Життєві історії

Петро повернувся додому з величезним букетом троянд. Прямо з порога він урочисто вручив його своїй дружині Марині. – Люба моя, Мариночко! – сказав чоловік. – Ці квіти тобі! – Господи! – вигукнула здивовано жінка. – Це з якого ще приводу? Я що забула, що у нас із тобою сьогодні якесь свято?! Та ніби ж ні… – Немає ніякого свята, – посміхнувся Петро. – Точно? – перепитала його Марина. – Сто відсотків! – відповів чоловік. – Але тоді, навіщо всі ці шикарні квіти?! – ахнула Марина. Вона дивилася то на букет, то на чоловіка й не розуміла, що відбувається

Дочекавшись, коли мати першою піде на роботу, Олег підійшов до батька і невпевнено сказав:

– Тату, можна тебе попросити про одну маленьку позику? Тільки ти одразу не бурчи, гаразд?!

– Так зрозуміло… – одразу здогадався Петро. – Гроші потрібні?

– Ага… – пробурмотів Олег.

– І скільки ж тобі треба? – запитав батько.

– Усього пʼятсот гривень! – сказав син. – Я тобі зі стипендії одразу ж і віддам. Тату, ти не хвилюйся!

– А чого це я маю переживати? – насторожився Петро.

– Я кажу, не переживай! – відповів Олег. – Я гроші поверну.

– Та чого мені переживати? – посміхнувся батько. – Ти думаєш, мені для тебе грошей шкода?

– Не думаю… Просто, я тепер стипендію отримую. І маю сподіватися лише на себе.

– Так, гаразд, годі тобі! – зупинив його батько. – Мільйонер, дивися, знайшовся! Стипендію він отримує! Пʼятсот гривень, значить? А чого так мало просиш? Може, тобі тисячу дати? У тебе до стипендії ще цілий тиждень.

– Не треба мені тисячі. На букет вистачить…

– Букет? – Петро посміхнувся. – Цікаво… Молодець. І кому ти збираєшся дарувати цей букет?

– Та так… – замʼявся Олег. – Дівчинці одній.

– Подружці своїй, чи що? – хитро запитав Петро.

– Ні, не подружці…

– Як це не подружці?! – ахнув батько. – А кому тоді?

– Ну так… Просто одногрупниці.

– Просто? І чого це ти їй букет вирішив подарувати? В неі сьогодні день народження?

– Тату, досить мене розпитувати! – невдоволено вигукнув Олег. – Скажи, даси гроші, чи ні? І все!

– Що значить – досить розпитувати?! Мені ж цікаво… Значить, ти сьогодні на свято йдеш, і тобі потрібно більше грошей дати?

– Ні, тату. Ніякого свята не буде!

– А що ж буде?

– Нічого не буде. Просто я подарую дівчинці квіти і все…

– Ага, – здогадався батько. – Ти хочеш їй сподобатися? Щоб потім закрутити з нею шури-мури. Так?

– Ну тату! – почервонів Олег. – Ну досить! Я просто хочу подарувати дівчинці квіти.

Син був уже не радий, що звернувся до батька.

– Ну чого ти нервуєш? – примирливо сказав Петро. – Мені просто хочеться дізнатися – навіщо ти зібрався дарувати дівчинці квіти.

– Щоб вона посміхнулася…

– Кому? Тобі?

– Ні. Просто посміхнулася, та й годі. У цієї дівчинки нещодавно у родині сталося велике нещастя. Не стало її тато. Розумієш?

Вона щодня приходить на навчання сумна, і зовсім не посміхається.

Раніше вона так весело сміялася, а тепер…

Олег сумно зітхнув.

– Тепер у неї очі завжди заплакані… Мені сумно на неї дивитись. Я хочу, щоб вона посміхалася…

– Ах, он воно що… – Петро здивовано глянув на сина. – Треба ж, який ти в мене, виявляється… Значить, ти прийдеш сьогодні в інститут, і одразу подаруєш їй квіти, так?

– Ні, не вранці… Перед заняттями дарувати квіти якось незручно. Всі тоді відразу подумають, що я до неї залицяюся.

– А ти не залицяєшся?

– Ні звісно! Я їй після занять квіти подарую. Ех, тату… Мені так важко на неї дивитися. Я ж добре пам’ятаю, яка наша мама була, коли її мами стало, моєї улюбленої бабусі. Я не хочу, щоб і ця дівчинка теж була сумна цілий рік…

– Та-а-ак… Біда…

Батько поліз у гаманець і дістав дві тисячі.

– Ти правий, синку… – сказав він. – Бери гроші.

– Тату, ти чого?! – ахнув той. – Я ж попросив п’ятсот гривень всього.

