– Юра, дзвонили з роботи, пропонують вийти раніше.
Юрко глянув на дружину і насупився.
– А як же Ігор? Його ж у садок ще не беруть.
– Ось у цьому й проблема.
Аліса сіла поруч із чоловіком, глянувши у бік дитячої, де солодко спав їхній синочок. Ледве вдалося його вкласти на денний сон, такий непосидючий став.
– Якщо я погоджуся, у нас два варіанти: віддати в приватний дитячий садок або найняти няню, поки Ігоря не візьмуть до державного садка.
– Ти хочеш таки погодитися на їхню пропозицію? – похитав головою чоловік. – Куди поспішати, Алісо? Посиділа б із сином.
– Посиділа б! – передражнила Юру дружина. – Я б і сиділа, якби нам грошей вистачало! А так на всьому доводиться заощаджувати! Дитині речі доводиться з рук купувати! Це не життя, Юрко…
Чоловік трохи зніяковів. Завжди неприємно, коли тебе звинувачують у проблемах.
– Ти ж знаєш, що більша частина зарплати йде на виплату іпотеки та кредит на машину! Ти сама наполягала на тому, що нам потрібний автомобіль.
– І потрібен! Як би ми Ігоря на всі ці огляди возили? – Аліса пом’якшала. – Я не говорю, що ти не стараєшся, я говорю, що цього недостатньо. Тому, теж хочу зробити свій внесок.
– Але ж на приватний дитячий садок чи няню теж багато грошей піде…
– Порядно, але все одно більше половини моєї зарплати залишатиметься.
Юрко зітхнув.
– Гаразд… Нехай так.
Весь наступний день Аліса вивчала прилеглі приватні дитячі садки, дивилася оголошення нянь і думала, що ж буде вигідніше.
Ігору було два роки, вже досить свідомий вік. І Аліса ніяк не могла вирішити, чи буде йому краще в колективі чи вдома з нянею. Та й він був досить тихий хлопчик, не дуже любив чужих людей. І у цьому була складність.
От би бабуся з ним сиділа.
Аліса зачепилася за цю думку. Її маму Ігор знає добре, дуже любить. Не раз із нею залишався. Та й мама у Аліси надійна, не доведеться хвилюватись, що щось піде не так.
Була лише одна проблема: мама працювала. І поки що не збиралася виходити на пенсію. Говорила, що працюватиме, поки є можливість. Мовляв, і гроші потрібні, і хоч якась зайнятість. З іншого боку, бути бабусею – та ще зайнятість.
У вихідні Аліса вирушила разом із сином до своєї мами. Купила тортик, щоб задобрити, і заздалегідь продумала, як будуватиме розмову.
– Мамо, як у тебе справи?
– Та гаразд усе. На роботі, щоправда, аврал. Ну, нічого, впораюся. А як ви? – відповіла Ольга Іванівна.
Ігор підбіг до бабусі і міцно обійняв її. Мама Аліси одразу розцвіла, підхопила онука на руки. І Аліса ще більше захотіла, щоб саме її мама сиділа з Ігором.
– Та все гаразд. Мені тут, правда, запропонували на роботу вийти, людина їм зараз потрібна, а на рік брати особливо сенсу немає.
– А як же Ігор? – запитала Ольга Іванівна в Аліси, знімаючи онука з рук. Той одразу помчав у кімнату гратися.
– Ось зараз вирішую. Думаю, чи няня, чи приватний садок.
– Та в чому така потреба вийти раніше? – насупилась мама.
– Мамо, необхідність досить проста – гроші. Ну, не вистачає нам!
– Що ж, ваша справа, – знизала Ольга Іванівна плечима. – Страшно тільки такого малюка з чужою людиною залишати.
Аліса подумки потерла руки. Мама сама підвела розмову до потрібної теми.
– Я з тобою згодна. А в садах діти часто нездужають, не хотілося б за тиждень на лікарняному сидіти. Мамо, я тут подумала, а може ти з ним сидітимеш?
– І як ти собі це уявляєш? – здивовано глянула Ольга Іванівна на свою дочку. – Я ж працюю.
– Ну, звільнишся…
– Алісо, мені моєї пенсії не вистачить. Я ж казала, що працюватиму, поки можу.
– Так я тобі платитиму. Скільки ти зараз отримуєш, стільки ж я тобі віддаватиму.
– Неправильно це якось, – похитала Ольга Іванівна головою, – брати гроші за те, щоб із онуком сидіти.
– Мамо, це нормально. Я ж тебе з роботи висмикну. І мені буде в рази спокійнішим, якщо Ігор буде з тобою.
Жінка зітхнула. Було видно, що їй складно наважитися, та й допомогти дочці хочеться.
– А ти потягнеш ту суму, яку я зараз отримую? – запитала вона.
– Потягну, мамо. Няня мені вийшла б приблизно стільки ж. Так що все гаразд.
