Мама Тані тільки раз і, то на весіллі, бачила сваху. Жінка здалася їй химерною, самовдоволеною і нахабною.
Такі висновки вона зробила, виходячи з одягу та манери поведінки Наталі Микитівни.
– Самозакохана, – прошепотіла вона на вухо дочці, побачивши матір зятя. – Я з нею спілкуватися не хочу.
– Ніхто й не змушує, – сказала Тетяна. – Ви, може, бачитеся вперше і востаннє.
Більше мови про Наталю Микитівну не заходило. Через кілька років, ставши вдовою, свекруха переїхала ближче до єдиного сина.
Дізнавшись, що сваха тепер живе в одному з нею місті, Марія Борисівна спробувала налагодити з нею стосунки.
Кілька разів вона кликала її до себе в гості, познайомила з подругами і навіть ходила гуляти.
Жінка була впевнена, що тепер зі свахою вони чи не найкращі подружки, тож на її дні народження Марія Борисівна буде найповажнішою гостею.
Проте дні минали, а Наталя Микитівна все ще так і не запросила родичку.
Намагаючись якось це пояснити, жінка зателефонувала дочці і майже відразу ж перейшла до теми, що хвилювала її.
– Подарунок Наталі Микитівні вже купили? – запитала Марія Борисівна.
– Так, уже придивились, але ще не купили, – коротко відповіла Тетяна.
– Вас уже покликали? – солодко поцікавилася жінка, сподіваючись, що дочку й зятя, сваха ще теж не запросила на день народження.
– Так, у суботу до п’ятої години, – без жодної думки сказала дівчина.
Однак те, що сталося далі, вибило Тетяну з колії. Замість слів вона почула в слухавці несамовитий галас.
Дівчина не одразу зрозуміла, що сталося. Проплакавшись, мати пояснила їй свою реакцію.
– Всіх покликала, навіть моїх подруг, а мене ні! Чому?
– Не знаю, – розгублено відповіла Тетяна. – Напевно, пізніше покличе…
– Пізніше? Це коли? Через рік? – промовила крізь зуби Марія Борисівна. – Я перед нею розпиналася, а вона навіть запросити на свій день народження мене не хоче! Дізнайся, чи покличе твоя свекруха мене чи ні?
– Якось незручно і безглуздо це виглядатиме, – дівчина злегка здивувалася від слів матері.
– Тобі важко дізнатися?! – наполягала мати, не збираючись так просто відступати й здаватися.
– Мамо, я не натякатиму свекрусі, що треба тебе запросити. Якщо вона не кличе, то це її вибір.
– Я для неї все, а вона так показала, де моє місце? – Марія Борисівна з новою силою заплакала.
Тетяна, не знаючи, як заспокоїти матір, пообіцяла поговорити зі свекрухою та все дізнатися.
Після цієї обіцянки дівчина відчула себе вкрай ніяково. Вона розуміла, що мати, дійсно, засмучена, але втручатися у їхні стосунки зі свекрухою не хотіла.
Проте Марія Борисівна дзвонила дочці за годину і цікавилася, чи поговорила вона з Наталією Микитівною.
Тетяна зрозуміла, що даремно сказала зайве і, зібравшись з думками, вирішила поговорити зі свекрухою.
Наступного дня після роботи дівчина заїхала до Наталії Микитівни, попередньо попередивши про свій приїзд.
– Щось трапилося, Тетянко?
– Ну… – невістка зам’ялася. – Просто мені вчора дзвонила мама і казала, що їй здається, ніби ви образилися на неї.
– Образилася? Я? На що? – здивувалася свекруха й нахмурилася.
– Вона зробила такі висновки, бо дізналася від подруг, що ви всіх запросили на свій день народження, окрім неї. І це маму дуже засмутило…
– Знаєш, Таню, я давно вже хотіла тобі сказати… У нас із Марією Борисівною різні погляди на життя. Ми з нею ніколи не були близькі, і, чесно кажучи, мені здається, що краще нам триматися подалі один від одного, – Наталя Микитівна зітхнула.
Тетяна розуміюче кивнула, знаючи, якою занудною може бути її мати.
– Ти заспокой її, запроси кудись, щоб вона не відчувала себе непотрібною! – запропонувала жінка.
– Навіщо ви тоді приходили до неї у гості? – запитала Тетяна, якій навіть стало прикро за матір. – Будь ласка, подумайте ще раз. Може, таки варто запросити її?
Наталія Микитівна замислилася на мить, а потім заперечливо похитала головою:
– Ні, Таню. Краще не будемо. Нехай все залишається як є.
Тетяна попрощалася зі свекрухою і поспішно вийшла з квартири, почуваючись засмученою.
Тепер дівчина мала якось сказати Марині Борисівні погані новини.
Коли Тетяна повернулася додому, її телефон зрадницьки задзвонив. То була мати.
– Ну що? – нетерпляче спитала вона. – Що сказала ця самозакохана? Мабуть, сказала, що забула і почала вибачатися?
– Ні, – Тетяна глибоко вдихнула. – Я поговорила зі свекрухою. Вона сказала, що вважає за краще тримати дистанцію, тому не збирається запрошувати тебе на свій день народження.
У слухавці запала цілковита тиша. Дівчині навіть здалося, що вона розтяглася на кілька годин.
– Як вона могла? Після всього, що я зробила для неї! Я їй дзвонила, запрошувала, водила гуляти! А вона навіть не спромоглася запросити мене! – обурено вигукнула мати.
Тетяна мовчала, не знаючи, що сказати матері та як її заспокоїти. Ситуація справді виглядала не дуже красиво.
– Слухай сюди, – несподівано сказала Марія Борисівна, голос її став жорстким. – Якщо ти підеш на день народження до цієї, то до мене більше не приходь! Зрозуміло?
Тетяна, яка не очікувала почути таке, застигла від несподіванки:
– Мамо, ти серйозно?
– Абсолютно. Або вона, або я! Вибір за тобою, – сказала жінка і поклала слухавку.
Тетяна розгубилася.
Їй здавалося, що вона опинилася між двома вогнями: з одного боку — мати, яку вона обожнює, з іншого — свекруха, яка стала частиною її життя.
З Наталією Микитівноюю вони добре ладнали, і Таня знала, що якщо не прийде на її день народження, то мати чоловіка дуже на неї образиться.
До суботи дівчина думала, як краще вчинити. О дванадцятій дні, за три години до свята, Марія Борисівна зателефонувала дочці і попросила приїхати.
– Серце щось прихопило…
Тетяна підозрювала, що мати цим не хотіла допустити того, щоб дочка поїхала на день народження до Наталі Микитівни.
До восьмої вечора Марія Борисівна вдавала слабу, щоб дівчина нікуди не поїхала.
Тетяні довелося зателефонувати свекрусі й вибачитися за свою відсутність з поважної причини.
А мати була дуже рада тому, що змогла хоча б таким чином «віддячити» свасі…
