Рита стояла біля вікна, розглядаючи химерний візерунок на склі, залишений першим осіннім заморозком. У голові настирливо крутилися думки про вчорашній візит свекрухи.
– Риточко, ну як же так можна? – пролунав у спогадах пронизливий голос Галини Павлівни. – У тебе всі спеції неправильно стоять! І чому рушники у ванній висять не за розміром? Олексію, синку, ти подивися, який безлад!
Три роки заміжжя перетворилися на нескінченну боротьбу за особистий простір.
Галина Павлівна з’являлася у їхній квартирі як джин із лампи – раптово та без попередження. Кожен її візит залишав після себе перевернуту догори дном шафу з одягом, “правильно” розставлений посуд і нерви у Рити.
– Мама просто хоче якнайкраще, – говорив Олексій, винувато посміхаючись. – Вона ж із любов’ю все це робить.
“З любов’ю?” – подумки посміхнулася Рита, згадуючи, як вчора знайшла свої улюблені сережки не в скриньці, а в старій коробці з-під цукерок.
“Для порядку”, – пояснила свекруха, засяявши від власної винахідливості.
Телефон завібрував – повідомлення від Олексія: “Мама забіжить сьогодні, допоможе з прибиранням».
Рита відчула, як підступає нудота. Вона подивилася на ідеально чисту квартиру, яку прибрала тільки вчора. На кухні пахло свіжою випічкою – вранці вона встала раніше, щоб порадувати чоловіка пирогом з яблуками.
Дзвінок у двері пролунав рівно в той момент, коли Рита дістала пиріг з духовки. На порозі стояла Галина Павлівна з величезною сумкою, з якої стирчали якісь ганчірки та банки.
– Ох, Риточко, що ж ти в такий холод вікна навстіж тримаєш? – з порога почала свекруха, рішуче проходячи в квартиру. – І запах якийсь дивний… Ти що, знову свої експерименти з випічкою влаштовуєш?
Рита мовчки спостерігала, як свекруха, не знімаючи пальто, попрямувала прямо на кухню. Галина Павлівна прискіпливо оглянула пиріг, підібгала губи і дістала зі своєї неосяжної сумки контейнер.
– Ось, я тобі справжній пиріг принесла, за бабусиним рецептом. А це, – вона махнула рукою у бік Ритиної випічки, – викинь, тільки продукти даремно псуєш.
– Галино Павлівно, – Рита намагалася говорити спокійно, хоча всередині все клекотало, – я не викидатиму пиріг. Олексію подобається моя випічка.
– Ой, та що ти розумієш! – свекруха вже відкривала шафки, переставляючи банки з крупами. – Олексій просто не хоче тебе образити. Він змалку звик до правильної домашньої їжі.
Рита притулилася до одвірка, ледь стримуючи емоції. А Галина Павлівна літала по кухні, принагідно коментуючи кожну деталь:
– Сковорідки треба за розміром ставити! Спеції не можна на світлі тримати! І що це за нові фіранки? Зовсім не поєднуються зі шпалерами. Я тобі свої привезла, у мене якраз зайві були.
У цей момент щось клацнуло в голові у Рити. Вона раптом зрозуміла, що більше не може і не хоче це терпіти.
План дозрів миттєво, яскравий і зухвалий, як спалах блискавки.
– Галино Павлівно, – сказала Рита несподівано м’яко. – А ви сьогодні о котрій вдома будете?
Свекруха від несподіванки застигла з банкою гречки в руках:
– А що?
– Та так, просто запитала, – посміхнулася Рита, і в цій усмішці промайнуло щось таке, від чого Галина Павлівна раптом відчула незрозуміле занепокоєння.
Увечері, коли Олексій повернувся з роботи, його зустріла незвична картина: дружина сиділа у кріслі із блокнотом і щось зосереджено записувала.
– Що пишеш? – Поцікавився він, цілуючи її в щоку.
– Список покупок, – відповіла Рита, і її очі загадково блиснули. – Завтра я маю великі плани.
Наступного дня Рита вже піднімалася сходами у квартиру свекрухи, з пакетами покупок у руках. В одному дзвеніли банки з соліннями, а в іншому – нові фіранки та скатертина.
– Галино Павлівно! – радісно вигукнула вона, коли приголомшена свекруха відкрила двері. – А я до вас! З візитом у відповідь, так би мовити.
– Як… У відповідь? – розгубилася жінка, машинально пропускаючи невістку в квартиру.
– Ну як же ж! – Рита вже діловито розбирала пакети. – Ви ж учора в мене були, допомагали. Тепер моя черга!
Не чекаючи відповіді, вона пройшла на кухню і почала відкривати шафки:
– Боже мій, Галино Павлівно, як же ж у вас все неправильно розставлено! Треба терміново переробити. І ці штори… Такі важкі, темні. Я вам свої привезла – легенькі, сучасні.
