– Ми хочемо влаштувати невелике весілля з малою кількістю гостей та мінімальними витратами, – розповідала Олена майбутнім свекрам.
– Так, окрім найближчих родичів буде кілька наших друзів, – підтримував наречену Вадим.
– Стоп, – одразу бурхливо відреагувала Лариса Петрівна. – У нас єдиний син одружується, і ми не можемо запросити всіх родичів на свято?
– Ну яких родичів? – зітхав Вадим. – У вас із батьком немає рідних братів чи сестер, тільки двоюрідні, що вже майже не рахується.
– Це у вас молодих може і не рахується, а у нас все рахується, – підтримував дружину Олексій.
– Ага, настільки сильно, що я більшу частину цих родичів ніколи в очі не бачив, – наводив свої докази Вадим. – А для Олени вони, в принципі, чужі люди, яких від сили один раз за все життя побачить.
– Не годиться так, – не здавалася Лариса. – Нас родичі на весілля своїх дітей запрошували, значить, і нам треба так само вчинити, і при цьому всьому не осоромитися.
– Вас запрошували, а мене ні, тож якщо самі вирішите повторно весілля грати, кого хочте, того і кличте, – намагався пожартувати Вадим.
Тільки батьки жарт не оцінили, засмутилися сильно і на молодих образилися. Відразу стали щоразу під час розмови про весілля важко зітхати і своє невдоволення демонструвати.
– А скільки у вас цих родичів? – поцікавилася у нареченого Олена. – Якщо там кілька людей, то нехай твої батьки запрошують, і нам спокійніше буде.
– Не буди лихо, – попереджав Вадим. – Я своїх знаю, волю дай – до наших двадцяти гостей зараз своїх сорок додадуть.
Олена обранцю не повірила і вважала його висловлювання жартом. Під час чергової розмови із майбутньою свекрухою сама вирішила уточнити можливу кількість додаткових гостей.
– Не більше двадцяти чи тридцяти чоловік, – відразу почала тараторити Лариса. – Сама посуди, там усі потрібні люди: хрещені Вадима з сім’ями, його дядьки та тітки з обох боків, усі гості дуже хороші.
– Але у нас маленьке весілля, бо велике не тягнемо по грошах, – нагадувала Олена. – Просто буде дивно здаватися, якщо з мого боку будуть тільки батьки і рідна сестра з сім’єю, а з вашого – сорок чоловік.
– Так і ти запроси своїх родичів, – не бачила проблему Лариса. – Напевно, у батьків багато рідні, їм також буде приємно.
– Може й буде приємно, тільки це наше весілля, наші гроші та плани, – міркувала дівчина. – От чесно, я не хочу цього дня бачити якусь тітоньку, у якої одного разу, двадцять років тому, сиділа на колінах і слухати її зворушливі тости.
– Але ж це наше життя і оточення, – не розуміла таке поверхове ставлення Лариса.
– Наше оточення – це найближчі люди та друзі, з якими постійно на зв’язки та спілкування підтримуємо, – намагалася достукатися Олена. – По суті, після урочистостей більшість родичів роз’їдеться по своїх будинках, і більше ніколи не зустрінемося, і навіть не впізнаємо один одного при випадковій зустрічі.
– Так треба підтримувати спілкування! – напирала жінка.
– З ким із своєї дальньої рідні ви постійно спілкуєтеся? – не здавалася Олена.
– Ну, з двоюрідною сестрою ми один одного з Днем народження щоразу вітаємо, в Олексія друг дитинства є хороший, ми кожного Нового року зідзвонюємося і спілкуємося, – міркувала Лариса.
Після цього аргументу в Олени закінчилося терпіння, оскільки розуміла, що її висловлювання залишаються не почутими.
– А я тобі одразу казав, що так і буде, – нагадував Вадим. – Своїх хрещених я бачив двічі в житті, тож їхню відсутність на весіллі переживу спокійно. Численні дядьки і тітки просто якісь люди з фотоальбому батьків, де вони молоді, і більшість із них я жодного разу не зустрічав у житті.
