Життєві історії

Ніна повернулася додому, зайшла у вітальню і побачила там свого чоловіка. – Коханий, щось сталося? Чому ти не на роботі? – пролепетала вона. Михайло не відповідав. – Ти так і мовчатимеш? Поясни мені, що відбувається, та на тобі обличчя нема, – почала було хвилюватися дружина. – Мені здається, що пояснення потрібні не від мене, а від тебе! – буркнув чоловік. – В сенсі? – не зрозуміла жінка. Михайло так само мовчки кивнув поглядом на журнальний столик. На ньому лежав планшет. Ніна взяла планшет, глянула на екран і…ахнула від побаченого

– Коханий, щось сталося? Чому ти не на роботі? – пролепетала Ніна, побачивши чоловіка, що сидить на дивані. Чоловік був явно невдоволений, сидів із похмурим обличчям, раз у раз хмурив брови. – Ти так і мовчатимеш?

Михайло так само мовчки кивнув на журнальний столик. На ньому сиротливо лежав планшет, на екрані якого було відкрито сторінку відомого сайту знайомств.

Ніна миттєво змінилася на обличчі. Звідки чоловік дізнався про її витівки? Так, вона зареєструвалася на цьому сайті, і так, вона виклала пару відвертих фотографій, але обличчя-то не видно! І ім’я інше!

А може, вона дарма переживає? Михайло просто не зможе довести, що з чоловіками спілкувалася саме вона! Завжди можна сказати, що твоє фото поцупили і підставили під чужу анкету. Остаточно заспокоївшись, Ніна вирішила розіграти наївну дівчинку.

– І що я маю тут побачити? Я тебе не розумію! – Дівчина взяла в руки планшет і стала уважно розглядати сторінку, ніби бачила їх вперше. – Стривай, ти сидиш на таких сайтах? Та як ти можеш! Ти ж одружена людина! Я тебе чимось не влаштовую?

– Припини, – твердо сказав чоловік, криво посміхаючись. – Я чудово знаю, що це твоя сторінка. І що ведеш її ти. І всі повідомлення я прочитав, так що це я маю питати – чого тобі в житті не вистачає? Ти працюєш у затишному офісі, велику частину дня просиджуючи в інтернеті. Грошей я на тебе не шкодую, тієї суми, яку ти за день витрачаєш у салонах краси, іншій родині вистачило б на місяць життя. Я постійно дарую тобі подарунки, ми ходимо ресторанами та театрами… Так що тебе не влаштовує?

– Я не знаю, хто веде цю сторінку! – вигукнула дівчина, переконуючи Михайла скривитися. – Я це бачу вперше! І твої підозри мене ображають!

– Ніна, ти прив’язала до сайту свою карту, – похитав головою чоловік. – Точніше мою. Ту, яку я тобі дав. Ти ж розумієш, що я будь-якої миті можу подивитися витрати?

– Але … Це не правда …

Ніна розгубилася. Невже вона переплутала карти? І її зарплатна та виділена їй чоловіком були з одного банку. Як вона могла так помилитись? І що тепер робити?

Ні, чоловікові вона ніколи не зраджувала! Просто їй не вистачало чоловічої уваги! Михайло був серйозно зайнятий, він вирішив розширити бізнес і тепер на роботі просто пропадав! Іноді міг навіть ночувати не прийти. Спочатку Ніна навіть переживала, чи це не відмовка. Раптом чоловік знайшов когось краще? Але раптові приїзди в офіс, несподівані дзвінки, обережні розпитування співробітників цю версію спростовували. Михайло справді працював і працював на знос.

Гаразд би це тривало тиждень чи два… Та навіть місяць Ніна б пережила! Але минуло вже три! Вона завжди одна, подружок до ладу немає, вона з усіма посварилася, переживала, як би вони не почали будувати очі її чоловікові. Ніна почала сумувати.

На сайт знайомств вона натрапила зовсім випадково. Колись давно, коли вона навчалася на першому курсі інституту, Ніна просто заради цікавості там зареєструвалася. Кілька місяців активно спілкувалася, потім почалася сесія, стало не до цього, а там і Михайло на горизонті з’явився. Необхідність у сайті відпала сама собою.

Але ж анкета залишилася! І одного особливо сумного вечора, Ніна вирішила відновити спілкування з незнайомцями. Навіть не так! Вона вивела його на новий рівень.

Ніну обсипали компліментами, надсилали подарунки (до речі, недешеве задоволення на цьому сайті), просили про зустрічі. З кимось дівчина швидко завершувала розмову, а з кимось спілкувалася тижнями.

Але ж це все невинно! Тільки слова, не більше! За що на неї так злитися? Зрештою, Михайло сам винен, що покинув її одну…

Все це Ніна повідомила чоловіку, причому виразів не вибирала. Дівчина наполягала, що провина повністю лежить на ньому, що це через його поведінку Ніні довелося шукати втіху на боці. Вона багато чого ще говорила, але Михайло рішення не змінив – розлучення. Довіряти дружині він більше не міг.