– Ну, тоді гаразд. Але зваж, мені гроші потрібні. Тому доведеться платити. Інакше мені просто не протягнути.
– Мамо, звичайно, я ж сама запропонувала! – зраділа Аліса. – Я така рада, що ти погодилася. У мене вантаж із душі впав.
Домовилися, що Аліса платитиме своїй мамі пʼятнадцять тисяч на місяць. Мама трохи більше отримувала на своїй роботі, але сказала, що цього достатньо. А з Ігором вона сидітиме п’ять днів на тиждень з ранку до вечора. Виходить, повноцінний робочий день.
Мама погодилася готувати йому їжу і ще одна проблема відпала. Адже не кожна нянька візьме на себе додаткові обов’язки.
Через два тижні Аліса вийшла на роботу, а мама приступила до роботи нянею.
Спочатку все було гаразд. Хоч бабуся і втомлювалася з онуком, все ж таки вона справлялася, не скаржилася.
Аліса домовилася з мамою, що платитиме їй двічі на місяць. Аванс, так би мовити, вона сплатила без проблем. А от коли отримала зарплату, з’ясувалося, що потрібна нова резина для машини. А коштує це все недешево.
– Мамо, нічого, якщо я тобі зараз половину віддам, а решту наступної оплати?
Мамі це не сподобалося. Але не скаже вона своїй дочці, що не згодна.
– Звісно.
Але наступної оплати теж не вийшло віддати. Аліса пішла до стоматолога, і з’ясувалося, що має купу проблем.
– Мамо, я все записую. Наступного разу всі борги віддам!
Наступного разу Аліса не хвилювалася. Ну, заплатить зараз поменше. Адже вони так давно жили, відмовляючи собі багато в чому. Хочеться і одягнутись, і в салон краси сходити.
А ось мамі це вже не подобалося. Борг збирався, і зараз він уже складав оплату за місяць. Але, здавалося, її дочка не дуже переживала через це. Навіть тепер не питала, а повідомляла.
А у мами теж були певні витрати. Вона мала кредит за ремонт у квартирі, та й квартплата була досить великою, оскільки площа квартири була немаленькою. А ще вона постійно щось Ігору купувала. Адже вона не лише нянька, а ще й бабуся.
І коли в черговий раз Аліса не виплатила всю суму, мама все ж таки зважилася на розмову з нею.
– Алісо, я розумію, що у вас великі витрати, але ми домовлялися інакше.
– Мамо, я все наступного разу оплачу, обіцяю!
– Я вже кілька місяців чую твої обіцянки. Мені також потрібні гроші. Я пішла з роботи і попередила тебе, що на пенсію не проживу. Тому або плати вчасно або шукай собі няню.
Аліса лише кивнула, хоча була дуже обурена. Вона ж не відмовляється платити, просто збирається зробити це трохи згодом. Мама могла б і в її становище увійти. Їй хіба багато треба? А їм утрьох жити треба.
Але Аліса вирішила, що її мама просто лякає. Тож у наступну оплату вона весь борг не виплатила, сказала, що частинами віддаватиме.
– Ми не так домовлялися.
– Мамо, ну ти не можеш трохи почекати? Ти ж зі своїм онуком сидиш! Не з чужою дитиною!
– Стривай, я пішла зі своєї роботи, де мені платили, щоб ти могла вийти на свою. А тепер, виявляється, я погана бабуся?
– Я не це маю на увазі.
Мама Аліси зітхнула. Вона так і знала, що це була погана ідея. Але дуже хотілося допомогти. Та й, признатися, важко їй увесь день із маленькою дитиною. Але якби Аліса дотримувалась договору, вона б змовчала. А її ще й звинуватили в тому, що вона погана бабуся.
– Алісо, цей місяць я досиджу з Ігором, але потім шукатиму роботу. Тому, підшукуй няню чи садок.
– Мамо, ти серйозно? Ти мене так підведеш? Через якісь кілька тисяч?
– Ні, через стосунки. Ти чомусь вважаєш, що твої потреби важливіші за мої. Але я пішла тобі назустріч, а ти це зовсім не цінуєш.
– Між іншим, – не витримала Аліса, – мама Марії теж сидить зі своїм онуком, до того ж безкоштовно!
– Значить, Марії більше пощастило з матір’ю, – промовила жінка.
Аліса до останнього сподівалася, що мама передумає. Але вона справді вийшла на роботу. Щоправда, сказала, що вечорами чи у вихідні може посидіти з Ігором. Як бабуся, а не як найманий персонал.
Аліса злилася. Особливо коли няня запросила більше грошей. І з нею не можна було домовитись про перенесення оплати.
Але з часом, коли пристрасті вщухли, Аліса все ж таки прийшла до думки, що була не права. І вибачилася перед мамою.
Але та не тримала на неї зла. Проте вирішила, що не треба йти на поводу у дочки. Вона доросла, хай сама вирішує свої питання. А мама допоможе лише у ролі бабусі, та й то, коли їй це зручно.
