Сергій зазвичай виходив вечорами на балкон і майже завжди байдуже дивився на дітлахів, які бігали по подвірʼю, бабусь на лавці в альтанці, і на машини, які приїжджали до будинку.
У чоловіка останнім часом був поганий настрій. На порозі весна, а його Людмила пішла від нього напередодні восьмого березня…
Не ладналося у Сергія з жінками.
Змінювалися вони у нього зі звичною постійністю. Одна на пів року затримається, інша – на рік, а от Люда пішла ще швидше, як тільки зрозуміла, що заводити сім’ю Сергій не збирається.
– І що мені з тобою даремно час витрачати? – прямо заявила вона. – По-перше, мені вже тридцять, народжувати пора, а тобі й поготів – під сорок! Ну, точніше, тридцять сім!
Невдоволено струснувши рудим фарбованим чубчиком, вона гримнула дверима, не даючи Сергію шансів на примирення…
Та він і не наздоганяв її на сходах, як це часто буває при розставаннях у фільмах.
Він просто вийшов на балкон і з полегшенням видихнув.
– Ну, що ж… – зітхнув він. – Значить, не моя це доля…
Сергій уже вкотре помічав, що до його нового сусіда, що жив поверхом нижче, приходить якась дівчина.
Вона по-хазяйськи тягла сумки, повні продуктів, а через деякий час знизу через відкритий балкон починали підніматися смачні аромати борщу, смаженої картопельки і ще чогось, від чого Сергій тільки ковтав слинки.
Він ішов на балкон, щоб подихати вечерею щасливого сусіда. Іноді йому вдавалося побачити подружку Дмитра – так звали того хлопця, який недавно поселився внизу.
Дівчина, яку Дмитро називав Ганною, розвішувала випрану білизну, виносила в шафу на балконі якісь баночки з варенням, гриміла кришками, накриваючи сковорідки, від яких чувся дивовижний запах котлеток…
Сергій уже звик до візитів Ганні, і почав вітатись з нею на балконі першим.
Ганна завжди здригалася і піднімала вгору миле личко, теж кивала, а одного разу запитала:
– А вас як звуть? Раз вже вітаємось, треба знати. А то якось незручно… Ми вас не дуже турбуємо своєю музикою? Дмитро любить голосніше вмикати, а я до нього вже сварюся…
– Музикою? Ні! Взагалі! А ось сковорідками і смачними борщами – ох, як турбуєте… – зізнався Сергій, зазираючи в блакитні очі дівчини.
– Розумію. А ви просіться до Дмитра на вечерю. Я скоро піду до себе, заразом познайомитеся ближче, все ж таки сусіди тепер… – засміялася Ганна, і помахала Дмитру рукою.
Він залишився стояти на балконі, і невдовзі побачив, що Ганна пішла, поспішаючи на зупинку.
Дмитро теж вийшов на балкон і помахав рукою.
– Що ж вона йде? – наважився запитати Сергій Дмитра. – Дивні у вас стосунки. Вибачте, мабуть, це не моя справа… Нетактовно…
Дмитро підняв очі на сусіда і запросив його до себе.
– Заходь до мене. А то вгору – незручно розмовляти. До того ж Ганна просила тебе пригостити борщем…
Сергій тільки на те й чекав. Йому хотілося поговорити, бо всю суботу він нудився вдома, чекаючи в гості маму, але та так і не зібралася, хоча й обіцяла.
– Знову матінка хитрує, мабуть, щоб я не взяв пінного, сказала, що прийде. А сама й передумала… – усміхався Сергій, спускаючись сходами до сусіда.
– Цю квартиру я купив після того, як не стало мами, – розповідав Дмитро. – Вона одна нас із сестрою виховувала, і коли ми рік тому продали її квартиру, то купили з сестрою собі окремо. Так вирішили.
Мені вже й так тридцять років, настав час мати своє житло, сам розумієш.
Але я вже давно жив окремо, винаймав квартири, а мати вічно хвилювалася за мене.
– Чому? – запитав Сергій.
– Тому що одружити мене хотіла. Вона була довго слаба. І все засмучувалася, що я не одружений. Як же ж… Залишиться син без дружини. Але чого поспішати? – посміхнувся Дмитро. – Що я кому поганого зробив?
У цьому питанні чоловіки швидко зрозуміли один одного. Сергій теж розповів, що не поспішає зі шлюбом, і тому його подруги швидко розчаровуються в ньому.
– Я ж їх, як не хочуть, не тягну до себе, – запевняв він Дмитра. – Самі були раді залишитися. А пройде якийсь місяць, два, три… І починаються претензії – час нам сім’ю заводити! А я ще й не зрозумів, чи моя вона половинка, чи тільки прилаштуватися вона до когось хоче.
– Я ось про це зовсім не сумую, – сказав Дмитро. – Поки живу, працюю, а коли закохаюся по-справжньому, тоді й одружуся, звісно. І нічого, що мені тридцять. Он Ганна теж все переживає щодо цього. Навіть набридла вже. Все вчить і турбується про мене!
– Напевно, любить вона тебе… – вирішив Сергій. – І готує чудово. Ну дуже смачний борщ!