– Після історії з другом дитинства твого батька я все зрозуміла, – важко зітхала Олена. – Ось тільки твої батьки образяться на нас і будуть при кожній нагоді згадувати цей випадок.
– Краще нехай вони ображаються, ніж ми потім думатимемо, що робити і як угамувати купу родичів, готових зіпсувати нам свято, – міркував Вадим. – Та й грошей у нас не так багато, щоб витрачати їх на вітер, тож ми своїх планів не міняємо.
Олена особливо у родинні зв’язки нареченого не втручалася і надала йому право самостійно приймати рішення щодо їхньої участі. Батьки напирали, Вадим принципово не піддавався і після відмови запросити бодай племінника по батьківській лінії, вони серйозно посварилися. На весілля до сина Олексій з Ларисою, звичайно, прийшли, але все їм не подобалося: страви здавалися несмачними, банкетна зала негарною, а ведуча нудною. Тому трохи посиділи і під пристойним приводом додому зазбиралися.
– Невже вам не подобається свято дітей, що не хочете залишитись до фіналу вечора? – не розуміли їх свати. – Подивіться, як Вадим та Олена все добре організували та продумали.
– Може й добре, тільки не так робляться весілля, – не могла змовчати Лариса. – У нас прийнято всіх родичів збирати та гуляти що є сил, а тут просто світські посиденьки у вузькому колі і все.
– Ну, у наш час взагалі було прийнято весілля грати по три дні, запрошувати всіх, накривати шалаш та пригощати більшу частину села, – сміявся сват. – Зараз час інший, молодь цінує свій час та гроші, тому й не намагаються нікого дивувати.
– Краще б молодь цінувала родинні зв’язки, – підтримував дружину Олексій. – У разі чого ми всі звертаємося до найближчого оточення за допомогою.
– Це так, – кивали свати. – Але так працює, якщо справді це оточення близьке.
Не зрозуміли такі міркування Олексій із Ларисою і на сватів образилися, вважаючи їх винними у такому відношенні нареченої до ситуації. Щоправда весілля вже минуло, і нічого змінити було неможливо, але образа від цього не стала менше. Родичі, які дізнались про весілля Вадима, дзвонити стали, дорікали і натякали, що некрасиво так робити, і взагалі вони запрошення чекали, але так його і не отримали.
– І що їм важко було просто нас послухати? – обурювалася Лариса. – Тепер через зайву гордість і самовпевненість родичі нас вважатимуть надто гордими людьми, і взагалі спілкуватися перестануть.
– Все вже, що тепер говорити, – журився Олексій. – Та й давай будемо чесними, ми ж і справді зустрічалися лише на весіллях молоді та прощанні зі старими.
– Ти вже навіть міркуєш, як син із невісткою, браво, – ображалася Лариса.
Вадим з Оленою про ситуацію забули і проблемою її не вважали, якби не постійні нагадування батьків.
– Мамо, ну досить нагадувати і проблеми влаштовувати на рівному місці, – просив Вадим.
– Ну, зрозуміло, вчора вам не були потрібні тітки та дядьки, завтра й від батьків можете відмовитись, – тиснула Лариса.
– З якої радості нам від вас відмовлятися? – не розумів логіку Вадим. – Ми цінуємо та любимо вас.
– Воно й видно, тому до нашої думки ставтеся абсолютно байдуже та безвідповідально, – бурчала Лариса.
Вадим нервувався і не розумів принциповість батьків, Олена намагалася чоловіка заспокоїти і не вважала проблему гідної переживань. Вони самі із цього приводу зовсім не хвилювалися і намагалися не згадувати, тільки рідня постійно нагадувала. Після чергової сцени Вадим невитримав, і сказав матері, що не стане більше в гості приходити, оскільки вона цю тему не залишає.
– Це те, про що я й говорила, – висловлювалася Лариса.
Олексій із дружиною не наважувався сперечатися і в усьому аналогічної думки дотримувався. Олена більше через чоловік переживала, якому було прикро. Вона розуміла, що вони з батьками обов’язково помиряться, порозуміються і забудуть про ситуацію, що склалася, але для цього потрібен час. Залишалося сподіватися, що з часом вдасться помиритись.
