Життєві історії

Олеся чекала на чоловіка з роботи, накрила стіл. На плиті стояла загорнута в рушник каструлька з пюре, в духовці запікалася форель. Пролунав дзвінок у двері. – Дивно, – подумала Олеся. – У чоловіка ж ключі є! Вона вийшла у коридор, відчинила двері. – Олеся, привіт, сестро! А ми до тебе! – раптом вигукнула незнайомка. Олеся дивилася на жінку та молоду дівчину поруч із нею і не впізнавала. – Вибачте, а ви хто? – сказала Олеся. – Ти що, жартуєш? Я ж сестра твоя! – вигукнула гостя. – Сестра? У мене немає сестер! – Олеся здивовано дивилася на незнайомку, нічого не розуміючи

Олеся чекала на чоловіка з роботи, накрила стіл. На плиті стояла загорнута в рушник каструлька з картопляним пюре, в духовці запікалася форель.

Можна і келих ігристого, нікуди не збиралися начебто ввечері. Олеся дістала з ігристе, та поставила його у холодильник.

Пролунав дзвінок у двері. Дивно, нікого Олеся не чекала, у чоловіка свої ключі. Подивилась у вічко. Стояла якась жінка. Відчинила двері.

– Олеся, привіт, сестро! А ми до тебе!

Олеся пильно дивилася на жінку та молоду дівчину поруч із нею і не впізнавала.

– Вибачте, а ви хто? Не впізнаю щось…

– Ну ти що, жартуєш? Це я, Іра Мельник, сестра твоя двоюрідна по батькові. Ми ж із тобою в дитинстві у бабусі жили. Забула чи що?

Олеся невиразно згадала дитинство і худеньку маленьку Іру, яку, як і її, привозили до бабусі на канікули. Потім вони більше не зустрічалися. Ірина мати розійшлася з чоловіком і поїхала з донькою, переставши спілкуватися із родичами.

– Ох, скільки років минуло, я тебе ж дівчинкою запам’ятала. Заходьте, – запросила гостей Олеся.

Іра з дівчиною зайшли до коридору, поставили сумки на підлогу.

– Це моя донька, Катя. Познайомишся хоч із племінницею двоюрідною. А чим це смачно пахне?

– Рибу запікала, чоловіка чекаю з роботи.

– А діти є? А чоловік, де працює? – з цікавістю оглядаючи кімнату, спитала Іра.

– Дітей немає, чоловік підприємець, магазин у нас свій із побутовою технікою.

– Ого, ви круті. Мама казала, що ти в люди вибилася. Вона ж нещодавно тільки-но почала спілкуватися з родичами батька, дещо знає про тебе, адресу ось вивідала. Може, запропонуєш перекусити?

– Та в мене там мало риби, я ж не чекала нікого в гості, два невеликі стейки тільки запекла. А пюре є, зараз…

– Нічого, ми люди не горді, і пюре поїмо. Так дочка?

Катя мовчки кивнула.

– Таак … Квартирка у вас шикарна, звичайно. І меблі, і всякі штучки. Пощастило тобі із чоловіком. А мій гульбанить, грошей завжди немає, прогулює, а моя зарплата мізерна.

– Розлучися з ним, у чому проблема? – здивувалася Олеся.

– Ага, розлучись, легко сказати! І що я сама кукуватиму? У селі не зрозуміють, там усі з такими живуть.

Олеся запросила гостей до столу. Вони накинулися на пюре та салат зі свіжих овочів.

– Чуєш, Олесю, Катя моя вступати збирається до вашого універу, на бюджет по балах проходить. А гуртожитку немає. Вірніше, він є, але в іншому кінці міста, не розумно зробили якось. Я ось що подумала.

У вас немає дітей, квартира велика, Катя може жити у вас. У вільний від навчання час допомагатиме тобі, прибрати там, або помити що. Вона все вміє. Ми ж родичі, як-не-як.

Олеся застигла від подиву. О це так новина!

– Іро, можна недорого кімнату зняти, недалеко від університету. Можна втрьох навіть взагалі мало вийде. Багато хто так робить. На що ви взагалі розраховували?

– Так ми так і думали вчинити, але мама сказала, щоб ми до тебе завітали в гості. Адже не чужі, могла б і допомогти нам…

– Почнемо з того, що я про тебе і думати забула, якщо чесно. І тут ти , через стільки років і просиш поселити в мене свою дочку! Це ти вважаєш нормальним? Ми ж по суті чужі люди.