– Так, готує вона так само, як і моя мама. Завжди все свіженьке, смачне, і пиріжки може, і вареники наліпить, і всякі там печені… – кивнув Дмитро, дістаючи пиріжки з кухонної шафки. – Ось, скуштуй.
Він поставив чайник на плиту і зітхнув.
– Я ж нічого ще відхід мами переніс, намагався по-чоловічому якось це все пережити, і більше сестру підтримував, – відверто розповідав Дмитро. – Дуже вже вона засумувала… Вона сподівалася, що поставить її на ноги. Бо ж має медичну освіту. Дипломована спеціалістка. Але що вдієш? Доля…
– Ну так. Непросто це дуже… – погодився Сергій. – Так чому ти не одружишся з Ганною? Начебто ж гарна дівчина, і були б ви з нею щасливі… Вона б тебе підтримала.
Дмитро незрозуміло подивився на Сергія.
– Ти що?! Як одружуся? Ти не зрозумів, Ганна – моя рідна сестра! – вигукнув він і засміявся.
– То вона твоя сестра?! – ахнув Сергій. – Так би й сказав одразу! А я був впевнений, що ви живете разом.
– Вона моя молодша сестра. От і кажу, що доглядала вона маму кілька років, а до того в медичному навчалася сім років. Тому й не вийшла заміж. Зараз уже працює у лікарні два роки, – з гордістю поділився Дмитро.
– Зрозуміло тепер… Значить, сестра тобою опікується…
– У тому то й річ, що надто вже опікується! Ну це коли у мене подруги немає. А коли дівчата є, то не заважає, – тут Дмитро посміхнувся.
– Треба ж яка дбайлива… І готує чудово, – Сергій їв другий пиріжок, запиваючи чаєм. – Тобі з сестрою пощастило! Не всяку сучасну дівчину змусиш до плити стати. Здебільшого не вміють. А амбіцій – купа!
– Ганна завжди про мене дбала. Поводилася не як молодша, а як старша сестра. Її так мати привчила. Ганна мені розповіла, що коли мама йшла, то прошепотіла: «Бережи Дмитрика…» Ось вона мене й береже. А швидше за все, сама вже не може зупинитися, щоб не доглядати когось…
– Ну, якщо вона стільки років маму доглядала, то це вже і звичка, – погодився Сергій.
– Та й характер у неї такий. І що мені з нею робити? Як сказати, що не треба мною так опікуватися? Не маленький же ж… – Дмитро знизав плечима і налив і собі другий кухоль чаю.
– Треба тобі одружитися. Вона й заспокоїться. І займеться своїм особистим життям. У неї ж точно хтось є? – закинув вудку Сергій.
– Але я поки не хочу одружуватися, – категорично відповів Дмитро. – Ще хочу пожити вільно. А в неї здається нічого серйозного поки що не намічається.
Хлопці посміялися, а потім Сергій запропонував:
– Тоді, щоб тобі стати вільним від опіки Ганни, треба її заміж видати!
– Як?! Вона нікуди не ходить, тільки на роботу і до мене… – Дмитро глянув на сусіда й засміявся. – Хіба що ти виручиш? По-сусідськи.
Вони знову засміялися, і Сергій, не припиняючи дякувати за смачний обід, пішов до себе.
Перед сном він довго крутився, йому уявлялася блакитноока Ганна з підносом пиріжків і в кухонному фартушку, і засинаючи, він вирішив, що вона зовсім не сучасна дівчина, що вона дбайлива, ніжна, симпатична, і йому дуже пощастило з сусідом…
…Тепер, коли картина з сусідами прояснилася, Сергій вже ласкаво вітався з Ганною, завжди намагаючись побачити її у дні візитів до брата.
Вона, як і раніше, мило посміхалася, і потроху вони почали розмовляти про дрібниці – погоду, її любов до кулінарії і її професію.
…Якось Сергій дуже недоречно занедужав. Він ще вночі відчув температуру і вранці був дуже слабий. Побачивши Ганну на балконі, як вона розвішує випрану білизну, він хрипким голосом привітався з нею. Вона одразу ж зрозуміла, що Сергій заслаб.
– Лікаря викликав? – поцікавилася вона. – Треба брати лікарняний.
– Так субота ж сьогодні… Сподіваюся, що за вихідні все пройде, – мляво посміхнувся Сергій, і одразу кахикнув.
– Стане краще, якщо якомога раніше почати щось робити, – сказала Ганна. – Я зараз піднімуся до тебе, якщо не заперечуєш.
Вона прийшла до Сергія швидко із фонендоскопом.
– А це звідки? Чи ти завжди з собою носиш? – здивувався Сергій.
– Це завжди у брата зберігається. Він часто на осінь слабий, сімейний прилад в нас. Старий, але працює, – Ганна послухала груди й спину Сергія й уважно оглянула горло.
Потім вона виписала йому дещо і сказала прийти до неї на прийом у понеділок.
– Якщо не буде температури. А якщо буде, то я сама прийду до тебе. А зараз треба лежати…
Дівчина пішла й повернулася через пів години, купивши потрібні пігулки.
