І що його потягло набік? Ольга – красива й розумна, чимось там керує, не бідна і не дрібʼязкова. Так, й житло своє є. І не аби-яке, а гарна двокімнатна квартира, куплена дівчиною ще до шлюбу.
І ніколи його нічим не дорікала. Ні розкиданими шкарпетками. Ні лежанням на дивані. Ні тим, що грошей мало приносив. Та вона була ідеальний варіант супутниці життя та подруги!
А останнім часом взагалі нічого не приносив:
– Я там тобі залишила, Сергійку, на кишенькові витрати – піди пройдися!
І завжди – з посмішкою:
– Тобі м’ясце як посмажити, любий?
І що йому треба було, питається? Весь день удома – з роботи три місяці тому звільнили.
Роби, що хочеш – ніхто не контролює й не вимагає звітів!
Занудьгував, мабуть! А чого не зробиш від нудьги?
Може, дитину треба було народити? Але вони поки що вирішили пожити для себе.
А Ліда – так: епізод у його житті! Так, було приємно. Так, можна повторити, що власне він і робив! Але не більше.
А ці «друзі» вже розказали: вони ж завжди опиняються там, де на них ніхто не чекає.
А за легендою він у цей час був із Борисом на риболовлі. І навіть чоботи захопив: так, такі гумові – веселенького забарвлення!
І, для достовірності, їх навіть удома вдягнув, хоча було спекотно: мовляв, іду рибу ловити – не сумнівайся, люба!
Щоб точно Оля повірила: адже втрачати її в плани Сергія не входило.
А Оля несподівано легко відпустила чоловіка на два вихідні – у неї зʼявилися якісь невідкладні справи:
– Так, ти їдь, любий, а мені треба буде в дечому розібратися!
Все складалося просто ідеально!
Але найкращій подрузі Ольги раптом знадобилося в той же час відвідати маму, яка жила в одному будинку з Лідою!
Ну, хто ось усім цим розпоряджаєся?
Боженька, провидіння, доля-лиходійка чи ретроградний Меркурій? Але ж хтось усе це підлаштував?
І, головне, він же ж цієї подруги не помітив! Не до цього було: він у передчутті біг до Ліди!
Але ця Марина його помітила. Ну, і розказала:
– Куди це твій кіт у чоботях з самого ранку поперся?
У нас у цьому під’їзді жодної порядної жінки нема!
Це вона відразу натякнула, що у Сергія з кимось шури мури.
Так, Ліда працює касиркою! І що? Вони, власне, там і познайомились. Людей на вихідних в супермаркеті було мало, ну, і вони трохи побалакали.
А потім вона його запросила заходити в гості.
І він почав заходити регулярно – приблизно раз на тиждень: все одно робити не було чого!
Дружині казав, що ходить на співбесіди. Та вона, загалом, і не питала, як її коханий проводить час.
Але ця Марина все зняла на телефон! Так, як він заходить у під’їзд. Щоправда, зі спини – але впізнати можна!
І чоботи в нього помітні! А потім і адресу будинку зняла.
Коли він увечері в неділю повернувся з рибою – так, це було передбачено, на нього чекав несподіваний прийом.
Причому Оля не вимагала жодних подробиць і клятв: мовляв, Христом-Богом клянуся, був на рибалці! Обізналася твоя Маринка!
І просто спитала:
– І давно це у тебе?
А в нього це було не дуже давно, але вже регулярно: раз на тиждень, доки дружина була на роботі.
А тут йому треба було домовитися на два вихідні дні – Ліда запросила.
Ось і набрехав про риболовлю з ночівлею і що зв’язок не ловить.
А Борис обіцяв підстрахувати. І підстрахував!
Подітися було нікуди, і він зізнався! І вона вперше за весь час шлюбу не стрималася і наговорила йому всякого.
А це Сергію теж не сподобалося, і він сказав, що якщо я тобі не подобаюсь, то можу піти!
– Ну що – серцю не накажеш: йди! – легко погодилася Оля.
