– Віка, вибач, що говорю це, але Сергій тобі зраджує, – Лариса вичікувально дивилася на подругу, чекаючи реакції.
– Звідки ти знаєш? – спокійно спитала та.
– Він сам мені сказав.
– Сам? Тобі?
– А що тебе дивує? Я твоя подруга, з ним знайома сто років. Отож і поділився.
– Цікаво…
– Що, подробиці не запитаєш? – Лариса не очікувала, що Віка відреагує так мляво.
– А були подробиці?
– Були. Розумієш, накипіло в людини. От і все виклав.
– Дивно, – посміхнулася Віка. – Ну, і в чому ж він мене звинувачує, чим пояснює зраду?
– Він сказав, що ти стала йому нецікавою. Що з тобою нудно. Що жінки довкола намагаються якось рости, ставати краще. А ти живеш по-старому. Ніщо тебе не цікавить. Навіть власний зовнішній вигляд.
– І тому він, бідолаха, стрибнув у чуже ліжко? – Віка продовжувала посміхатися, – дуже зворушливо.
– Віка! Ти смієшся? – образилася Лариса. – Я ж тобі по дружбі сказала … Між іншим, я Сергію обіцяла, що ти нічого не дізнаєшся!
– Та я знаю, Ларисо.
– Як? – здивувалася подруга, яка до цих слів ніяк не могла зрозуміти, чому Віка так байдуже приймає «новину». А вона, виявляється, знає! – Чому ти мені не казала?
– Навіщо? У нас з тобою є цікавіші теми.
– Але, Віка! Ти, певне, не розумієш, наскільки все серйозно! Він може піти, подати на розлучення! Ти маєш терміново щось зробити!
– Наприклад?
– Ну, я не знаю … Зміни імідж, займися собою, сходи в салон краси, запишися в басейн … Придумай щось! Ти маєш працювати над собою! Повернути кохання чоловіка!
– Я нікому нічого не зобов’язана, – твердо відповіла Віка. – А щодо кохання… Ти, правда, думаєш, що мені так вже потрібна любов, яку треба повертати?
– Не чіпляйся до слів! Це просто мовний зворот. Змінишся ти – зміниться він!
– Знаєш, Ларисо, а я не хочу змінюватись. Мене цілком влаштовує, як я виглядаю, як живу.
– Але ти повинна…
– Чому? – зупинила подругу Віка. – І з якого дива? Чому я повинна вивертатися навиворіт тільки тому, що про це говорять зі всіх сторін? Виправте вашу зовнішність! Змініть гардероб – ви цього варті!
Працюйте над стосунками у сім’ї! Створіть чоловікові комфорт! Навчіться його спокушати! Наповніться енергіями всесвіту! Готуйте ідеальні котлети та найтонші млинці! Розвивайтесь!
– Ну, все правильно, – Лариса зменшила тон, бачачи, що Віка нарешті завелася. – А що тут поганого?
– Та нічого поганого! Просто я не хочу нічого в собі покращувати! І досягати нічого не хочу! І добро робити не хочу! Ні собі, ні людям! І губи, як у Джолі не хочу! Мені подобаються мої! Ну, чому, скажи, я маю обслуговувати чужі бажання?!
– Зараз такий час… Усі так живуть…
– Та не всі, Ларисо! Лише ті, хто не думає сам, витає в ілюзіях, ті, кому завжди чогось не вистачає.
– А тобі вистачає?
– Так! Мені цілком достатньо того, що я маю! У мене чудовий син, цікава робота, чудові друзі! Я здорова! Мені зовсім не заважають кілька зайвих кілограмів. Мене не дратують пил на меблях, брудний посуд і кіт, що залишає купу шерсті. Адже я його люблю! І характер мій мене влаштовує! Так, я настирлива, заводна, голосно розмовляю. І що? Я не збираюся переробляти себе!
– Тоді зрозуміло…
– Та що тобі зрозуміло?
