– Невже ми ніколи на море не поїдемо? – несподівано за сніданком запитала Тетяна Андріївна.
Микола Іванович від досади аж поперхнувся. Не любив він таких розмов. Але потім відповів спокійно, з гідністю:
– Ну, чому ж не поїдемо? Звісно поїдемо, обов’язково!
– Не вірю я тобі, ти мені вже десять років обіцяєш. Як тоді нас син з невістки звозили один раз на море, так жодного разу ми більше й не були!
Взимку щороку ти мені обіцяєш, он сусідка наша в Італію минулого року їздила, ох яка задоволена, ожила, у неї аж обличчя помолодшало.
А з тобою ми взимку плануємо, обговорюємо, що поїдемо. А як весна настає, тобі, окрім нашої дачі, вже й не треба нічого! – обурилася Тетяна Андріївна.
– І що? – буркнув Микола Іванович. – Тобі ж не хочеться з дачі їхати нікуди! І річка у нас поряд, і лісок. Навіть басейн надувний купили. Ти в спеку як пані в ньому купаєшся, і їхати не треба нікуди!
– То ж не море, то ж дача, а там музика грає, люди ошатні ходять, спека. І вода у морі солона! Нісенітницю якусь говориш, порівняв теж мені, море і басейн надувний! – почала сердитися Тетяна Андріївна.
– Ну це взагалі просто зробити, буде майже як там, не сумнівайся! Нам колонку музичну Вітя в тому році купив? Купив. А значить музику я тобі біля басейну обіцяю.
А в басейн хочеш солі накидаємо, буде тобі й солона вода.
Тільки уяви, ти в басейні плаваєш, музика грає, а я ошатний ходжу навколо басейну, і рушник тобі подаю. А потім ми засмагаємо і фрукти їмо, га? Чудово? Мені й самому так сподобалося, що скоріше б літо! – весело сказав Микола Іванович.
Тетяна Андріївна аж розсміялася від його слів.
– Ну, ти й фантазер, Миколо! На солі розоришся! Ну, а взимку чому ми нікуди не ходимо? Ти ж влітку обіцяв, що в кіно і на концерти взимку ходитимемо, а ми не ходимо. Так все життя і будемо тільки планувати! Ох, Микольцю, Микольцю!
– Так це все тому, Таню, що нам і так добре. Бігають із місця на місце ті, кому бажання до зміни місця, спокою не дає. А тим, хто любить один одного і так добре, вдома, головне разом.
– Ну ти й хитрий, Миколо, он як заговорив, виправдання знайшов, – похитала головою Тетяна Андріївна.
Дзвінок сини зупинив їхню розмову:
– Мамо, Марина з Олесею зовсім розсварилися і Марина з дому пішла, каже до подруги переїхала, може ти з нею поговориш? Олеся так засмутилася, Марина зовсім не слухається останнім часом!
– А що таке сталося? Все ж начебто добре було? Ви взагалі не забули, що Марині вже дев’ятнадцять і з нею треба теж рахуватися? Я між іншим з твоєю сестрою рахувалася в цьому віці, та й ти янголом не був – нагадала Тетяна Андріївна.
– Мамо, я пам’ятаю, як Рита наша з дому хотіла втекти через те, що ви з татом їй пізно гуляти не дозволяли.
Доросла хотіла бути, а ти її на роботу після школи влаштувала і вчитися на вечірнє. Так вона так стомлювалася, що не до гулянь їй стало. Втомлювалася так, що лягала і засинала, але з Мариною це не працює, зараз молодь інша!
– Це здається, Вітю, що не працює, за всіх часів люди однакові, я подумаю, як з Мариною поговорити, ні до чого так гарячкувати, – пообіцяла Тетяна Андріївна і замислено присіла на диван…
– Таню, я дивлюсь ми всі тебе змучили, ти відпочинь, а я в магазин збігаю по хліб, сир, яйця і молоко, – запропонував Микола Іванович.
– Ну йди, – Тетяна Андріївна посміхнулася.
Чоловікові видно набридли розмови про те, що вона хоче кудись поїхати чи сходити, ось він і вирішив під прикриттям магазину з дому змитися.
Повернувся Микола Іванович досить швидко, приніс сумку з продуктами, дістав з кишені якісь квитки і простягнув їй.
– Ось, я вирішив купити, якщо ти так сильно хочеш сходити кудись. Їх пропонував чоловік у віці прямо поряд із нашим театром. Сказав, що його дружина мріяла сходити на цю виставу, але занедужала, йому дуже шкода. І він запропонував їх за пів ціни, хоч це й партер.
– Та ти що, Микольцю, ти купив квитки в театр, куди ми теж давно збиралися, але так і не зібралися?! Дива та й годі, – засміялася Тетяна Андріївна.
Микола Іванович зніяковів, але пояснив:
– Той мужик був схожий на мене, ось я й подумав – напевно непогана вистава, раз він збирався туди сходити. Ну й купив. До речі, вистава сьогодні, ти ж хотіла піти?
