– Ну привіт, Світлано, – тон свекра не віщував нічого доброго.
Молода жінка глибоко зітхнула. Не закотила очі лише тому, що виховання не дозволяло.
А так би вона вже давно висловила цим двом, і цьому старому, і дружині його, все, що думає про їхнє ставлення до неї.
Особливо – до того, що вони з чоловіком познайомилися в інтернеті.
Так, на сайті знайомств. Так, сайти такого роду існують для того, щоб самотні люди могли вибрати собі пару.
Звичайно, є й варіанти з разовою зустріччю на ніч, ну та тут вже хто що шукає, той і знаходить.
Світлана ось заповнила нормально анкету, вказала і свої інтереси, і той факт, що хоче серйозних стосунків, а не просто флірту чи спільних пригод у горизонтальній площині.
І Максим, до речі, так само вчинив. Тільки чомусь до сина свого у свекрів взагалі жодних питань не виникає, а Світлана – то одразу та сама, якій тільки чоловіка покажи – і вона на нього стрибне.
Так, навіть будучи одружена. Адже тільки такі, на сайтах знайомств і сидять.
– Здрастуйте, – відповіла вона.
І, роззувшись, пройшла повз чоловік, що докірливо дивився на неї, у бік кімнати Максима.
Точніше – вже їхньої кімнати, тимчасово, до від’їзду до іншого міста, де вони планували жити.
Ось, до речі, був ще один привід для «нещасних, покинутих людей похилого віку» кинути камінням у її город.
Начебто вона винна в тому, що спеціальність їхнього сина потрібна у іншому місті.
І в тому, що за добрі гроші, які роботодавці готові були йому платити, вони просили його присутності на місці роботи, а не десь там, удома за комп’ютером.
Він же ж, не копірайтер і не веб-дизайнер, яким звідки завгодно можна працювати, а інженер з налагодження якогось там складного обладнання в галузі машинобудування.
Отже, плани на переїзд у Максима були ще за півроку до знайомства зі Світланою. І з батьками він ними ділився неодноразово.
І навіть в анкеті на сайті знайомств вже було зазначено, що він планує після закінчення навчання підписати контракт і поїхати у Дніпро, тож дівчину шукає таку, яка погодиться на подібний розклад.
А Світлані що втрачати? Вона якраз із племені «фрілансерів» і їй немає різниці де працювати. Ось тільки свекрам цього не пояснити. Як і багато чого іншого.
– Світлано, нам треба серйозно поговорити, – тільки вона переодягнулася і зібралася посмажити собі картоплі на кухні, як чоловік одразу намалювався за її спиною і сів за обідній стіл.
– Я вас слухаю, Степане Андрійовичу, – треба бути ввічливою. Треба бути чемною. Треба бути…
– Світлано, я одного не розумію. Сім’я у нас небагата, ну та ти сама все бачиш, – чоловік красномовно обвів рукою приміщення, в якому ремонт робили востаннє ще десять років тому.
Причому вкладалися в мінімальний бюджет, через що плитку замінили панелями, меблі взяли найдешевші з ДСП, а стіни фарбували самостійно, у зв’язку з чим при погляді на них під певним кутом дуже добре видно розводи від малярських пензлів.
– Навіщо ця розмова?
– Та ось не розумію я, з чого ти так у сина мого вчепилася. Могла б знайти когось багатшого, адже дівчат зараз це в першу чергу цікавить?
– А ви так добре знаєтеся на дівчатах? – не витримала Світлана. – Це де ж ви знань набратися встигли при живій дружині?
– Це ти на що зараз натякаєш … А, ну так, звичайно, кого що хвилює.
– Це ви про що?
– Це я про це, – чоловік дістав смартфон, яким навчився користуватися краще за деяких представників молоді.
І відкрив перед Світлою сторінку в незнайомому додатку.
«Шукаю спонсора, готова на все, подробиці під час особистої зустрічі…»…
Та й інша писанина в цілком знайомому дусі.
Мовляв, «багатенькі», налітайте. І прикрашає цей «шедевр» Фотографія Світлани.
– Ну то що, невісточно, сама Максиму про це розкажеш, чи допомогти? – осудливо промовив свекор.
– Розповідайте, що хочете, – хмикнула Світлана. – Тільки це не моя анкета. І Максим розумний – одразу це зрозуміє.
– Ах, не твоя? А фотографії твої, звідки в ній взялися?
– Фотографії легко беруться із профілю в соцмережі. Він у мене не закритий, я його взагалі для роботи використовую.
І фото, що нагадує знімок на паспорт, не зовсім те, що потрібно для такого профілю.
Як шкода, що той, хто ліпив цю фальшивку, про це не здогадався, – з широкою посмішкою заспівала Світлана, дивлячись на свекра.
– Ти що, натякаєш, що це я навмисне сам узяв – і зробив?
– А що, хіба це не так? Мене можете не обманювати – фокус цілком у вашому дусі. Хочете – розповідайте Максиму, він і так на вас косо дивиться через всі ці випади на мою адресу.
Мені начхати. Ми все одно поїдемо за два тижні і я забуду вас обох, як поганий сон.
Звичайно, батьки чоловіка тріпатимуть йому нерви на відстані. Але Максим чітко дав зрозуміти, що з цими проблемами розбереться самостійно.
Все, що від Світлани потрібно – пережити ці два тижні до від’їзду. І вона їх переживе, будьте певні.
Вона вже засинала, коли на смартфон прийшло повідомлення від свекрухи, яка просила зустрітися з нею завтра у якомусь кафе на іншому кінці міста.
