Оля та Ілля сильно хвилювалися напередодні знайомства своїх батьків.
Обидві сім’ї мали побачити одна одну вперше, і парі хотілося, щоб усе пройшло спокійно.
Батьки хлопця добре прийняли Олю. Не менш привітно і Іллю зустріла родина дівчини.
Залишалося лише перезнайомити батьків між собою та планувати весілля.
Саме про цю майбутню подію і хотіла повідомити пара на сімейній вечері.
– Як ти думаєш, все пройде добре? – Оля з надією подивилася на майбутнього чоловіка.
– Не хвилюйся, – Ілля взяв дівчину за руку. – У тебе хороші батьки. За своїх я взагалі не хвилююсь. Мої виховані люди, і ніколи не вступлять у сварку.
Його слова трохи підбадьорили Олю, і вона почала накривати на стіл в очікуванні гостей.
Молода пара винаймала окреме житло і збиралася в ньому проживати після весілля.
З раннього ранку дівчина бігала, наводила лад і готувала святкову вечерю.
Просто перед приходом гостей Оля встигла скинути домашній одяг і переодягнутися в скромну фіолетову сукню.
Першими на порозі квартири з’явилися батьки нареченого. Вони принесли букет квітів та коробку цукерок.
– Яка ти у нас красуня! – сплеснула руками свекруха і почала розглядати Олю з усіх боків.
Свекор обмінявся рукостисканням із сином і, пройшовши до зали, вмостився за накритий стіл.
– Всі в зборі? – задивляючись на червону рибку, спитав він. – Може, почнемо вже?
– Андрій, – осудливо промовила дружина, зазирнувши до зали. – Чекаємо на батьків Олі.
Вона глянула на годинник і, багатозначно цокнувши язиком, похитала головою.
Було видно, що Маргарита Олександрівна ледве стримувалася, щоб не засудити запізнення майбутніх сватів.
Батьки Олі прийшли лише за півгодини. Гучно галасували в порозі, чим викликали в матері Іллі невдоволення.
Нарешті Михайло Ігорович та Валентина Вікторівна пройшли до зали та, привітавшись із батьками хлопця, присіли за стіл.
Розмова у майбутніх родичів не задалася з перших хвилин.
Батьки завели розмову про футбол, де у них виникли розбіжності і вони ледве не посварилися.
Матері теж недалеко пішли і почали сперечатися про те, чиє соління Оля виставила на стіл.
– Це мої помідори! – наполягала Маргарита Олександрівна.
– Ні, це мої, – Валентина Вікторівна залізла ложкою у тарілку і почала нею тиснути помідор. – Цілісінькі.
– Ну чого ви сперечаєтеся зі мною?! – обурилася майбутня свекруха. – Я чудово впізнаю свої помідори.
Невідомо, у що могли б перерости ці суперечки, якби не втрутилися в розмову Оля та Ілля.
– Ми збираємось одружитися! – голосно промовив хлопець, взявши дівчину за руку.
Батьки відразу замовкли і запитливо дивилися на молодих, чекаючи на пояснення.
– Що? Хіба хтось проти? – поцікавився Ілля, впіймавши на собі розгублені погляди.
– Ні, – першою заговорила Маргарита Олександрівна. – Де жити після весілля плануєте?
– Тут, – Оля та Ілля переглянулися.
– Ні, житимете у нас. У нас великий будинок і своя присадибна ділянка, – з гордістю заявила жінка.
– Взагалі-то у нас теж є свій будинок, – з гордим виглядом обсмикнула Маргариту Олександрівну мати Олі. – Ми не проти того, щоб молоді жили з нами. Тим більше, що ми живемо в селі, а не за містом, як дехто. У нас повітря чистіше.
– Тільки помідори у нас смачніші, – невдоволено пробурчала жінка.
– Ще треба з’ясувати, чиї це овочі! – відповіла Валентина Вікторівна і тут же вирішила з’ясувати цей нюанс. – Оля, а ну скажи, чиї помідори ти поставила на стіл?
– Магазинні, – здивовано знизала плечима дівчина, не розуміючи, яке це стосується їхнього весілля.
Двоє свах у відповідь обмінялися невдоволеними поглядами і відвели очі убік.
– Ні, Валентино Вікторівно, ми хочемо залишитися у цій квартирі, – впевнено заявив Ілля.
– В принципі, правильно ти кажеш, синку. А то вас там годуватимуть магазинними помідорами і видаватиму за свої, – єхидно сказала Маргарита Олександрівна. – Вам треба жити у нас. Взимку та влітку чудовий критий басейн.
– Так, так, і про футбол вам такого наплетуть! – квапливо втрутився у розмову її чоловік. – Не розуміються, а пхають свій ніс, куди не слід. Диванні експерти.
– Не вам нам говорити, – відповіла у відповідь Валентина Вікторівна та Михайло Андрійович.
– Ні, мамо, у вас ми теж не житимемо, – заперечив син матері. – Ми з Олею залишимось у цій квартирі.
– Правильно! Я теж не хотіла б їздити до неприємних мені людей, щоб побачити вас! – з викликом промовила Маргарита Олександрівна, просто напрошуючись на сварку з майбутніми родичами.
– Не дуже й хотілося, – Валентина Вікторівна вискочила з-за столу. – Син у вас добрий, незрозуміло тільки, в кого він міг піти. Зважаючи на все, у сусіда.
– Що? – обличчя Маргарити Олександрівни стало червоним від обурення. – Як не соромно таке говорити? По собі, певне, судите.
– Бачити вас не хочу! Михайле, ми їдемо додому! – кинула у відповідь мати Олі.
Скільки дівчина не намагалася умовити батьків залишитись, але Валентина Вікторівна стояла на своєму.
– Я з нею більше ні за що не сяду за один стіл! – з образою промовила жінка. – Якщо вони будуть на весіллі, нас не буде! Тож, доню, вибирай, кого хочеш бачити!
Поки Оля розмовляла з батьками, Іллі цей же ультиматум виставила Маргарита Олександрівна.
Два місяці пара намагалася примирити батьків, але вони не збиралися здаватися.
У підсумку Ілля та Оля вирішили не святкувати весілля, а просто розписатися у ЗАГСі та після по черзі відвідати кожну родину.
Більше свати справді не спілкувалися. Помідори і спорт назавжди розірвала їх відносини, що так і не почалися.