– Звісно хотіла! – Тетяна Андріївна була приємно вражена увагою чоловіка, хіба можна в таких випадках відмовлятися? Ні, звісно.
І на вечірню виставу вони прибули в їхній невеликий театр.
Перша несподіванка була в тому, що біля входу квитки перевіряла група милих дівчат. Вони ж забирали пальта і куртки і видавали номерки.
Тетяна Андріївна з Миколою Івановичем глянули на одну з дівчат і очі вирячили від несподіванки.
Вони раптом впізнали… Свою онучку Маринку, на яку скаржився син Віктор!
Марина зніяковіла, побачивши дідуся й бабусю, і почала пояснювати:
– Я на вихідних і після навчання тут підробляю з подругою. Ми з мамою трохи посварилися, вона вважає мене маленькою, а я хочу довести їй, що це не так! Бабусю, можна я до вас завтра зайду, я хочу з тобою порадитись?
– Звісно заходь, Маринко, – дідусб і бабуся перезирнулися і посміхнулися.
Діти виросли, онуки майже дорослі, і все знову повторюється.
– Дякую, бабусю, давайте я ваші місця покажу, кажуть, що це дуже хороша вистава. Ось, сідайте, а мені треба іншим допомагати, – і Марина побігла, а Микола Іванович схвально подивився вслід онучці.
– Гарна вона, хтось просто забув, яким сам був нещодавно, це я про Олесю, нашу невістку.
– Нічого, розберуться, дивись, світло вже гасне. Досить говорити, давай дивитися, як вже прийшли, – прошепотіла Тетяна Андріївна, і вистава почалася…
Після закінчення вони йшли вечірнім парком і мовчали.
Вистава була про літню пару, про їхніх дітей і онуків, які ніяк не могли домовитися.
У результаті внучка втекла з дому з нелюбим. Її батьки розлучилися, бо не могли ні в чому зрозуміти один одного.
А літня пара тільки й робили, що висунули один одному претензії, що прожили не так, як хотіли.
І звинувачували в цьому один одного, що кожен із них не виконав своїх обіцянок.
Старий з відчаєм сказав, що любив її, але вона з ніжної дівчини перетворилася на сварливу стару. А вона бурчала, що він обіцяв їй інше життя, і вона навіть не бачила моря!
– Але ж ми можемо хоч останні роки прожити у злагоді, ми ж стали мудрішими! – вигукнув у розпачі старий наприкінці вистави. – Я не хочу їхати кудись, спати на чужих простирадлах, і приймати їжу з чужих рук! Я просто мріяв бути з тобою!
– Ти не зміг, ти все розвалив, це через тебе нещасна наша внучка і наші діти! – звинуватила його дружина, і його не стало від горя.
Так закінчилася ця вистава…
Після вистави багато хто йшов і бурхливо її обговорював.
Хтось казав, що це бездарно, і що даремно витратив гроші на квитки.
Хтось шкодував літню пару, що вони не змогли прожити інакше.
Нарешті й Тетяна Андріївна повернулася до чоловіка і з подивом сказала:
– Дивовижно просто, що нам дісталися квитки саме на цю виставу, як спеціально! Я заплакала, ну як про нас прямо! Я теж не люблю чужі простирадла, та й якщо чесно, я і їхати далеко не хочу. Ось ми сходили на виставу, і мені надовго вистачить вражень.
Микола Іванович як завжди, коли він хвилювався, закашлявся, і раптом сказав:
– А в мене інше враження, мені здалося, що той старий сам свою дружину довів до такого, обіцяв і не виконував, це будь-кого розізлить. Життя минуло, вона озирнулася, а те, що хотіла, так і не отримала!
Вони знову обоє замовкли, але потім першим заговорив Микола Іванович:
– Я вирішив – у вересні ми їдемо на море!
– Та ти що, Микольцю, а як же ж гриби? Ми ж у вересні по гриби любимо ходити, особливо ти, як же ж ми поїдемо? – ще більше засмутилася Тетяна Андріївна.
Їй вже найбільше хотілося, щоб чоловік був щасливий, і вони просто жили у злагоді довго й щасливо, а не закінчили життя як герої тієї вистави.
– Таню, ми обов’язково все вирішимо, ти тільки не переймайся, – Микола Іванович узяв дружину під руку.
І вони пішли, пліч-о-пліч, і були щасливі вже від того, що вони просто йдуть поруч…
…Після цієї вистави якимось неймовірним чином Тетяна Андріївна і Микола Іванович тепер легко йдуть назустріч один одному.
Видно, це були якісь щасливі квитки, раз так на них все подіяло.
Мало того, і в дітей, і у внуків теж все налагодилося, бо ж від того, як живуть дідусь і бабуся залежить і життя їхніх дітей і онуків.
Щастя всім, любові і взаєморозуміння!
