Життєві історії

Ніна Федорівна смажила на кухні картоплю. Раптом, жінка почула що в сусідній кімнаті син та невістка сваряться. – Що у вас тут відбувається? – запитала жінка, зайшовши в кімнату молодих. – Та ось, Катя сукню купила, – з насмішкою сказав Михайло. – І? – не зрозуміла Ніна Федорівна. – В чому проблема? – В чому проблема? Ти зараз сама побачиш в чому проблема, – якось підозріло додав Михайло, підійшов до ліжка, взяв пакет в якому була сукна, і простягнув його матері. – На ось, подивись, що надумала твоя невістка! Ніна Федорівна взяла пакет, заглянула всередину і застигла від побаченого

– Михайле, мені вже набридло на всьому економити, – втомлено сказала Катя своєму чоловікові. – Начебто зарплати у нас непогані, але грошей постійно не вистачає. Мені здається, нам час зменшити допомогу твоїй мамі. Поговори з нею, і скажи, що тепер ти сам розпоряджатимешся своїми грошима.

– Що ти таке вигадала? – обурився Михайло. – Мені буде соромно, якщо я ховатиму від мами зарплату. Ми, поки живемо у її будинку, маємо підкорятися її правилам. Вона ж нам старається, невже не розумієш?

– Я вже думаю, що орендована квартира нам обійшлася б дешевше. У мене таке відчуття, що я сама утримую нас двох, – зітхнула Катя.

Справді, Катя вже пошкодувала, що погодилася переїхати до свекрухи. Адже все починалася цілком багатообіцяюче: Катя з Михайлом хотіли накопичити гроші на свій будинок. На звичайнісінький дерев’яний будиночок, а потім доводити його до ладу своїми руками.

Катя була сільською працьовитою дівчиною, і не боялася жодної роботи. Вони з Михайлом розуміли, що накопичити на квартиру дуже складно, а от купити приватний будинок, і поступово робити в ньому ремонт, їм було цілком під силу.

Після весілля молодята хотіли винаймати квартиру, але мати Михайла, Ніна Федорівна, відмовила їх:

– Навіщо вам платити такі гроші чужим людям? Живіть у нас, у батьків. Будинок у нас великий, місця вистачить. А я стежитиму, щоб ви гроші даремно не витрачали.

Катя з Михайлом погодилися. Спершу все було нормально: у них була своя кімната, свекруха не навантажувала невістку роботою. Батько Михайла, Павло Петрович, був дуже спокійною людиною, і практично завжди сидів у своїй кімнаті.

А потім Катя помітила, що майже кожен день у будинку відбуваються сварки через гроші. Ніна Федорівна дуже суворо контролювала бюджет. Без її відома не можна було витратити жодної копійки. Всю зарплату Павло Петрович покірно віддавав дружині, а потім ледве випрошував пару гривень, щоб сходити до магазину.

Якщо їх чекала якась велика покупка, то це можна було порівняти зі стихійним лихом.

– Ну все, зараз сидітимемо на хлібі та воді, – нарікала Ніна Федорівна, коли їм потрібно було поміняти бойлер. – Доведеться такі гроші відвалити! Чому в мене і чоловік, і син такі невміхи? Деякі чоловіки все можуть самі в будинку полагодити, а вам тільки б нове купувати.

Ще Ніні Федорівні дуже не подобалося, що Катя часто купує дорогі продукти.

– Ти знову купила ковбасу та дві шоколадки? Навіщо? – обурювалась свекруха, заглядаючи в пакети з їжею. – Ви так ніколи не зберете гроші на будинок! Що то за мода така, всі гроші витрачати на їжу?

– Я ж працюю, і мені хочеться іноді купити щось смачненьке, – виправдовувалася Катя. – Та й Михайло із задоволенням з’їдає все, що я куплю.

– Ех, молодь, нічого ви не розумієте в економії. Замість ковбаси можна картоплі посмажити, і три дні потім їсти. Ну, якщо тобі нікуди гроші подіти, то, звичайно, з’їдай ковбасу за один присід. Тільки потім не скаржся, що грошей нема.

Ніна Федорівна часто засуджувала покупки невістки, злилася, і потім ще кілька днів ходила і всім скаржилася на таке марнотратство. Зазвичай Катя не суперечила свекрусі, і тільки в глибині душі обурювалася, що Михайло віддає зарплату мамі.

