Життєві історії

Оля повернулася додому пізно. Зайшла на кухню. За столом сиділа її мама та чоловік матері Віталій. – Мамо, що сталося? – захвилювалася донька, побачивши, що мама вся в сльозах. Мама не відповідала. – Віталій! Ти що, все їй розповів? – вигукнула до материного чоловіка Оля. – Так! Я не міг далі обманювати твою маму, – тихо промовив Віталій. – Мамо, вибач, я не знаю, як так вийшло, – Оля кинулася до матері. – Як ви могли?! – тільки й сказала мама, сумно подивившись на доньку заплаканими очима

Мама ретельно опікувалася єдиною донькою, Олею, від самого народження. Чоловік дозволив їй не працювати, щоб виховувати дочку, і вона з головою поринула у материнство. Мама весь вільний від домашнього клопоту час приділяла доньці: співала пісеньки, вчила букви та цифри, ліпила з пластиліну, робила вдома лялькам, читала книжки.

Часом Оля з сумом дивилася у вікно і злегка заздрила іншим дітям, які весело гралися на вулиці. Мама грала з донькою сама, вважаючи, що ігри повинні бути розвиваючими, а не порожньою біганиною.

У другому класі несподівано не стало тата Олі, і мати повинна була вийти на роботу, але весь вільний час, як і раніше, присвячувала доньці.

Минуло п’ять років, як не стала чоловіка, і мати Олі почала все частіше чути від подруг, що давно час зайнятися особистим життям.

– Я про це зараз навіть не думаю, – відмовлялася Тетяна. – Ось закінчить школу Оля, тоді можливо…

– Таня, тобі вже сорок тоді буде, не факт, що когось знайдеш. Чоловікам то молодше подавай. Так і залишишся сама на все життя.

– Ні, дівчата, я не уявляю, що у Олі буде вітчим…

Оля закінчила школу, вступила до інституту, і мати вирішила, що настав час зайнятися собою: зробила нову зачіску, купила пару суконь і різної косметики. Треба сказати, що Тетяна виглядала чудово. Важко було повірити, що у цієї привабливої жінки є доросла дочка.

На другому курсі Оля дізналася, що у матері з’явився залицяльник, до цієї новини дочка віднесла досить стримано.

– Я хочу вас познайомити, – сказала мама, сяючи від щастя. – Ми знайомі з Віталієм із самого дитинства. Коли ми були підлітками Віталій навіть намагався залицятися до мене, але він на два роки молодший за мене і тоді я не сприймала його всерйоз.

– Ти хочеш сказати, що у його віці він не одружений? – Здивувалася дочка.

– Він розлучився півтора роки тому, а його дочка вже досить доросла, вона молодша за тебе на три роки… Віталій прийде до нас у суботу о шостій годині вечора.

– Мамо, давай без мене, я вже з подружками домовилася на цей час.

Оля чомусь уявляла собі залицяльника матері чоловіком невисокого зросту, з глибокими залисинами та пристойним животиком.

– Але дочко, я вже сказала Віталію, що познайомлю вас.

– Ну добре. Я посиджу з вами трохи, а потім вирушу на зустріч із подругами.

Оля розкрила рот від подиву, коли побачила у коридорі високого чоловіка спортивної статури. Він був стильно одягнений і, схоже, щойно відвідав барбершоп.

Віталій подарував мамі червоні троянди, а Олі – блідо-рожеві. Він галантно доглядав за столом і підтримував розмову з усіх напрямків.

«Він класний!», – подумала Оля і навіть вирішила відкласти зустріч із подругами, щоб краще познайомитися з маминим нареченим.

– Дочко, наступної суботи ми їдемо з Віталієм Дмитровичем у Київ, – сяяла від щастя мама. – Віталій Дмитрович запросив мене до театру.

– А можна я називатиму вас просто Віталій? – несподівано для себе сказала Оля.

– Так, звичайно, – усміхнувся чоловік. – Як тобі зручно, Оля. А влітку я хочу здійснити давню мрію твоєї мами та звозити її на Синевир!

– Віталю! – Закрила мати обличчя. – Правда? Ти нічого про це не говорив.

– Таню, я хотів зробити тобі сюрприз, але бачиш, проговорився.

Серед тижня Віталій підвіз Олю до інституту.

– Це твій наречений? – навперебій цікавилися однокурсниці.

– Зустрічаємось… – промимрила Оля, вона хотіла сказати, що це мамин наречений, але чомусь відповіла саме так.

– Гарний! Пощастило тобі…

До суботи, коли мама з Віталієм мали поїхати у Київ на спектакль, мати раптом занедужала, і щоб квитки не пропали, було вирішено, що з Віталієм їде Оля.

Дорогою Оля говорила з Віталієм про все на світі, з ним було легко і весело, дівчина не відчувала різниці у віці. Після спектаклю, який Олі не дуже сподобався, вони вирішили прогулятися центром міста. Помітивши, що Олі холодно, Віталій без зайвих слів накинув на її плечі піджак.