– Що значить неправильно? – свекруха почала приходити до тями. – У мене тридцять років так стоїть!
– Ось, саме так! – енергійно кивнула Рита, вивантажуючи вміст шафи на стіл. – Тридцять років – це ж минуле століття! Треба все міняти. І ці старі банки з огірками я викину, принесла вам свої – за новим рецептом.
Галина Павлівна хапала ротом повітря, спостерігаючи, як невістка господарює на її кухні. А Рита, немов не помічаючи її стану, продовжувала:
– А шпалери у вас зовсім вицвіли. Я тут придивилася чудові, зараз покажу каталог. І меблі треба переставити – по фен-шую. Ось диван точно не на місці.
– Це ще що таке?! – нарешті вигукнула Галина Павлівна. – Ти як смієш в моєму домі командувати?
Рита зупинилася і подивилася на свекруху зі щирим подивом:
– Але ж ви саме так робите в моєму домі. Хіба не чудово, коли хтось приходить і все робить по-своєму? Ось, я навіть ваш фотоальбом перебрала – всі фотографії по-новому розклала.
Обличчя Галини Павлівни стало червоним:
– Це зовсім інша справа! Я – мати олексія! Я маю право!
– А я його дружина, – м’яко сказала Рита, дістаючи з пакета нову скатертину. – І якщо ми вже сім’я, то давайте діяти за однаковими правилами. Дивіться, яка чудова скатертина! Ваша стара зовсім не підходить до інтер’єру.
У цей момент у двері подзвонили.
На порозі стояв Олексій, який, отримавши схвильований дзвінок від матері, примчав відразу після роботи.
– Що тут відбувається? – запитав він, оглядаючи безлад на кухні.
– Твоя дружина! – обурено почала Галина Павлівна. – Вона прибігла і влаштувала тут розгром! Переставляє все, викидає мої речі!
– Любий, – спокійно відповіла Рита, – я просто роблю те саме, що твоя мама робить у нас вдома. Ось, дивись, – вона дістала блокнот, – я навіть склала список, як вона вчора: “переставити меблі, змінити фіранки, розібрати шафи, викинути старі речі…”
Олексій переводив розгублений погляд із дружини на матір і назад. Вперше в житті він бачив свою владну матір в такому збентеженні.
– Мамо, – повільно сказав він, – а Рита ж права. Ти справді робиш те саме в нашій квартирі.
– Але ж я… я хотіла як краще! – сплеснула руками Галина Павлівна.
– І я хочу якнайкраще, – усміхнулася Рита. – Ось, наприклад, ці старі чашки давно настав час замінити на сучасний набір. І, до речі, я знайшла ваш щоденник – переписала всі телефони в електронний вигляд, а паперовий викинула. Так же ж зручніше?
Галина Павлівна сіла на стілець, немов із неї випустили все повітря. Вона дивилася на свою кухню, де все було не на своїх місцях, і вперше відчула те, що відчувала Рита усі ці роки.
– Я… я не думала, що це так… неприємно, – тихо сказала вона.
Рита присіла поряд зі свекрухою:
– Галино Павлівно, я ціную вашу турботу. Правда. Але кожна господиня має право сама вирішувати, як організувати простір у своєму будинку. Я люблю Олексія і поважаю вас, але мені потрібно відчувати, що наш дім – справді наш.
Олексій підійшов і поклав руку на плече матері:
– Мамо, я теж люблю тебе. Але Рита має рацію. Ми з нею сім’я, і ти маєш поважати наші кордони.
У кімнаті запала тиша. Галина Павлівна поволі обвела поглядом кухню, затримавшись на нових фіранках, які Рита так і не встигла почепити.
– Добре, – нарешті сказала вона. – Я… я зрозуміла. Повернімо все на місця.
Наступну годину вони втрьох розкладали речі на свої місця. Рита дістала з сумки термос із чаєм і домашнє печиво. Коли вони сіли за стіл, атмосфера була зовсім іншою.
– Знаєш, – несподівано сказала Галина Павлівна, дивлячись на Риту, – а печиво в тебе й справді смачне. Може… може, поділишся рецептом?
Рита посміхнулася:
– Із задоволенням. І якщо хочете, наступного разу ми можемо разом спекти пиріг. За вашим рецептом.
– Тільки давайте домовимося наперед про зустріч, – додав Олексій, і всі троє засміялися.
З того дня багато чого змінилося. Галина Павлівна більше не приходила без дзвінка і не переставляла речі у квартирі сина.
А щонеділі вони почали збиратися разом – готувати, розмовляти і вчитися поважати кордони один одного.
І навіть старий фотоальбом залишився в колишньому порядку – як символ того, що деякі речі не потребують змін, якщо вони дорогі серцю…