*********************

Ніні довелося перебратися назад до батьківської квартири. Після двоповерхового будинку двокімнатна квартирка здавалася кімнаткою. Та в неї коридор був більший, ніж уся квартира!

Батьки теж були не в захваті від вчинку доньки. Коли Ніна одружилася, вона повністю обірвала всі контакти з сім’єю, і жодного разу не допомогла. Тому зараз їй було поставлено досить жорстку умову – дівчина має знайти собі житло за місяць. Довше ніхто її присутності не хоче.

Втім, Ніна і сама не збиралася залишатися в цій квартирці. Вона була налаштована повернути чоловіка, і навіть вигадала план.

Михайло любив дітей і просто мріяв про сина. На жаль, за всі вісім років спільного життя їм так і не вдалося завести дитину. Подружжя неодноразово обстежувалося, причому в різних клініках, але результат був один – вони здорові, немає жодних перешкод. На цьому Ніна й вирішила зіграти.

Коротке повідомлення поки що чоловіку з двох слів – я вагітна. Фотографія тесту з двома смужками мала налаштувати чоловіка на потрібний лад. Ну і що, що вона була завантажена з Інтернету? Наче Михайло перевіряти полізе… Робити йому більше нема чого.

А ось він взяв і поліз. Аж надто своєчасною виявилася новина. Але поспішати і розкривати обман він не став, натомість він потягнув Ніну на огляд, причому на прийом пішов разом з нею, користуючись тим, що вони поки що одружені. Просто про всяк випадок, щоб дівчина, не змогла домовитися з спеціалістом.

Результат? Звичайно, негативний. І це ще більше розлютило Михайла. Тиснути на таке! Адже в таємниці він все ж таки сподівався, що це виявиться правдою. І якщо спочатку він хотів подарувати Ніні квартиру (шлюбний договір було укладено на дуже жорстких для дівчини умовах, після розлучення вона не отримувала нічого), то тепер бажання допомогти відпало.

Адже Михайло навіть думав пробачити недолугу дружину! Те, що у події є і його вина, чоловік не заперечував. А тепер він хоче лише одного – ніколи більше її не бачити.

Вам також має сподобатись...

Славко поїхав до своєї сестри в село. Тетяна обійняла брата. Давно не бачилися. Рідко вона їздила до міста. Родичі посиділи за столом, згадали рідних, сходили на цвинтар. Наступного дня Славко ходив і оглядав подвірʼя, старий похилений сарай і кухню. – Так, при батьку все міцніше було, – зітхнув він. – Поживу я тут поки що… – Бачу, що й обріс ти, бороду відпустив, і змарнів, мабуть, не вариш собі супу й борщу? – сказала сестра. – І сорочки не прасуєш? – Та не прасую, – зітхнув Славко. А за тиждень Тетяна почала хмуритися спостерігаючи, що робив брат

Ганна приїхала в село до свого дідуся Івана. Вона підійшла до хати. Хвіртка була замкнена на засув. Ганна спробувала її відкрити, але нічого не виходило… – Ганнусю, ти, чи що?! – раптом почула вона голос сусідки. – А я чую – шум якийсь. Ох, люба, співчуваю… – Тітко Маріє, здрастуйте! – привіталася Ганна. – А що трапилося? – Не стало твого дідуся, – сумно сказала Марія. Ганна стояла ошелешена новиною. – Добрий був чоловік, – сказала сусідка. – Скільки нам допомагав… Вони зайшли в хату. Ганна заварила чаю і пішла в погріб по варення. Дівчина відкрила банку й оторопіла від побаченого

Аліна стояла в черзі на огляд і хвилюючись переступала з ноги на ногу. Раптом до дівчини підійшла жіночка у білому халаті. – Ідемо зі мною, розмова є, – вона взяла Аліну за руку і відвела подалі від інших людей. – Що ви хотіли? – нерішуче запитала дівчина. – Мене звати Вікторія Федорівна! У мене до тебе є одна пропозиція, а ти за це мені допоможеш, згодна? – несподівано запитала жінка. – Ви про що? – здивувалася Аліна. Вікторія Федорівна все розповіла їй. Аліна вислухала її і застигла від почутого

Ганна Іванівна поверталася з магазину із важкими пакетами у руках. Перш ніж піднятися на свій поверх, жінка вирішила відпочити, і присіла на лавку. У цей момент із під’їзду вийшов хлопчик, бачила Ганна його вперше. – Здрастуйте! – привітався він. – Привіт! – усміхнулася Ганна Іванівна. – Мене звуть Михайлик, – представилася хлопчик. – Я тепер тут живу. – Ось як… Приємно познайомитись. А ти, Михайлик, в якій квартирі живеш? – усміхнулася жінка. – У сорок п’ятій, – додав хлопчик. – Як в сорок п’ятій? Це ж моя квартира! – Ганна Іванівна здивовано дивилася на хлопчика, не розуміючи, що відбувається