– У сенсі, чужі? Рідні! Таак… Ось що, Катю, гроші з людьми роблять! Знати нікого не бажає, фіфа! Забула про рідних!

Ну звичайно! Живе тут у розкоші, і горя не знає! А ти спробуй проживи на одну зарплату! Подивилась би я на тебе! Рибу тут вони червону їдять, а ви, гості дорогі, пригощайтеся пюрешечкою з салатом!

Ну, дякую, сестричка! Нагодувала від душі! Навіть кави не запропонувала, як це у нас заведено, мабуть шкода стало на родичів витрачати!

Пішли, Катю, нам тут не раді! Правильно мама казала, що погані ви! Більше ні ногою до вас, і ви не лізьте! Їжте тут свою рибу! Ось не дарма вас Бог дітьми обділив!

Іра з Катею схопили сумки та вискочили з квартири. Олеся здивовано спостерігала за ними. Коли двері зачинилися, підійшла до холодильника, дістала ігристе, відчинила і налила повний келих. Випила із задоволенням.

А ось і чоловік прийшов.

– Кохана, ти що тут, без мене повечеряла? О, і ігристе смакуєш одна…

– Можу собі дозволити! Я ж буржуйка, яка навіть і не думає про рідню! – засміялася Олеся.

Візит родички запам’ятався їй надовго. Пізніше дійшли чутки, що Катю прийняли в сім’ю далекі родичі з боку мами, і Іра була дуже незадоволена ними.

Вам також має сподобатись...

Дарина цілий день ходила по магазинах в пошуках найкращої сукні. Аякже ж?! За тиждень її єдиний син одружується і Дарина хотіла виглядати відповідно. Перебравши декілька варіантів, Дарина зупинилася на вишуканій ніжно-блакитній сукні. Зробивши покупку, жінка поїхала додому. – Сину! Я вдома! – гукнула Дарина, як тільки зайшла у квартиру. Але відповіді не було. – Сину! – повторила жінка і пройшлася по квартирі. Сина ніде не була. – Та де ж він? – невдоволено подумала Дарина і сіла за кухонний стіл. Раптом, на столі вона помітила якусь записку. Дарина підняла її, прочитала і аж ахнула від прочитаного

Марина поспішала до нотаріальної контори. Півроку тому у неї не стало батька і тепер прийшов час вступити в спадщину. Вона зайшла в кабінет нотаріуса, де її зустріла секретарка. – Прошу вас ознайомитись із документами, – сказала дівчина. – Тільки, вибачте, не можу зараз роздрукувати, доведеться прочитати з ноутбука. Марина кивнула дівчині та запевнила, що її все влаштовує. Секретарка принесла ноутбук, відкрила потрібну папку та пішла до себе за стіл. Побачивши в заголовку папки з документами свої ініціали та прізвище, Марина клацнула мишкою, відкрився документ. Марина прочитала зміст документу і застигла від прочитаного

Наталя йшла по вулиці до свого будинку. Вона була в декреті і чекала на появу доньки. Від її коханого Миколи не було жодних звісток… Лише один раз його друг Петро приніс Наталі гроші, сказав, що це від Миколи. Наталя не повірила, але гроші взяла. – Бог йому суддя! – вирішила Наталя. – Він сам зробив свій вибір! Вже підходячи додому, вона раптом помітила якогось чоловіка. Той стояв біля під’їзду з коробкою в руках і озирався на всі боки… Наталя підійшла ближче, придивилась до того мужика й застигла від побаченого

Чоловік Ганни Сашко поїхав у рейс. Жінка вирішила заскочити в перукарню. – Ганно, слухай, – раптом почала знайома перукарка. – А чого це мені сказали, що твого Сашка син шукає? Сашко поїхав, залишив його, а цей хлопчина до вас приїхав… Ганна побіліла. – Ганно? – перукарка знизила плечима. – Я думала, ти знаєш… – Я потім зайду, – Ганна побігла додому. Тепер їй стало зрозуміло, чому чоловік був такий сумний. Виявляється, він має сина… – Вибачте, ви з якої квартири? – раптом почула Ганна. Біля дверей підʼїзду стояв хлопець. Вона раптом зрозуміла хто це. Ганна не знала, що робити