– Що там у тебе дзвенить? – уточнив Максим крізь сон.
– Твоя мама хоче, щоб я завтра приїхала ось на цю адресу, – Світлана повернула до Максима екран.
Чоловік зітхнув.
– Може, якийсь сюрприз тобі готує? Вирішила нарешті змиритися з тим, що відбувається?
– Ну так, змириться вона, як же, – Світлана зітхнула.
Вона дуже добре встигла вивчити свекруху за весь час, що пройшов з моменту весілля. Та й до нього теж встигла познайомитись, поспілкуватися.
Такі не змиряться…
У зазначене місце вони з Максимом у результаті прибули вдвох.
Просто чоловік вирішив, що якщо вже на роботі йому належить обідня перерва, то можна в цей час зустрітися зі Світланою і забігти заодно з мамою привітатися.
І нагадати, щоб зайвий раз його дружину не ображала.
Яким же було здивування свекрухи і свекра побачивши Максима поруч зі Світланою?
А яким здивованим стало обличчя свекра, коли Максим, вітально махнувши батькам, поспішив дізнатися, що саме хотіла його мама від Світлани.
– Нічого я не хотіла, – обурилася жінка.
– Тобто ти надсилаєш вночі їй повідомлення з проханням зустрітися тут просто так? – обурився Максим.
І не одразу всі помітили, з яким нерозумінням дивиться на дружину свекор Степан Андрійович.
– Наталю, так це ти … Як ти могла? – обурився він.
Поки молоді переводили незрозумілі погляди з нього на Наталю Вікторівну, він зітхнув і вважав за потрібне пояснити.
– Вона мені цією анкетою очі мозолила вже місяць. Мовляв, дівчина, вже заміж вийшла, а все одно з чоловіками покрутити не проти.
Ми навіть разом писали тобі з лівого облікового запису, ну, точніше, я думав, що тобі.
Ти там таке написувала, тобто не ти, звісно… Наталю, ти взагалі що навигадувала….
– Ой, ну подумаєш, трохи пришвидшила події. Можна подумати, що я не знаю таких, як вона. Місяць-другий пройде і покаже своє справжнє обличчя!. А ти, Степан, замість того, щоб мене зараз вичитувати, краще б синові очі відкрив на…
– Наталю, …Ти взагалі не розумієш що робиш, чи як?! Ти навмисне створила анкету від імені Світлани, щоб підтасувати факти, спотворити сенс всього, що тільки можна, а зараз підносиш це, як добру справа?!
Наталю, я подаю на розлучення.
– Що? – Розгублено відкрила рот дружина.
– Що чула, – повторив Степан Андрійович. Після чого повернувся до сина та його дружини. – Діти, я справді нічого не знав.
Вона мені цю анкету як показала – я місця собі не знаходив, все думав, що… А вона… – чоловік засмучено махнув рукою.
Світлана з Максимом переглянулися.
Жінка знизала плечима. Зрештою, якщо він справді нічого не знав, то й звинувачувати його буде надто вже… Неправильним.
Що, якщо Степан Андрійович сам по собі – не така вже й погана людина, і лише присутність поруч Наталії Вікторівни робила його тим колючим і злим чоловіком, до якого звикла Світлана за місяці, що минули з дня весілля?
Виявилося, що все так і було. Після розлучення із дружиною Степан Андрійович робив усе можливе, щоб налагодити стосунки з невісткою.
Та й із сином заразом, адже їхнє протистояння вибору Максима позначилося і на внутрішньосімейних зв’язках.
– До речі, Світлано, я тут у тебе дізнатися хотів, – зніяковіло промовив свекор під час однієї з розмов по відеозв’язку.
– Якщо це не з приводу сайтів знайомств, то дізнавайтеся про все, що завгодно, – пожартувала Світлана.
До того моменту, як зайшла ця розмова, вони вже забули цю історію і лише зрідка жартували без злої нотки на цю тему.
– Та взагалі б мені з жінкою познайомитися. З мене пісок ще не сипеться, та й напевно не одна молодь там сидить.
– Дивлячись який сайт, – Світлана і Максим почали наввипередки просвітлювати Степана Андрійовича з приводу різних додатків та сервісів.
А потім – до півночі допомагали чоловікові заповнити анкету та вибрати підходящу для профілю фотографію.
Їхні зусилля принесли плоди вже через півроку, коли Степан Андрійович приїхав у гості на новорічні канікули не один, а з Мариною – миловидною жінкою, з якою він познайомився якраз у підказаному сином та невісткою додатку.
– Адже вона в іншому місті за сто кілометрів від мене жила. Ми б у житті не зустрілися, якби не технології.
Ех, даремно я спочатку про них погане думав, хороша ж річ, техніка, – дійшов до однозначних висновків Степан Андрійович.
– Все правильно. Техніка, інструмент хороший. Хто для чого використовує – те й отримує в результаті, – переглянулися Максим та Світлана. – До речі, ми тут теж деяку техніку освоювали на дозвіллі і через два місяці ти дідом станеш, – як би між іншим повідомили вони.
– І ви мовчали!
– Ми чекали на свою чергу. Але й нас здивував.
– То давайте ж за те, щоб у новому році у нас були тільки приємні приводи для здивування, – запропонувала Марина, яка мовчала до цього.
Тост був визнаний чудовим, після чого сім’я з розширеним складом почала обговорювати подальші плани на життя.
Планів цих було – величезна кількість. І найпершим у Світлани стояв пункт «не підпускати до малюка, коли він з’явиться, свекруху Наталю».
Ну просто так, про всяк випадок.
