Історії жінок

Олександра Петрівна взяла парасольку і пішла до свого сусіда Мишка. Вона відкрила двері і зайшла в хату. Мишко сидів на дивані у вітальні, пив чай і дивився телевізор. Здається він майже не звернув увагу на прихід гості… – Ох, Мишко, біда тут у нас! – почала бабуся з порога. – Катя, моя внучка заміж вийшла, а чоловік її дуже сварливий і ще й гульвіса… То тепер вона до мене приїхала! – Ну приїхала і що? – здивувався Мишко. – Я тут до чого? Він дивився на стареньку і не мін зрозуміти, що відбувається

– Бабусю, приймеш мене? – Катя стояла на ґанку під дощем і плакала…

– Звичайно прийму, заходь у дім! – сказала старенька. – Ох ти ж дитинко моя, вся промокла, заплакана. Знімай плащик, я висушу над пічкою. О, Господи, мені вже Таня дзвонила, розповіла про цього недолугого і що ти приїдеш. Не любить вона зятя, як і я… Ну як так?! Де були твої очі, коли ти за цього Павла виходила заміж? Ти ж бачила, який він!

– Ні, не бачила, він був хороший! – плакала Катя.

– А я таких «хороших» бачу зразу. На весіллі гульбанив, жодної поваги до гостей і до тебе теж – він же ігнорував тебе, як наречену! Тільки дружки і гульки – ось що його цікавить. А сварився він чого?

– Веселий прийшов… Йому не сподобалося, що я його дорікати почала. Галасував дуже… Меблі зламав.

– То ти б, може, звернулась куди треба?

– Та де там… У нього рідний дядько дуже великий бізнесмен, ще б мене винною зробили. Його батьки мене не підтримали, сказали, що сама сварку влаштувала, нічого до нього лізти, дала б йому поспати і добре все було б. Я до мами поїхала, а Павло проспався і стукав у двері, галасував на весь під’їзд, щоб я його вибачила. Ось я до тебе й приїхала, щоб не бачити його тільки…

– Господи, що ж тобі тепер все життя від нього бігати?

– Хоч би на місяць, а потім я повернуся до мами, на розлучення подам. Я спеціально відпустку на роботі взяла одразу ж, поки він туди не приперся і не зганьбився б там.

– Ну де ж ти в мене тут житимеш, дитинко моя? Він же знає мою адресу, і сюди прибіжить, всі кути облазить. Спробую я тебе про всяк випадок сховати у Петряків, вони зараз на відпочинок поїхали, там Мишко, їхній син, один залишився. Туди твій гульвіса точно не піде…

– Це той, що на велосипеді тут роз’їжджав під нашими вікнами? Такий вічно похмурий, так?

– Ну, похмурий, ну і що тобі з цього? Кімната знайдеться.

– А він одружений?

– Ні ще! Двадцять п’ятий рік землю топче, але сімʼї не завів.

– Ну, як я піду до холостяка? Якщо Павло дізнається, ти уявляєш, що буде?

– А що тобі Павло? Ти ж з ним розлучатися зібралася! А може і Мишко тобі сподобається, придивись до нього, хлопець він гарний, роботящий, хоч і небагатослівний.

– Та ну його, Мишко той – великий і похмурий.

Олександра Петрівна взяла парасольку і пішла до Мишка на сусідню вулицю. Вона зайшла в хату.

Мишко сидів на дивані у вітальні, пив чай і дивився телевізор. Здається він майже не звернув увагу на прихід гості.

– Ох, Мишко, біда тут у нас! – почала вона з порога. – Катя, моя внучка заміж вийшла, а чоловік її дуже сварливий і ще й гульвіса… А тепер вона до мене приїхала…

– Ну приїхала і що? – здивувався чоловік. – Я тут до чого?

Мишко дивився на стареньку і не мін зрозуміти, що відбувається.

– Так де я в себе її сховаю? Можна вона в тебе трохи поживе? Ти один, думаю, кімната знайдеться. Та й Катя борщі варити майстриня, не дарма ж на кухаря вчилася, то хоч тарілку супу тобі зготує.

Мишко насупився і довго мовчав.

– Суп я й сам вмію готувати. А що ж, до ваших сусідів не можна влаштувати? У них будинок величезний.

– До сусідів не можна – Павло може побачити по-сусідству та й онуки до них приїхали, місця мало. Ну Мишко, ну погоджуйся, га?

– Не хотілося б, ну але гаразд! – зітхнув Мишко. – Там, біля веранди кімната порожня, якщо вона вашу Катю влаштує…

– Влаштує-влаштує, я миттю!

Бабуся збігала по Катю. Кімната, затишна, чиста, все влаштувало. Бабуся як у воду дивилася: через годину Павло був уже в неї і заглядав у всі кути.

– Невже ви нічого не знаєте, що ми посварилися? – підозріло запитав він.

– Та хіба мені кажуть такі речі? Таня з Катериною ж знають, що в мене серце слабе, от і не розповідають нічого. Ой, ось щось знову защеміло, подай-но Павлику мені он ті краплі, і склянку води принеси. А що сталося, чому ви посварилися?

– Так, слово за слово, і вона пішла… Я в неї хотів вибачення попросити, а вона слухати мене не хоче, на дзвінки не відповідає…

– Ну тоді й розлучайтеся, якщо сваритися почали! Не діло це, всього пів року живете, а вже отаке!