Потім вона принесла від Дмитра в контейнері пюре з котлетками й суп у літровій банці.
– Обов’язково треба їсти. Тут якраз суп-локшина курячий. Те, що треба. Дмитро придбає тобі необхідні продукти, і я прийду завтра і приготую тобі їсти на пару днів… – пообіцяла вона.
– Дякую, добрий янголе… – прошепотів Сергій. – І як я навесні тільки так занедужав?
Ганна пішла, а він лежав і посміхався. Він згадував теплі руки Ганни, уважні очі й турботу.
Коли ввечері подзвонила мати, Сергій категорично заборонив їй приїжджати до нього.
– У мене персональна лікарка, мамо. Вона навіть готує мені й приносить сама що треба з аптеки! – Не зміг не розповісти він матері.
– Невже ти порозумнішав?! Що мало ймовірно… – зітхнула мама. – Невже знайшлася ще добра душа, яка піклується про тебе? Та ще й лікарка! Синку, цінуй турботу! Це ознака душевного тепла.
– Мамо, перестань. Я поки що тільки дружу з цією дівчиною, і не сподіваюся навіть на її увагу і щось більше… – зізнався Сергій.
– Так під лежачий камінь і вода не тече! – тут же ж сказала мати. – Давай дій! Серце жінки треба заслужити, а не просто лежати слабим… Їй такого і на роботі кожного дня вистачає!
Сергій вже хотів покласти слухавку, але мама все говорила і говорила, і він поклав телефон на подушку та так і задрімав під її розмірений голос…
Мати залишилася задоволеною, що цього разу син погодився її вислухати.
Ганна виходила Сергія, виписавши йому лікарняний. Із Дмитром Сергій спілкувався з балкона.
– Дякую, друже! – шепотів Дмитро з балкона, коли сестра вже хазяйнувала на кухні біля Сергія. – А до мене сьогодні подруга приходить. Тож особлива тобі подяка.
Ганна, прийшовши до Сергія, побачила букет тюльпанів у вазі на кухні.
– Це що за краса? Кому? – запитала вона, хоча було очевидно, що вже здогадалася.
– Тобі, мій скарб… – не можу зараз навіть поцілувати тебе… А так хочеться.
Ганна засміялася, вдихаючи аромат квітів.
– Цілувати…
– Ти вже скоро будеш абсолютно здоровим, – пообіцяла Ганна. – І сам уже можеш не лінуватися і готувати собі нормальні обіди.
– Нормальні ніколи не зможу навіть приблизно. Ось ти – зразок! У тебе тільки корисна й здорова їжа, – похвалив її Сергій. – Як я можу віддячити тобі за допомогу?
– Ніяк. Це я по-сусідськи. І просто люблю готувати й допомагати людям, – Ганна посміхнулася.
– Ні я так не можу, я маю щось зробити для тебе. Щось добре і незабутнє! Ну, давай, наприклад, сходимо в кіно, – Сергій подивився на неї. – Ну, будь ласка, на будь-який фільм.
– Добре. На будь-який, так на будь-який. Я згодна, – кивнула Ганна, і пішла, а Сергій, мов зачарований, стояв у коридорі, і його серце тріпотіло від її слів:
«Я згодна…»
Через три дні вони вже були у кіно. А потім ходили і в кафе, і незабаром не було й дня, щоби Сергій та Ганна не зустрічалися.
З перших побачень Сергій зрозумів, що закоханий. Йти поруч, тримати її під руку – вже було незвичайним щастям. Він ніколи такого не переживав.
Ганнуся, його ніжний янгол, здавалося, не дивувалася такому, хоча бачила його захоплені погляди і приймала вже перші, найніжніші поцілунки після побачень.
Вона просто сяяла.
Якось увечері вони прийшли до Дмитра.
– А це ви? – Дмитро запросив їх до себе. – Чаювати будемо?
– Ми ненадовго. В ресторан ідемо. Давай з нами? – запросив Сергій.
– Ой, я б із задоволенням, але в мене побачення за особливою програмою. Ми їдемо до неї в село, знайомимося з батьками, – Дмитро якось винувато і безглуздо посміхався сестрі й сусідові.
– А ми до тебе, власне, майже з такого ж питання, – Сергій випростався і обличчя його стало серйозним. – Прошу у тебе руки твоєї сестри… Ти ж єдиний її старший родич.
Дмитро застиг. Потім ахнув і обійняв Ганну, і потиснув Сергієві руку.
– Все-таки зважився… А ще казав криза у тебе, середнього віку… Щось не бачу жодної кризи! – посміхнувся Дмитро.
– Правильно, це лише слова, відмовки власного безсилля і бездіяльності… Просто не було кохання, – тихо відповів Сергій. – Не було Ганнусі…
Весілля були буквально одне за одним.
Спочатку одружилися Сергій і Ганна, а буквально через місяць зіграли весілля й Дмитро з Іриною, звичайною дівчиною з приміського села.
Ну, звісно за мірками чужих людей.
А для Дмитра вона також стала світлим янголом!
Саме так любив називати свою дружину й Сергій…
