємося, а якщо вам так сильно хочеться когось оточити турботою, заведіть собі кота та квіти на вікнах! – нервово збиралася Марина.
– Якщо на це пішло, нічого не хочу знати про ваші проблеми, самі вирішуйте! – заявила Людмила Іванівна.
– Обов’язково, не сумнівайтесь! – сказала Марина, тягнучи за рукав чоловіка якнайшвидше з батьківської квартири.
– Звичайно, ми не стали б йти на поводу у матері, але, може, треба було не так брутально про це заявляти? – переживав Олег дорогою додому. – Звичайно, у мене непроста мати, але вона хоче для нас найкращого.
– Або ми відразу встановлюємо особисті кордони і далі будуємо на цьому відносини, або завжди сваритимося через її активність, – нервувала Марина. – Не бачу сенсу тягнути, тому вважаю цю тему вичерпаною.
Людмила Іванівна буклети викидати не стала, чекаючи від дітей швидкого повернення з проханнями про прощення та укладання миру. Тільки Олег та Марина через пару днів поїхали на море, а після повернення просто передали батькам гостинці та все.
Людмила списала все на невдячність невістки, вичікуючи слушний момент, щоб знову знайти можливість направити їх на істинний шлях, який знала тільки вона.