– Ти, знаєш, хлопче, мені здається, тобі доведеться її ще й у кіно зводити кілька разів, – сказав Петро. – І кудись у парк, де є каруселі… Треба її якось відволікти від сумних думок. І віддавати ці гроші мені не потрібно, зрозумів?

– Що, справді? – недовірливо запитав Олег.

– Ну, я ж сказав.

– Гаразд… – син кивнув, потім подумав, і потис батькові міцно руку. – Дякую, тату. Дуже тобі дякую!

– Та годі тобі… Облиш…

Син радісний побіг на навчання…

…Згодом і сам Петро вийшов з квартири і вирушив на роботу.

Увечері він повернувся додому з величезним букетом троянд і прямо на порозі урочисто вручив його дружині Марині.

– Люба моя, Маринко! – сказав він. – Це тобі!

– Господи! – вигукнула здивовано жінка. – Це з якого ще приводу? Я що забула, що у нас із тобою сьогодні якесь свято?! Та ніби ж ні…

– Немає ніякого свята, – посміхнувся Петро.

– Точно? – перепитала Марина.

– Сто відсотків! – відповів чоловік.

– Але тоді, навіщо всі ці шикарні квіти?! – ахнула Марина.

Вона дивилася то на букет, то на чоловіка й не розуміла, що відбувається.

– Та так… – Петро весело знизав плечима. – Просто я став помічати, що ти останнім часом зустрічаєш мене якась сумна. От я й подумав, а раптом ти надумала мене розлюбити? І вирішив тебе трішки задобрити.

– От же ж, язик, як помело! – засміялася Марина, і вирушила ставити квіти у вазу.

– А Олег з навчання прийшов? – запитав чоловік.

– Ні. Подзвонив, сказав, що пішов у кіно.

– Сам?

– Начебто ні…

– Ну, от і добре, – знову посміхнувся Петро. – Значить, сьогодні ще двоє людей радітимуть життю…

– Ти про що це? – не зрозуміла Марина.

– Та так… – зітхнув чоловік. – Просто життя, виявляється, прекрасна штука… Головне, вчасно подарувати жінці квіти…

Вам також має сподобатись...

Ліза з Денисом жили в квартирі його матері. Одного прекрасного дня пролунав несподіваний дзвінок у двері. В квартирі з’явилася двоюрідна сестра Дениса – Христина зі своїм малим сином Ромчиком. Христина затягла в коридор дві великі валізи і величезну картату сумку. – Нас хазяйка виселила! – сказала вона. – Я тут прописана і житиму тут! Квартира поступово стала наче гуртожитком. А якось Ліза вирішила поїсти грибного супчику, який вона сама зварила напередодні. Жінка налила супу в тарілку, розігріла в мікрохвильові і сіла собі їсти. Ліза взяла ложку спробувала суп і оторопіла від несподіванки

Максим зробив Оксані пропозицію. Закохані одружилися. Одразу після весілля Оксана переїхала у квартиру свого чоловіка. Невдовзі дівчина повідомила Максиму радісну звістку – в них буде дитина! Через два місяці Оксану поклали в лікарню на збереження… Того вечора Максим був удома сам. Він щойно повернувся з лікарні. Відвідувачів не пускали, і Максим просто передав коханій дружині пакет фруктів… Коли Максим переступив поріг квартири, то почув, як за вікном почалася злива. А через пару хвилин раптом пролунав дзвінок у двері. Максим здивовано пішов у коридор. Він відкрив двері й оторопів від несподіванки

Зіна з чоловіком сиділи на терасі, пили чай та насолоджувалися тишею. Раптом пролунав телефонний дзвінок. – Привіт, Зіна. Це Дмитро! Завтра приїдемо до тебе в гості. Зустрічай, – почула жінка незнайомий голос. – Який ще Дмитро? – перепитала Зіна. – Брат твій. Не впізнала чи що? Одним словом чекай нас завтра! – пояснив співрозмовник і закінчив виклик. – Хто дзвонив? – одразу запитав чоловік. – Брат мій. Дмитро, – здивовано відповіла Зіна чоловіку. – У тебе, що є брат? – витріщив очі чоловік. – В тому то й справа, що немає! – Зіна здивовано дивилася на чоловіка, нічого не розуміючи

Марина повернулася з магазину з важкими пакетами у руках. Жінка зайшла на кухню, розклала продукти в холодильник. – Що ж приготувати на вечерю? – подумала Марина. Вона дістала з морозилки фарш і вирішила посмажити котлет. Пролунав дзвінок телефону, дзвонив чоловік. – Марино, я сьогодні трохи затримаюся, – повідомив Вадим. – Добре, я якраз встигну приготувати вечерю, – відповіла дружина. Поки фарш розморожувався, Марина вирішила прийняти душ. Через півгодини жінка вийшла з ванної, зайшла на кухню і застигла від побаченого. Ось чого-чого, а такого вона точно не очікувала побачити