А коли Катя знову піднімала цю розмову, то Михайло відповідав так:

– Я завжди віддавав зарплату мамі, ще до весілля з тобою. Вона каже, що збирає мою зарплату, а потім віддасть ці гроші, коли я зберуся купувати житло. Мама стежить за платежами, купує продукти і краще знає, як вести бюджет.

Катя, хоч і неохоче, але погоджувалася із чоловіком. Вона розуміла, що живе в чужому будинку, і їй не дуже хотілося порушувати встановлені тут порядки.

Якось Катя вирішила пройтися магазинами. Вона отримала зарплату, і хотіла купити собі якісь обновки. І тут у вітрині магазину Катя побачила шикарну сукню: оксамитову, бордового кольору, з пишною спідницею та рукавами ліхтариками. «Яка краса! Мені потрібна ця сукня!» – одразу подумала дівчина, і рішуче увійшла до магазину.

Щоправда, ціна сукні її трохи збентежила – аж п’ять тисяч! Звичайно, це було дуже дорого для Каті. Але сукня настільки запала їй у душу, що вона приміряла її.

Сукня сіло чудово, начебто була пошита спеціально для Катерини. “Все, треба брати”, – посміхнулася Катя своєму відображенню в дзеркалі, і пішла на касу.

Задоволена Катя повернулася додому, і одразу похвалилася Михайлу:

– Дивися, яку я красу купила! У такій сукні можна на будь-яке свято прийти! Дорогувато, звичайно, але іноді потрібно себе тішити. Коли ще вбиратися, як не в двадцять п’ять років?

Михайло глянув на етикетку сукні і здивувався:

– Цілих п’ять тисяч за якусь ганчірку? Катю, ти чого? Краще я в піцерію сходив би на ці гроші.

Ніна Федорівна почула, що молодята про щось сперечаються, і пішла дізнатися, в чому справа.

– Мамо, Катя купила сукню за п’ять тисяч! – поскаржився Михайло. – Не встигла отримати зарплату, і вже все спустила на речі. Ось сама подивися.

Михайло простягнув матері сукню, і Ніна Федорівна схопилася за голову:

– Боже, цілих п’ять тисяч! Так я можу цілий місяць їсти за ці гроші! Ти що, себе багатою відчула? Я не терпітиму таке марнотратство у своєму будинку!

– Я ж дуже рідко собі щось купую, – намагалася виправдатись Катя. – Я ж його за свої гроші купила, ні в кого не просила. Навіщо нам сваритися через сукню? Ви ж знаєте, що я й так на всьому заощаджую.

– Так, гарна економія, – неприємно розсміялася свекруха. – Нічого, я тебе навчу розуму. Зараз же підеш назад у магазин, і здаси сукню назад! А то ти надто зухвала стала – ні копійки за душею, а обновки тобі подавай!

– Так, неси його в магазин, – сказав Михайло. – Ось коли збудуємо будинок, зробимо в ньому ремонт, тоді й купиш собі, що захочеш.

Катя притиснула до себе сукню і, мало не плачучи, сказала:

– Ні, я не понесу її назад. Мені вона дуже сподобалося, ну як ви не розумієте? Хочете, я на роботі домовлюся і візьму додаткові зміни, що відпрацювати ці гроші.

– Значить, не підеш у магазин? Впевнена? – злісно сказала Ніна Федорівна.

– Ні! Це мої гроші, і моя сукня.

Ніна Федорівна вихопила сукню з рук Каті, і спробувала її порвати. Затріщали нитки, сукня розійшлася по шву, а потім Ніна Федорівна просто її зім’яла і шпурнула на підлогу.

– Що ви робите? – вигукнула Катя, зі сльозами оглядаючи свою зіпсовану сукню.

– Ось буде тобі наука, – посміюючись, сказала Ніна Федорівна. – Наступного разу подумаєш, перш ніж купувати всяку нісенітницю.

Свекруха вийшла з кімнати, а Катя так і сиділа з сукнею в руках і плакала. Михайло зрозумів, що мати трохи переборщила, і спробував заспокоїти дружину.

– І чого ти плачеш? Нічого з твоєю сукнею не трапилося, потім зашиєш. Мама просто хоче, щоб ми швидше купили будинок, і хвилюється за кожну копійку.

