П’ять місяців минуло після того, як Тетяна втратила чоловіка. Але вона ще не могла відійти від втрати, наче все сталося вчора. Всяке за тридцять років шлюбу траплялося, але вони двох дітей виростили, на ноги їх поставили, і тепер онуків планували чекати. Але у долі виявилися із цього приводу свої плани. Віктор пішов на роботу до свого гаража у звичайний робочий день, а потім зателефонували його колеги та повідомили сумну новину.
– Спеціалісти нічого не змогли б зробити, – розповідав начальник. – Прийміть наші співчуття та у разі потреби можете розраховувати на допомогу.
Тетяна звикла розраховувати тільки на себе та й не сумнівалася у підтримці дітей. Спочатку після втрати вона особливо особливу увагу приділяла свекрусі, якій виповнилося вісімдесят чотири роки, і вона вже просто не могла самостійно справлятися зі справами. Жінка намагалася забути давні образи та неприємні моменти, які існували у їхніх стосунках, намагаючись жити сьогоднішнім днем. Тільки догодити Вірі Петрівні було просто нереально, і тепер вона ще більше з’їлася на невістку.
Тетяна мовчала, намагалася списувати все на її емоційний стан і знаходити виправдання вчинкам, а потім здалася та махнула рукою.
– Якщо я вам все життя була погана, і навіть зараз у всьому не догоджаю, то не стану вас турбувати своєю присутністю, – сказала вона під час чергового візиту.
– Надумала мене кинути, раз Віті тепер немає, і заступитися нема кому? – сердито бурчала Віра. – Воно й зрозуміло, ти ніколи не ставилася до мене по-людськи. Та й іди, тільки не розраховувай на мою квартиру, ні ти, ні твої діти.
Тетяна й не думала про таке, бо мали свій дах над головою. Вона й так довго закривала очі на витівки свекрухи, а тепер здалася. Просто зараз їй було дуже погано, ще й свекруха діставала розбірками на рівному місці. Тетяна перестала її відвідувати, носити продукти та забезпечувати готовою їжею та всім необхідним.
Свекрусі таке ставлення не сподобалося, тому що вона не сприйняла всерйоз слова Тетяни минулого разу. Вона почала надзванювати їй, сипати неприємними словами. Жінка остаточно здалася і просто заблокувала її номер, вирішивши назавжди поставити крапку у цій історії. Тільки за фактом це непросто, тому що Віра почала діяти через родичів.
– Там бабуся мені цілий тиждень дзвонить зі скаргами на тебе, свою самотність та нещасну долю, – не витримував син Андрій.
– Ну, ти ж чудово знаєш свою бабусю, – нагадувала йому мати. – Вона сама влаштувала сварки на рівному місці, прогнала мене, а тепер жаліється.
– Я зараз у рейсі, своїх турбот повно і просто немає можливості вислуховувати її постійні скарги, – сердився Андрій. – Невже ви там самі не можете розібратися та обов’язково мене втручати?
– Мамо, це правда, що ти бабусю покинула? – дзвонила того ж дня дочка Катя.
– Я так розумію, вона тобі дзвонить і на мене скаржиться? – здогадувалася жінка.
– Мені дзвонила тітка Зіна, двоюрідна сестра батька, – переживала Катерина. – Ви між собою не можете там все вирішити чи я маю кидати сім’ю та роботу, щоб їхати в інше місто і ваші скарги один на одного вислуховувати.
Тетяна лише зітхала, розуміючи, що родичі з боку Віктора вже все перекрутили, надали справі резонансу і за спиною її брудом поливають. Вона сама набрала Зінаїду, якій свекруха представила свою версію ситуації.
– А я все думала, чи вистачить тобі совісті з’явитися? – відразу почала з’ясування стосунків родичка. – Думаю, може й нас заблокувала у телефоні, як тітку Віру?
– Я б ніколи не стала так робити, але ти сама чудово знаєш свою родичку та її ставлення до мене, – виправдовувалася Тетяна. – Я тридцять років закривала очі на її причіпки, невдоволення та негативні висловлювання лише заради чоловіка.
– Ага, а тепер Віктора не стало, і ти вирішила залишити стареньку і нездужу свекруху напризволяще? – не розуміла Зінаїда. – Як тобі не соромно так поводитися, знаючи, що він у неї був єдиним сином?
– Але я, правда, намагалася порозумітися з нею, тільки більше немає сил і бажання, – зізнавалася Тетяна. – Я теж жива людина, і вже немолода, між іншим.
