Життєві історії

Олеся чекала на чоловіка з роботи, накрила стіл. На плиті стояла загорнута в рушник каструлька з пюре, в духовці запікалася форель. Пролунав дзвінок у двері. – Дивно, – подумала Олеся. – У чоловіка ж ключі є! Вона вийшла у коридор, відчинила двері. – Олеся, привіт, сестро! А ми до тебе! – раптом вигукнула незнайомка. Олеся дивилася на жінку та молоду дівчину поруч із нею і не впізнавала. – Вибачте, а ви хто? – сказала Олеся. – Ти що, жартуєш? Я ж сестра твоя! – вигукнула гостя. – Сестра? У мене немає сестер! – Олеся здивовано дивилася на незнайомку, нічого не розуміючи

Олеся чекала на чоловіка з роботи, накрила стіл. На плиті стояла загорнута в рушник каструлька з картопляним пюре, в духовці запікалася форель.

Можна і келих ігристого, нікуди не збиралися начебто ввечері. Олеся дістала з ігристе, та поставила його у холодильник.

Пролунав дзвінок у двері. Дивно, нікого Олеся не чекала, у чоловіка свої ключі. Подивилась у вічко. Стояла якась жінка. Відчинила двері.

– Олеся, привіт, сестро! А ми до тебе!

Олеся пильно дивилася на жінку та молоду дівчину поруч із нею і не впізнавала.

– Вибачте, а ви хто? Не впізнаю щось…

– Ну ти що, жартуєш? Це я, Іра Мельник, сестра твоя двоюрідна по батькові. Ми ж із тобою в дитинстві у бабусі жили. Забула чи що?

Олеся невиразно згадала дитинство і худеньку маленьку Іру, яку, як і її, привозили до бабусі на канікули. Потім вони більше не зустрічалися. Ірина мати розійшлася з чоловіком і поїхала з донькою, переставши спілкуватися із родичами.

– Ох, скільки років минуло, я тебе ж дівчинкою запам’ятала. Заходьте, – запросила гостей Олеся.

Іра з дівчиною зайшли до коридору, поставили сумки на підлогу.

– Це моя донька, Катя. Познайомишся хоч із племінницею двоюрідною. А чим це смачно пахне?

– Рибу запікала, чоловіка чекаю з роботи.

– А діти є? А чоловік, де працює? – з цікавістю оглядаючи кімнату, спитала Іра.

– Дітей немає, чоловік підприємець, магазин у нас свій із побутовою технікою.

– Ого, ви круті. Мама казала, що ти в люди вибилася. Вона ж нещодавно тільки-но почала спілкуватися з родичами батька, дещо знає про тебе, адресу ось вивідала. Може, запропонуєш перекусити?

– Та в мене там мало риби, я ж не чекала нікого в гості, два невеликі стейки тільки запекла. А пюре є, зараз…

– Нічого, ми люди не горді, і пюре поїмо. Так дочка?

Катя мовчки кивнула.

– Таак … Квартирка у вас шикарна, звичайно. І меблі, і всякі штучки. Пощастило тобі із чоловіком. А мій гульбанить, грошей завжди немає, прогулює, а моя зарплата мізерна.

– Розлучися з ним, у чому проблема? – здивувалася Олеся.

– Ага, розлучись, легко сказати! І що я сама кукуватиму? У селі не зрозуміють, там усі з такими живуть.

Олеся запросила гостей до столу. Вони накинулися на пюре та салат зі свіжих овочів.

– Чуєш, Олесю, Катя моя вступати збирається до вашого універу, на бюджет по балах проходить. А гуртожитку немає. Вірніше, він є, але в іншому кінці міста, не розумно зробили якось. Я ось що подумала.

У вас немає дітей, квартира велика, Катя може жити у вас. У вільний від навчання час допомагатиме тобі, прибрати там, або помити що. Вона все вміє. Ми ж родичі, як-не-як.

Олеся застигла від подиву. О це так новина!

– Іро, можна недорого кімнату зняти, недалеко від університету. Можна втрьох навіть взагалі мало вийде. Багато хто так робить. На що ви взагалі розраховували?

– Так ми так і думали вчинити, але мама сказала, щоб ми до тебе завітали в гості. Адже не чужі, могла б і допомогти нам…

– Почнемо з того, що я про тебе і думати забула, якщо чесно. І тут ти , через стільки років і просиш поселити в мене свою дочку! Це ти вважаєш нормальним? Ми ж по суті чужі люди.