– Гаразд, Олександро Петрівни, якщо вона сюди приїде, скажіть їй, щоб поверталася і все буде добре.

Павло поїхав, але бабуся була певна – він ще повернеться.

А тим часом Катя звикала до нових умов проживання – вона освоїлася у кімнаті, виходила на веранду пити чай спілкуватися з бабусею, коли та заходила.

Мишка вона соромилася і навіть цуралася через його похмурість, хоч той сам почав перший їй посміхатися і дозволив їй робити в будинку все, що вона хоче.

А через пару днів, на вихідних, Мишко сам постукав у двері її кімнати й сказав:

– Ходімо пити каву! Я сніданок на двох приготував.

Було приємно. Катя з Мишком знали один одного майже з дитинства – Катя часто відпочивала у бабусі влітку. Іноді вони бачилися на річці, коли купалися, іноді у клубі на дискотеці.

Друзям вони не були – просто знали один одного. Мишко іноді крутився на своєму велосипеді під вікнами Каті – туди-сюди. У нинішньому спілкуванні Мишко виявився не таким уже й похмурим, навіть трохи сором’язливим, але піклувався: спільний сніданок на вихідні, квіточки в полі нарвав для Каті, поки з роботи в понеділок ішов.

Якось навіть приємно з ним спілкуватися, хоч Каті він все одно здавався неотесаним і сільським, якимось занадто простакуватим.

Дні проходили, Павло не з’являвся, Катя дедалі сміливіше ходила в гості до бабусі. Якось після роботи Мишко побачив, як у дворі старенької скаче якийсь хлопець, щось вигукує і розмахує руками від емоцій, що його переповнювали.

Бабуся охала, Катя наче плакала. Мишко відкрив хвіртку.

– Агов ти, хлопче! – сказав він басом. – Ану пішов звідси!

– А ти хто такий? – посміхаючись запитав той.

– Це просто наш сусід, – заторохтіла Катя. – Павло, будь ласка, не заводься!

– Чуєш ти, сусіде, – Павло підійшов до Мишка. – Тобі що тут треба?

Мишко став у стійку і через мить Павло вже лежав на травичці…

…З того дня пройшов рік. Павла в силі ніхто більше не бачив.

Зате всі сусіди гомоніли про гучне весілля, яке відгриміло недавно у Каті й Мишка.

А ще по селу пліткують, що наречена вже й завагітніти встигла, так що молоду родину невдовзі чекає поповнення…

Вам також має сподобатись...

Надія пішла на базар купити фруктів. Вона зупинилася біля прилавка з черешнею. – Чого так дорого?! – ахнула Надія. – А ви спробуйте, – сказав продавець. – Дорогувато, – пробурмотіла Надія. – А знаєте, скільки в них вкладено сил і праці? – раптом сказав чоловік. – Добре, зважте півкіло, – погодилася Надія. Продавець дав їй пакет із черешнею. – Вікторе, не розміняєш мені тисячу гривень? – до продавця підійшов якийсь чоловік. Вони обмінялися купюрами і тут Віктор раптом помітив, що Надія стоїть і… Дивиться на нього! – Ви ще щось хотіли? – здивовано запитав він. Надія далі стояла, як вкопана. Чоловік не розумів, що відбувається

Лариса приїхала жити у рідне село до матері. Весною вони город посадили. – Ларко, глянь, як вишні цього року цвітуть! – сказала мати. – Не просто це, на добро. Пам’ятаю я, що так цвіли, коли ти у нас з батьком народилася! Лариса з матірʼю до батька на могилку ходила, прибирала її… – Ігорівно, глянь до тебе стукають у хвіртку! – гукнула якось їм сусідка. Мати пішла відчиняти. Дівчина якась стоїть, поряд малий хлопчик на сонечку мружиться… – Вам кого, діточки? – здивувалася Галина Ігорівна. А потім на хлопчика як глянула, і аж ахнула від несподіванки

Ліда помила посуд і зібралась було мити підлогу, як у двері подзвонили. Жінка вийшла в коридор. У коридорі стояв чоловік зі своєю мамою. – Щось сталося? Ти чому так рано? – запитала вона. – Так, ось мама каже, що у тебе у квартирі коханець. Вона мені зателефонувала і наполегливо просила приїхати, – пояснив чоловік. – Ха-ха-ха, коханець, – засміялася Ліда. – А ми зараз перевіримо, – сказав чоловік. Зайшов у кімнату і попрямував до шафи. – Не відчиняй, прошу тебе! – тільки й вигукнула Ліда. Чоловік здивовано дивився на дружину, нічого не розуміючи

Олена приїхала з міста в село. Вона давно не була вдома, бо посварилася з батьками. Дівчина зайшла в сільський магазин. Олена озирнулася – нічого тут не змінилося. Праворуч був прилавок з товарами і продавчиня тітка Зіна. – Дайте хліба, будь ласка, – сказала Олена і відрахувала гроші. – О, з’явилася! – сказала продавчиня. Олена не підняла голову, а тільки повторила: – Хліб, будь ласка. – Та на, – байдуже сказала та. Олена вийшла на вулицю, відламала від шматочок хліба і заплющила очі. – Олена?! – пролунав просто перед нею чийсь голос. Дівчина відкрила очі, й застигла від несподіванки