– І що так легко відпустиш? – Здивувався чоловік, який очікував зовсім не цього.
– Так, відпущу: якщо тобі там буде краще – йди!
І хто їх зрозуміє – цих жінок? Іди, каже! І – жодної негативної емоції, навіть неприємно стало! А як же ці, як їх, сльози, й благання залишитися?
Бо ж п’ять років, все таки прожили: могла б і краще відреагувати! Мовляв, я все тобі пробачу, і цю Ліду теж!
Він, же ж, загалом, і йти не збирався! Так – налякати трохи вирішив. Щоб Оля не дуже на нього сварилася через зраду. Мовляв, не подобаюсь, можу й піти!
А вона й каже: Іди! А до Ліди він йти зовсім не хотів. Та вона й не кликала особливо.
Жінка, яка нещодавно розлучилася, жила сама і насолоджувалася внутрішньою свободою. Сергій їй сподобався: тому вона запросила його до себе додому на чай, каву.
Але зробила це без жодних обіцянок та зобов’язань: чоловік сказав, що одружений.
– Але я ж тебе не одружитися з собою, боронь Господи, кличу! Одружений – і добре!
Заходь для різноманітності…
І що тепер робити? У Ліди «назовсім» на нього не чекають…
Але ж не випрошувати у Ольги: – Я пожартував – прийми назад!
Ні – не панська це справа! Тому, Сергій, все ж таки, вирішив піти: нехай поживе один тиждень інший і зрозуміє, що такі мужики на дорозі не валяються!
Так, можливо, вони валяються на дивані, але це краще, аніж нічого: ти ж одружена, а не одна!
Мужик сказав – мужик зробив! І Сергій пішов до Ліди. До речі, валіза з його речами вже була зібрана і чекала у коридорі: зверху Оля поклала пакет з рибою.
Ліда зустріла його ніяк. Так, без емоцій: бачились уже! А що мусила кинутися від радості на шию.
Що ж сьогодні за день такий? Чи жінки нині пішли такі холодні?
Ну що – йому ж краще! Було без радості кохання – розлука буде без смутку! Тиждень якось перекантується, а там побачимо!
Але тут виявилося, що в запалі любовних справ він не передбачив деякі прикрі дрібниці. Які виявилися не такими вже й дрібницями.
Почати з того, що Оля відібрала ключі від автомобіля, на якому він їздив за довіреністю. Так, він про це не продумав!
Не продумав він і те, що своїх грошей у нього давно не було: Олечка постійно виділяла йому на кишенькові витрати.
І не тільки: щедра дружина, як то кажуть, закривала всі його базові потреби.
Це – якісне харчування, гарний одяг, відпочинок разом двічі на рік, культурна програма і забаганки: він і раніше заробляв не дуже багато.
І, раніше, приходячи до Ліди, Сергій завжди брав щось смачненьке: гроші ж у нього були!
Ну, нічого – не виставить же ж вона його! Бо ж, начебто, щось говорила про кохання…
До того ж, він – ненадовго: за тиждень Оля подобріє та й прийме його назад!
Оля за тиждень не подобріла. Ні, можливо, це і сталося! Але щоб дізнатися про цей хвилюючий факт, потрібно було поговорити з нею по телефону.
Дівчина першою не дзвонила. А дзвонити самому було неможливо! Навіть уявити таке Сергію було лячно! Він – і випрошувати? Ну ні!
Це нехай вона дзвонить і залагоджує все! Могла б все перевести в жарт: жінка ж – дуже розумна!
Бо ж цілим колективом мужиків керує! І чого вона так? У них же ж все було просто чудово!
А Ліда явно не розраховувала на безкоштовне проживання у неї безробітного кавалера з хорошим апетитом.
Так, симпатичного! Так, із почуттям гумору! Але ми так не домовлялися: потанцював – іди до своєї жінки вечеряти смачними фрикадельками!
Тому жінка почала висловлювати деяке невдоволення.
Явно натякаючи на те, що скоро годуватиме його однією любов’ю.
