– А ви знаєте, Віро Андріївно, я візьму ці гроші. Вважайте, що ви відкупилися від мене. Виходити заміж за людину, у якої така мати не має сенсу. Ви кроку йому зробити не даєте, від спідниці відлучити не можете.
– Що ти собі дозволяєш?
– Тільки правду.
– Я розповім синові правду, що ти вибрала гроші, а не його.
– А я не проти. Ви мене налякати цим хотіли? То я не з таких.
– Я завжди знала, що ти нахаба. Хотіла проникнути у нашу родину. Я тебе розкусила.
– Думайте, як хочете, рятуйте свого Вітю. Я така жадібна не одна, грошей не вистачить відкупитися від усіх. Прощайте. Дуже сподіваюся, що більше не побачимось.
– Тобі краще поїхати! – вигукнула свекруха, що не відбулася.
– А то я сама не знаю! Якось вже розберуся.
– Грубіянка, нахаба. Як добре, що ми тебе позбулися.
***
Рита після цієї розмови переїхала до іншого міста. Перспектив там було більше, та й гроші в неї тепер є, навіть не лише на початок. На цілу квартиру вистачить, хоч і не в Києві, але це зовсім непогано.
З Віктором вони познайомилися в інституті, гарний, щедрий молодий чоловік, щоправда, на три роки молодший. Вчитися Віктор не дуже хотів, до інституту пішов заради мами, вона так захотіла.
Рита часто писала за нього курсові, реферати, а його мама щедро за це платила. Рита вже працювала, а Віктор навчався на останньому курсі і користувався послугами Рити. Він став приходити дедалі частіше, запрошував до кіно, кафе чи просто прогулятися.
А потім, зовсім несподівано, вирішив познайомити Риту з мамою. Ще більший подив Рита випробувала, коли він представив її як наречену і заговорив про швидке весілля. Вона на це не чекала, навіть закохана в нього не була. Мама його не сприйняла таку новину. Якась провінціалка замахнулася на її єдиного синочка, гарного, багатого, освіченого. Не для неї такий скарб! А все багатство Віті це батько, який має свій бізнес. Знайшла момент і зустрілася з Ритою вже наступного дня. Відкупилася і вільно зітхнула.
– Мамо, приїжджай на новосілля. Я виграла квартиру. Уявляєш? Тепер житиму ближче до тебе. – радісно повідомила Рита.
Не буде ж їй розповідати правду, подумала дівчина. А раптом потім у селі розповість, чутки підуть, як у грі про зламаний телефон.
– Яка радість, я все думала, де гроші взяти, чим тобі допомогти.
– Мамо, тепер я тобі допомагатиму. У мене гарна робота та перспективи. Ти можеш переїхати до мене. Ти стільки для мене зробила. Ось у кого я така? У тебе!
– Ні, мені вдома звичніше, я краще просто в гості. У тебе ж життя молоде, сім’я буде. Та й ти додому завжди зможеш приїхати. А я маю господарство, робота.
– Добре, я на тебе чекаю будь-якої миті.
***
Минуло п’ять років. Рита вийшла заміж. Вони часто приїжджали до матері в село з чоловіком та двома дітьми. Відпочивали, помагали.
Семен теж був із села, тільки родичів у нього вже не було. Звичайно вони були, але після трагічної втрати його батьків усі змогли пересваритися через спадок. Будинок батьків ділили у суді.
Єдиний син та батьки батьків з двох сторін. П’ять спадкоємців, якщо можна так висловитись, ділили будинок. На Семена насідали з усіх боків, всі дядьки та тітки просили віддати частку бабусям та дідусям. Семен встиг забрати лише особисті речі, трохи грошей та цінності матері.
Пізніше сестра матері шукала золото, вона чудово знала, що воно було, але його вже не було. Будинок продали, гроші поділили, і знову влаштували розбірки. Виявилося, що Семен не довіряв рідні і відмовився писати довіреність на продаж своєї частини будинку, сам був присутній і все підписував.
– Прощайте всі. Я вільний, наче птах у небесах. Я вільний від вас. Ви зруйнували останній міст. – чомусь саме ці слова спали йому на думку при прощанні з родичами. Н
Тещу Семен поважав, і навіть, мабуть, любив. Вона теж до нього добре ставилася, і любила онуків. Тепер його сім’я була тут. Там велика у минулому, а тут просто хороша.
Семен навчав сина кататися на велосипеді, а заразом доглядав маленьку доньку. Рита з мамою збирали полуницю.
– Варення зварити чи компот, дочко?
– Варення, але ти сама вари, у тебе краще виходить, смачніше.
– А ти пам’ятаєш Ліду? Донька директора школи, вона за тебе молодша на років на сім. Тут нещодавно таке розповіли! Приїхала вона, покинула інститут на останньому курсі. Грошей привезла! Так усі казали, що вона там не вчилася, а працювала. Розумієш ким? Гроші великі.
– Хто вам таке сказав?
– То вона сама про гроші розповіла. Усім роздзвонила. Сказала, що відкупилися від неї, але народ говорив інше. Там їй не можна показуватись. Мати ледве залагодила стосунки з інститутом, таки останній курс. На заочне перевелася, диплом уже отримала.
– А якщо вона каже правду? Відкупилися.
– Вона сказала, що заміж хотіла вийти, але там матуся потрапила така, що краще гроші взяти. А хто стільки грошей дасть? А потім з’ясувалося, що вона вагітна від цього нареченого. Приїхав, хотів її з собою забрати, а тут його матуся з’явилася. Сварку влаштувала, грошей пачку кинула на процедуру, його в машину та відвезла. Сварилася на все село. А потім син знову з’явився. Мабуть любов у них з Лідою. Адже процедуру вона не зробила. А мати знову тут, слідкує за ним. Живіт побачила, знову сварку влаштувала і знову грошей кинула, попросила зникнути з їхнього життя. А Ліда їй і каже: “Я зникала, але ваш син мене знайшов. Нічого не можу вдіяти, я всі умови виконала, тільки ось дитина не винна, що у неї бабуся така. Кохаємо ми один одного. Тепер я поїду далеко, грошей вистачить, дякую вам.”
– Мамо, а як їх звуть?
– Тобі це навіщо? Знайома з ними? Його мати Віктором називала, а до неї ніхто на ім’я не звертався.
– А Ліда поїхала?
– Поїхала! Речі зібрала, за нею цей Вітя під’їхав на таксі і поїхала. А потім знову його мати приїхала. Сміх один. Шукала сина, хотіла по сусідах іти. Втекли вони, і їй не сказали куди. Грошей тепер у них багато, стільки разів сина відкупляла. Мати Ліди каже, що добре у них все, але не каже, де живуть молоді. Син у них народився.
***
Рита посміхнулася і навіть пораділа за Вітю. Те, що це був Віктор, вона не сумнівалася. Вирвався з-під опіки матусі, навіть дуже вдало вирвався. А скільки було наречених між Ритою та Лідою? Відкупилася від усіх? А куди подіти гроші чоловіка бізнесмена?
Хочеш заробити – знайди Вітю. Ні, він вже зайнятий.