«Поталанило ж матері. Це про неї, а не про мене дбатиме Віталій, розповідатиме цікаві історії та возитиме у подорожі» – з гіркотою подумала Оля і спробувала взяти Віталія за руку. “Не треба” – коротко сказав чоловік. Всю дорогу назад вони напружено мовчали.

Віталій продовжував приходити до них у гості, але намагався не залишатися з Олею наодинці. Вона теж не наполягала, але на душі було не спокійно від того, що він вибрав маму.

Але одного разу Віталій зустрів Олю біля інституту.

– Олю, я більше так не можу, я постійно згадую нашу поїздку у Київ. Не хочу обманювати ні себе, ні твою маму. Вона чудова людина і точно не заслуговує на обман.

– Мама завжди поступалася мені всім найкращим. А ти – найкраще, що зі мною трапилося, – Оля розплакалася від щастя.

Оля не знала, які слова говорив Віталій її мамі, розмова відбувалася без неї. Коли вона прийшла додому, мама і Віталій мовчки сиділи на кухні за столом, і мама нестримно плакала.

– Мамо, вибач, що так вийшло, я просто хотіла бути щасливою … – Тільки і змогла вимовити Оля.

– Що сталося, те сталося, дочко, я не ображаюся…

Незабаром Оля переїхала до Віталія, йти в гості до її матері, він відмовлявся навідріз.

– Як ти собі це уявляєш? Після того, що трапилося, я прийду до неї як ні в чому не бувало, сяду за стіл, балакатиму і їстиму її салати?

– Вам розписатися треба, – сказала мама через півроку. – Не хвилюйтеся, на весілля не прийду.

Віталій та Оля весілля грати не стали, просто розписалися та поїхали у весільну подорож.

– Тетяно, – ніяково м’явся у коридорі Віталій перед поїздкою. – Ми з Олею їдем … Я пам’ятав про твою мрію і вирішив зробити тобі подарунок. Ось це путівка у Карпати.

– Дякую. Зараз мені дійсно потрібно відпочити.

З подорожі мати приїхала сяюча, Оля одразу здогадалася, що річ не тільки в тому, що здійснилася її давня мрія.

– Зізнавайся, мамо, – посміхалася Оля. – Хто він?

– Від тебе нічого не сховаєш, дочко, – посміхнулася мати.

– Я ж бачу, як сяють твої очі – вперше за довгий час!

– Його звуть Петро, – мати простягла доньці фотографію.

– Красень!

– Він чудова людина – це найголовніше.

– Мамо, і ти тепер поїдеш до нього?

– А їхати нікуди і не доведеться: Петро з нашого міста, ми були з ним в одній туристичній групі.

– Мамо, я дуже за тебе рада!

Через чотири місяці Віталій та Оля весело гуляли на весіллі Тетяни та Петра…

Вам також має сподобатись...

Катя повернулася додому з концерту. – Ну що, як пройшло? – усміхнувся Сашко, зустрічаючи дружину в коридорі. – Коханий, дякую! Ти влаштував мені справжнє свято, – Катя обійняла чоловіка. – А в мене для тебе також є сюрприз. – Я якраз сюрпризів не дуже люблю, – відповів він. – Мій сюрприз тобі обов’язково сподобається. Дістань із правої кишені моєї куртки, – посміхалася Катя. Сашко підійшов до шави і дістав з кишені куртки якусь записку. – Що це, Катю? – не зрозумів чоловік. – Читай, там все написано, – підозріло посміхнулася вона. Сашко прочитав записку і застиг від прочитаного

Чоловік Ганни Сашко поїхав у рейс. Жінка вирішила заскочити в перукарню. – Ганно, слухай, – раптом почала знайома перукарка. – А чого це мені сказали, що твого Сашка син шукає? Сашко поїхав, залишив його, а цей хлопчина до вас приїхав… Ганна побіліла. – Ганно? – перукарка знизила плечима. – Я думала, ти знаєш… – Я потім зайду, – Ганна побігла додому. Тепер їй стало зрозуміло, чому чоловік був такий сумний. Виявляється, він має сина… – Вибачте, ви з якої квартири? – раптом почула Ганна. Біля дверей підʼїзду стояв хлопець. Вона раптом зрозуміла хто це. Ганна не знала, що робити

В Сашка не стало дружини. Заслабла була його Валентина і от залишився він один… – Ми тебе не залишимо, діду! – сказала йому названа дочка. – Ти стільки для матері зробив! – обіцяла Галя. Вони з чоловіком продовжували приїжджати на вихідні. Везли дідові гостинці. А незабаром дід Сашко заслаб. – З ним треба щось вирішувати! – сказав Сергій своїй дружині. Галина мовчала. В душі вона була згодна з чоловіком. Так більше не могло продовжуватися. Галина взяла телефон і вирішила діяти

Світлана повернулася додому. Прислухалася. На кухні шуміла вода, дзвенів посуд. – Цікаво, хто там господарює? – подумала Світлана. Тихенько відчинила двері і застигла. – Мама? – здивувалася Світлана. – Так, як ти смієш показуватись мені на очі після того, що ти вчора наробила? – А що такого я зробила? – нерозуміла мама. Світлана дивилася на матір і не могла зрозуміти, чи вона правда не розуміє, що наробила, чи притворяється