Катя ще довго переживала після цієї історії, але з Михайлом вони таки помирилися. А ось жити разом із Ніною Федорівною далі було неможливо. Катя почала шукати недорогі будинки, зустрічатися з покупцями, і одного разу з радістю повідомила Михайлу:

– Я знайшла відповідний для нас варіант! Будинок старенький, але цілком міцний. Щоправда, там немає жодних комунікацій, але нічого самі підведемо. Зате хороше місце, і недорого.

Наступного дня Михайло разом із Катею пішли дивитися цей будинок. Його теж все влаштувало. Справа була за малим – забрати у Ніни Федорівни гроші, які щомісяця їй віддавав Михайло.

Але як тільки син заїкнувся про покупку будинку, Ніна Федорівна відразу почала сваритися:

– Про які гроші ти говориш? Хочеш забрати останнє у своєї матері? Так, я брала твою зарплату, але й витрачала її на тебе! Скільки ти з’їв продуктів? Скільки електрики витратив? От і рахуй, скільки там грошей лишилося.

Михайло мовчав, а ось Катя не витримала:

– Ніно Федорівно, у вас має зібратися хороша сума! Михайло вам кілька років віддавав зарплату. Виходить, ви нас обманули, і ми не зможемо купити будинок?

– А навіщо вам свій будинок? – Здивовано запитала Ніна Федорівна, зовсім не відчуваючи своєї провини. – Живіть тут, вас ніхто не виганяє. Ви молоді, назбираєте потім ще. А я на пенсію скоро виходжу, мені якраз знадобиться допомога від сина.

У Михайла не вистачило духу попросити гроші в матері. Павло Петрович намагався надоумити дружину, але в нього нічого не вийшло.

А Катя прийняла правильне рішення в цій ситуації – розлучення. Набагато краще розпочати нове життя на самоті, ніж закривати очі на жадібного чоловіка та шкідливу свекруху.

Вам також має сподобатись...

Тетяна з Мариною дружили і працювали разом. Невдовзі Марина вийшла заміж, і через вісім місяців пішла у декретну відпустку. У Тані ж з’явився новий колега – Олександр Петрович, п’ятдесятирічний, вже з сивиною, але привабливий чоловік. Начальник відділу, сміючись, сказав при їхньому знайомстві: – Тетяно, люба, ви не дивіться на його сивину! Він досвідчений чоловік. І вас навчить ще багато чому… Таня швидко звикла до нового колеги. Вони порозумілися. Олександр Петрович, як виявилося, був удівцем… Одного дня Таня гуляла з Мариною. Раптом по Таню приїхала машина. Марина застигла від несподіванки

Марина зайшла на кухню. Вона попила какао з бутербродом і вирішила сьогодні похазяйнувати. Вона налила в маленьку каструльку молока, посолила і трохи підсолодила його й поставила на плиту. – Зварю манну кашу, вона найшвидше готується, – вирішила Марина. Вона стала всипати крупу в гаряче молоко і помішувати його ложкою. – Що ти тут робиш? – раптом почула вона за спиною. Маринка застигла з ложкою в руці

Ольга їхала в автобусі. Вона щойно була на цвинтарі, відвідувала батьків… На душі було сумно. Автобус повернув до міста. Ольга вийшла на найближчій зупинці у передмісті. Жінка йшла по вулиці зі старими двоповерховими будинками і боязко думала, що вже й не знайде свого рідного будиночка. Не знайде місця, де пройшла найщасливіша пора її життя… – Ти когось шукаєш? – раптом пролунав поряд чийсь голос. Оля озирнулася й побачила якусь стареньку жінку. – Давно я вже спостерігаю за тобою, – сказала та. – Стоїш все, дивишся, розглядаєш… Ольга придивилася до жінки й застигла від несподіванки

Зоя Петрівна попросила свого зятя Леоніда полагодити їй дах. Леонід прийшов не один. За ним слідом ішли ще двоє людей. – Хто це? – строго запитала хазяйка. – Моя команда, – незворушно відповів Леонід. – Один я не зможу полагодити вам дах. – Поки ви тут працюватимете, я піду до сусідки. Не люблю я всі ці ремонтні роботи, – сказала теща і пішла. Повернулася жінка ближче до вечора. Зоя Петрівна здалеку оглянула новий дах і залишилася задоволеною побаченим. – Ось, тримайте! – сказав зять і дав жінці якийсь папірець. Зоя Петрівна розгорнула його і оторопіла від побаченого