– Але ж ти казала, що любиш! – Невпевнено спробував прояснити ситуацію кавалер.
На що отримав вичерпну відповідь:
– Чого не скажеш у жартівливій розмові!
Тому, не дочекавшись дзвінка від дружини – а слухавку вона не брала – у неділю, зранку, Сергій рушив до Олечки: настав час повертатися! А в цю пору дружина завжди була вдома.
І вона, на його думку, вже мала бути на низькому старті, щоб одразу кинутися до нього на шию зі словами подяки: дякую, що повернувся, мій коханий!
Я вже давно все усвідомила!
Треба було купити квіти – як показували в численних серіалах. Але грошей не було від слова “зовсім”. Ну, що – доведеться розраховувати тільки на власну харизму та чарівність!
Двері відчинилися відразу – ніби на нього чекали: на порозі стояв незнайомий накачаний мужик.
«Вже… Мужика привела! – подумав Сергій. – А мене всього два тижні й не було!
– Ви – Сергій? – запитав чоловік. – Ольга попередила, що ви зайдете.
– Я – Сергій, а ось ти хто? – одразу наїжачився Сергій.
Зараз він йому влаштує!
– А я – новий господар цієї квартири!
– У сенсі – новий господар? А Олечка де? – здивувався чоловік.
– А хіба ви не знаєте? Ох, так! А Олечка поїхала!
– Куди?
– Кудись на море – вона не уточнювала!
– На яке море? – остовпів Сергій: всього чотирнадцять днів його не було, і тут таке. Може, це йому сниться?
– Не знаю, вона спадщину отримала!
– Спадщину? – здивувався Сергій.
Так от, мабуть, у чому вона тоді розбиралася, коли він поїхав на «риболовлю»!
– Ну, так: особняк якийсь, чи що – тонкощів не знаю! Тому одразу вступила у спадок, продала квартиру, звільнилася і поїхала на море!
– Як звільнилася? – остовпів Сергій.
Так, дружина завжди мріяла жити біля моря! Але як же ж він? І куди йому тепер іти? До Ліди? Повертатися в однокімнатну квартиру до мами? Може, адресу залишила і чекає на нього там?
– А як звільняються? Написала заяву і її одразу ж розрахували! Вона домовилася навіть, що зарплату не братиме, аби її відпустили без відпрацювання!
Та й навіщо їй тепер ці копійки – вона ж тепер багата спадкоємиця!
– У сенсі – багата спадкоємиця?
– Та що ви весь час дивуєтесь? – невдоволено спитав мужик. – Так, вона отримала хороший спадок і сказала, що тепер може не працювати! А ви, що – справді, не знаєте?
Вона сказала, що зайде колишній чоловік. То ви – чоловік чи хто? Для чоловіка, навіть колишнього, ви щось занадто мало поінформовані!
Колишній чоловік? Чому колишній?
– А ви звідки це знаєте? – підозріло запитав Сергій.
– Так вона сама мені все розповіла – поділилася, так би мовити, радістю! Ні, не називаючи, звичайно, конкретних сум і цифр!
Так, до речі, вона вам дещо залишила! – і дядько виніс йому ті самі злощасні чоботи…
В одному з них були його нечисленні вудки, куплені для відводу очей. В іншому стирчав лист: звичайно ж, вона залишила йому адресу, його люба дівчинка! Ось зараз він і дізнається!
Не може його ніжна Олечка його покинути, не може! Вона ж його так любить!
А, швидше за все, там – і гроші йому на дорогу до цього особняка! Хоча залишати гроші незнайомій людині – ризик, але!
Сергій прочитав листа і повернувся, щоб піти.
– Агов, мужик, ти чоботи свої забери! – навздогін гуенув йому новий господар квартири.
– Залишіть собі! – тихо запропонував Сергій.
– Навіщо мені таке? Та й розмір не мій! Сказали віддати!
І зовсім засмучений чоловік із чоботями вийшов з під’їзду.
А в листі було тільки одне речення:
«Я розлучаюся. Змотуй вудки, любитель-рибалка!»
