Життєві історії

Таїса смажила чебуреки, коли у двері подзвонили. На порозі стояв син з невісткою. – Андрію! – гукнула вона до чоловіка. – Діти приїхали! З кімнати вийшов Андрій Петрович. – У нас до вас є розмова, – одразу з порога заявив син. – Ну, розповідайте, що там у вас. Чай ставити? – заметушилися мама. – Став. Ми принесли тортик, – сказав син. Поки Таїсія готувала на стіл, син та невістка почали розмову з батьком у кімнаті. – Таїсо, йди сюди! – рапом вигукнув Андрій Петрович. – Тут таке сатлося! Таїса швидко прибигла в кімнату, вислухала сина та невістку і застигла від почутого

– Мама тато. У нас до вас є розмова.

– Ну, розповідайте, що там у вас. Чай ставити?

– Став. Ми принесли тортик.

Поки Таїсія Андріївна готувала на стіл, син та невістка почали розмову з батьком у кімнаті.

– Мати, йди сюди. Встигнеш ще чашки дістати. І чарки не забудь. Онук наш одружуватися зібрався, – гукнув Андрій Петрович.

– Ну нарешті. Ми вже й не чекали. А коли весілля?

– Скоро. Зовсім скоро. Дитину вони чекають вже. Так що все швидко треба.

– Ось як! Ще й правнук на підході. Оце радість. А Микола сам чому до діда не прийшов? На роботі?

– Ну так, на роботі, – відповіла невістка. -Де ж йому бути.

– Точно? А то я знаю цього ледаря. Тиждень тому за грошима приходив.

Син із невісткою замовкли. Микола знову не працював. Намагався знайти роботу, але його все не влаштовувало. Зарплати скрізь маленькі, а їм все і зараз подавай. Молодь, одним словом.

– Ну, значить, знову вдома сидить. – сказав Андрій Петрович. – Дитину то як будуть ростити?

– Ось ми про це й прийшли поговорити. Жити молодим десь треба.

– Жити треба, допоможіть. Так?

– Що за сарказм, тату. Ми до вас по допомогу. Нашу іпотеку виплачено. І ми хотіли для них взяти, але не потягнемо.

– То ви і свою не тягнули?

– А зараз у нас ще й машина у кредиті.

– Ну, а від нас що треба?

– У вас дві пенсії, напевно, збереження є. Ви нам допомагали з іпотекою.

– Допомагали, доки працювали. Вважай, твою іпотеку ми й виплатили. А тепер давайте самі. Ми сина забезпечили житлом, а свого ви самі забезпечуйте. А краще Микола сам нехай на житло заробляє. Він сидітиме, а ви йому квартиру на блюдечку.

– Вам що шкода для онука?

– Ти ще скажи, що й правнукові квартиру ми маємо купити.

– Та не говоримо ми нічого.

– А чому вони у вас не поживуть? Квартира велика.

– Молоді мають окремо жити.

– Молоді мають працювати.

– Це означає не допоможете.

– А нічим нам допомагати. На пенсії ми. Заощадження давно скінчилися.

Син із невісткою пішли.

– Андрію, може даремно ти так відразу відмовив.

– А що, поступово відмовляти? Нехай самі думають. Микола ледар, а якщо ми погодимося, то ще гірше буде. Ми заощаджуватимемо, а він шикуватиме. Більше грошей йому не давай. Інакше…

– Та зрозуміла я. Не сварись.

– На весілля подарунок йому буде. Дитина народиться, теж буде подарунок, але не грішми. Знаю я, куди він їх спускає. Тридцять років, а розуму немає. Квартиру йому купіть. Тримай кишеню ширше.

За два дні син прийшов знову, вже один.

– Якщо ти за грошима, то можеш одразу йти.

– Не за грошима. Пропозиція у мене є. Продати дві квартири та купити три маленькі. Ви вдвох, ми вдвох. Великі квартири нам ні до чого. І вигода, комуналка меншою буде. А якщо переїхати в інший район, то ще краще.

– Це кому в інший район? Нам із бабою.

– Ну так. Вас робота не тримає.

– В село?

– Скрізь люди живуть. Натомість дешево.

– Міняй свою квартиру, синку, а нас не чіпай. Ось не стане нас, тоді й діліть.