– У сенсі, чужі? Рідні! Таак… Ось що, Катю, гроші з людьми роблять! Знати нікого не бажає, фіфа! Забула про рідних!

Ну звичайно! Живе тут у розкоші, і горя не знає! А ти спробуй проживи на одну зарплату! Подивилась би я на тебе! Рибу тут вони червону їдять, а ви, гості дорогі, пригощайтеся пюрешечкою з салатом!

Ну, дякую, сестричка! Нагодувала від душі! Навіть кави не запропонувала, як це у нас заведено, мабуть шкода стало на родичів витрачати!

Пішли, Катю, нам тут не раді! Правильно мама казала, що погані ви! Більше ні ногою до вас, і ви не лізьте! Їжте тут свою рибу! Ось не дарма вас Бог дітьми обділив!

Іра з Катею схопили сумки та вискочили з квартири. Олеся здивовано спостерігала за ними. Коли двері зачинилися, підійшла до холодильника, дістала ігристе, відчинила і налила повний келих. Випила із задоволенням.

А ось і чоловік прийшов.

– Кохана, ти що тут, без мене повечеряла? О, і ігристе смакуєш одна…

– Можу собі дозволити! Я ж буржуйка, яка навіть і не думає про рідню! – засміялася Олеся.

Візит родички запам’ятався їй надовго. Пізніше дійшли чутки, що Катю прийняли в сім’ю далекі родичі з боку мами, і Іра була дуже незадоволена ними.

Вам також має сподобатись...

Ірина повернулася з роботи пізно. Вона роззулася, взяла важкі пакети з продуктами і зайшла на кухню. – О, Господи! – ахнула жінка. – Ти чого тут сидиш сам? Її чоловік Олег сидів на кухні сам у темряві… – А де наші дівчатка? – здивовано запитала Ірина про дочок. – Пізно ж уже! – Ірино, ти тільки не хвилюйся, – почав Олег. – Тут у нас сталося дещо. Навіть не знаю, як тобі розповісти. Я сам відійти ось ніяк не можу… – Боже, та що ж там таке, Олежику?! – здивувалась Ірина. Вона не розуміла, що відбувається

Андрій повернувся додому пізно, і одразу пішов до себе в кімнату. – Сину, йди вечеряти, – гукнула його мама. Андрій прийшов на кухню, сів за стіл, неохоче взяв вилку. – Щось сталося? – запитала Любов Максимівна у сина, помітивши, що він дивно виглядає. – Ти щось вечеряєш без апетиту, сумний. З Інною посварився? – Ні, не сварився. Але, мабуть, ми з нею розлучимося, – заявив син. – Ось як? Чому? – поцікавилася мати. – Її мама проти наших стосунків, – раптом сказав Андрій. – Як проти? Чому? – здивувалася жінка. І Андрій все їй розповів. Любов Максимівна вислухала сина і застигла від почутого

– Так! – заявила Христина. – Або ти купуєш мені цей телефон, або ми розлучаємося. Михайло розумів, що продовжувати цю розмову  – собі дорожче. – Добре, купуй, – коротко відповів чоловік. – Дівчино, запакуйте, мені його, – сказала Христина продавцю. Але продавець довго не підходив. – Покличте мені директора, – не витримала і вигукнула на весь магазин Христина. На її прохання вийшла дівчина років тридцяти. – Вибачте, але директора зараз немає, – сказала вона. – Можливо я допоможу? Михайло глянув на цю дівчину і не повірив своїм очам. – Цього не може бути! – тільки й подумав він

Надія одягла хустинку, набрала в дворі осінніх квітів, і пішла сама на цвинтар. Вона завжди в цей день так робила… Жінка протерла пам’ятник. На фото її сестричка Любочка сміється. Вона, як і раніше, молода і дуже-дуже гарна… – Вибач мені, сестричко, вибач мені, Любочко! – говорила жінка, а сльози котилися по щоках. – Вибач, що так вийшло, що я така щаслива. Не заслужила я! Вибач, що все мені дісталося, а тобі лише сира земелька… Додому Надія поверталася повільно. Раптом жінка почула, що її хтось гукає. Вона обернулася і зупинилася від несподіванки