– Якби був живий Віктор, він не допустив би такого відношення до матері, – вигукувала Зінаїда. – А так, звичайно, можна взагалі ні в що родичів не ставити.
Тетяна не знала, як було б, якби був живий чоловік. Але вона точно знала, що більше не може виносити такої поведінки свекрухи. Вона нічого поганого в житті їй не зробила, а все одно постійно не догоджала. Тетяна чудово пам’ятала, як Віра виступала проти їхнього шлюбу. Потім вона переконувала Віктора, що діти не його і потрібно зробити тест. А коли він п’ятнадцять років тому завів коханку, то свекруха мало не танцювала від щастя і закликала сина швидше розлучитися з Тетяною.
Тоді Віктор так би і зробив, тільки подруга швидко розглянула суть залицяльника та оцінила перспективи спілкування з його матінкою, бажаючи ретируватися. Він назад у сім’ю прийшов, прощення просив і Тетяна вибачила, намагаючись все забути. Тоді діти підростали, багато років разом прожили і перекреслювати жінці просто не хотілося. Віра тоді навіть засмутилася і всім розповідала, що невістка синові життя зіпсувала і дітьми спекулює, а він заради них відмовився від великого та світлого почуття.
Закривала на це Тетяна очі і намагалася забуватися від переживань у роботі та турботі про будинок. Так було і на тлі рішення чоловіка свекруху до них перевезти, бо вона вже не могла сама з побутовими справами справлятися. Вона не розуміла, як вони зможуть жити на одній території, але й переживання чоловіка реально оцінювала, тому й упокорилася, не знаючи, як далі житимуть. Тільки не встиг Віктор матір перевезти до них додому через свій раптовий відхід, а потім до себе забирати її Тетяна не стала. Вона планувала відвідувати її, підтримувати фінансово та купувати все необхідне, але не більше. Тільки після останнього візиту і від цієї ідеї геть-чисто відмовилася.
– Це ти винна, що Віктора не стало! – невдоволено заявила тоді Віра. – Я багато про це думала та все зрозуміла. Ти не стежила за його здоров’ям, годувала незрозуміло чим і взагалі, мабуть, радієш тому, що сталося.
– Та що ви таке кажете? – не витримала Тетяна. – Я розумію, ви мене ніколи не любили, але ми з Віктором тридцять років разом прожили і ви правду думаєте, що я могла своєму чоловікові спеціально шкодити?
– А може, ти вирішила його таким чином з квартири вижити, а сама туди нового чоловіка приведеш тепер? – продовжувала свекруха.
– Якого чоловіка? – виправдовувалася Тетяна. – З молодості на сторону не дивилася, а тепер почала б бігати по чоловіках?
– Знаю я таких, як ти, всього можна очікувати, – злісно висловлювалася Віра. – Тепер на мою квартиру націлишся, тільки не вийде в тебе нічого, а в разі чого, я вже заготовила заповіт, і він не на твою користь.
– Думаєте, зжити вас спробую? – не розуміла Тетяна.
– Не виключено, готуєш погано, продукти приносиш сумнівної якості і ще незрозуміло, де саме їх купуєш, – не заспокоювалася Віра.
Тоді у Тетяни й остаточно здали нерви, після чого вона обірвала всяке спілкування зі свекрухою. Віра родичів на вуха ставила, всім скаржилась і невістку соромила. Тільки правду про своє ставлення до неї не розповідала, створюючи образ нещасної та кинутої без допомоги бабусі.
Тетяна знала, що її засуджують та обговорюють усі родичі, знайомі та сусіди, тільки не збиралася змінювати своє рішення. У Віри Петрівни були племінники, які могли підтримати її у разі потреби. Жінка не перешкоджала спілкуванню дітей із бабусею, але вони ніколи не були особливо близькими, та й у кожного були свої проблеми. Вона була готова оплачувати послуги доглядальниці або знайти соціального працівника, про що відкрито сказала Зінаїді під час чергового спілкування.
Тільки для себе це питання Тетяна остаточно закрила і не збиралася більше миритися з образами та негативом на свою адресу. Свої сльози вона виплакала, а відповідати за свої дії тепер збиралася тільки перед вищими силами. Тетяна мала на це повне моральне право, принаймні вона сама в цьому не сумнівалася ні секунди, а до думки інших жінці давно не було справи.