– Як діліть?

– А так і діліть. У тебе ще брат та сестра є.

– Так у них все є. І діти забезпечені.

– Їхні діти працюють. А якщо твій Микола не працюватиме, то й ти нічого не отримаєш. Напишу заповіт без тебе.

– Значить ні.

– Ні. Ще версії будуть?

– Які версії?

– Ну, як допомогти Миколі. Ти тільки вигадуй, щоб нас не чіпати. А краще жени його на роботу. Звик на готових харчах. І не сюсюкайтеся з ним.

Син знову пішов, так і не домовившись із батьком. Нічого у них не вийшло. Квартиру розміняти не змогли. Варіантів нормальних не було. Ще один кредит брати взагалі не варіант. Микола, то працює, то ні.

На весілля дід із бабусею вручили дорогий подарунок, набір побутової техніки. Чайник, праска, пилосос та багато чого ще.

– Це, онук, тобі все в нову квартиру, на яку ти сам заробиш.

– Ну, діду, ти даєш! Дякую, звичайно, але як же я зароблю?

– Я заробив, і ти заробиш.

А коли народився правнук дід із бабусею розщедрилися на ліжечко.

– А це також вам у вашу квартиру. Працюйте.

Щоразу подарунки від діда з бабусею були із приказкою: це у вашу нову квартиру, працюйте.

Дружина попалася Миколі гарна. Дід одразу оцінив. Микола почав працювати. А вона його підганяла та й сама працювала. Квартиру спочатку винаймали, а потім і іпотеку взяли.

Вам також має сподобатись...

Вероніка повернулася додому ближче до півночі. Сьогодні вона з подругами у кафе відзначала свій день народження. В коридорі її зустрів чоловік. – Чому так довго? – невдоволено пробурчав Михайло. – Та дівчатка подарували кругленьку суму грошей. Ось і вирішила їм віддячити, продовживши святкування, – сказала Вероніка. – І скільки вони подарували, що ти вирішила все спустити на них? – запитав Михайло. – Ось! – жінка простягла конверт чоловіку. – Ого, – заглянувши у конверт сказав Михайло. – Я тобі ані копійки з них не дам! – Як не даси?! Це ж мені подарували, – Вероніка здивовано дивилася на чоловіка, не розуміючи, що відбувається

Того дня Світлана прокинулася рано, приготувала сніданок, зібрала доньку до школи. – Підвезеш мене до роботи? – запитала вона в чоловіка, коли він допивав каву на кухні. – Так, – кивнув він. Чоловік відвіз Світлану на роботу, і поцілувавши дружину у щічку, також поїхав працювати. Коли чоловік повернувся додому, Світлана вже була вдома. – Я вдома! – гукнув він з коридору, знімаючи взуття. Дружина вийла до нього на зустріч, вона була якась дивна. – Я йду від тебе! Нам треба розлучитися! – раптом сказала Світлана. – Як йдеш? Чому? – чоловік здивовано дивився на дружину, нічого не розуміючи

Сергій повернувся додому з роботи. В коридорі його зустріла дружина. – Там на плиті картопля смажена стоїть. Розігрій собі, бо я ніяк Михайлика вкласти не можу, – сказала втомлено Олена. Сергій розігрів вечерю, повечерявши пішов у спальню і задрімав. Розбудила його Олена за годину. – Поколиши трохи сина, я відпочину, – попросила вона. Сергій відразу встав і забрав у неї Михайлика. Невдовзі синочок заснув, а Сергій пішов у туалет, збираючись теж лягти спати. Телефон взяв з собою суто за звичкою, як раптом надійшло якесь повідомлення. Сергій відкрив його, прочитав і застиг від прочитаного

Зіна вирішила провідати сина з невісткою. Але попереджати про свій приїзд не стала. – Приїду несподівано! Гляну, як невісточка піклується про Сергійка, – говорила мати. Вже біля будинку сина Зіна помітила на його балконі випраний одяг. – Ну, молодець невісточка! – сказала вона. З квартири чувся смачний запах пирога з яблуками. – Ох вже ця Марина! Пече улюблений пиріг Сергія! Жінка подзвонила в квартиру. Та невістки вдома не виявилося! – А хто ж тоді прав одяг? – здивовано подумала мати