Я, якщо хочеш знати, тільки тоді й почала жити, коли звільнилася з роботи над собою. Коли прийняла і полюбила себе такою, якою я є. І я більше не збираюся витрачати час на те, щоб комусь догоджати. Бідолашні жінки! Усе життя обслуговують інших. А їм цим іншим – все одно мало! У них завжди повно вимог, якихось очікувань.
А суть у тому, подруго, що відповідати всім цим очікуванням неможливо! Їх надто багато! Вони ще й суперечать один одному! Ти можеш все робити, але ніколи не станеш ідеальною для всіх!
– Ну, ти навернула! Ніхто не говорить про ідеальність, – парирувала Лариса, – а от над стосунками з коханим чоловіком працювати треба завжди.
– Ну, звичайно, – засміялася Віка, – тут ключове слово “коханим”.
– Скажи ще, що ти не любиш Сергія.
– Мабуть, ні. Кохання – процес взаємний. Коли немає іскри у відповідь, вона гасне. І в цьому, власне, ніхто не винний. Колись він нікого, крім мене, не бачив. А зараз – не бачить мене. І повір не тому, що я не малюю собі брови. Просто ми зараз зовсім на різних рівнях. Я – подорослішала, а Сергій – так і залишився хлопчиськом. Він каже, що я йому нецікава? Ні, Ларисо. Я йому – незрозуміла. А ось він мені – не цікавий. І я більше не готова няньчити та розважати цього чоловіка до кінця днів. Адже я йому не мати. Він це відчуває, от і пішов у всі тяжкі, щоб довести мені свою чоловічу спроможність.
– І що ти збираєшся робити?
– Нічого.
– Але… Невже тобі не образливо?
– Ми давно спимо у різних кімнатах, якщо ти про це.
– Але ж це не нормально!
– Чому? Я чудово висипаюся. Мені ніхто не заважає. Не сопить у вухо, – посміхнулася Віка, – а спостерігати, як він злиться – навіть весело.
– Зла ти, – Лариса натягнуто посміхнулася.
– Та ні. Просто хочу, щоб він зрозумів: я не його власність. Ось і все. І, коли він колись захоче до мене наблизитися, йому доведеться мене знову добиватися. Якось так.
– Так розлучилася б і справа з кінцем. Навіщо такі складнощі?
– Зараз – це не вихід. Сину потрібен батько. Вони чудово ладнають. Наші проблеми не повинні руйнувати йому життя. Я це розумію, сподіваюся – він також.
– Високі стосунки! – засміялася Лариса.
– Тепер ти розумієш, що зрада Сергія мене не похитне з сідла?
– Звичайно.
– Зараз єдине, чим я готова займатися – так це своє життя. Хочу жити і працювати так, щоб усередині, дзинькало! Хочу спілкуватися з сином, щоб він ріс щасливим і ні на хвилину не засумнівався у моєму коханні. Хочу дбати про себе саму. І покращувати себе я не буду. Просто житиму. Легко та радісно!
А Сергій…
Що ж. У нього зараз такий період. Потім буде інший. Подивимося, чи допоможе йому це подорослішати. Сподіваюся, та жінка використовує хлопця на повну…
Ну, а якщо він захоче піти – тримати не буду. Нехай буде без мене щасливим. Зрештою, це його право.
– А якщо не захоче? Почне сварки постійно влаштовувати?
– Тоді я сама «піду». Закривати очі не стану. Просто зараз він мене не напружує. Ну що, подруго, питань більше не буде? Тобі все ясно?
– Ясно. Тільки, Віка, я прошу тебе: я тобі нічого не говорила! – схаменувшись, вигукнула Лариса.
– Домовилися… Тільки й ти мене не видавай… Достатньо, що один із вас знає мою позицію…
– Що ти маєш на увазі? – Лариса стала червоною…
– Тільки те, що сказала, – Віка з усмішкою дивилася на подругу. – Може тобі водички?
