Тоня смажила картоплю з цибулею, як раптом у хату хтось зайшов.
– Що ви тут робите?! Ви хто взагалі?! – на порозі стояв кремезний чоловік і невдоволено дивився на Тоню, яка поралася біля плити.
Тоня ойкнула і мало не випустила з рук сковорідку, але чоловік вчасно наспів, перехопив її і поставив на місце.
– І що це ви готуєте? – спитав він.
– К-к-к-артопельки хотіла насмажити, – пробурмотіла Тоня. – З цибулькою і сальцем…
– Непогано, – кивнув незнайомець. – Залишайте продукти, я й без вас впораюся!
Тоня застигла, не розуміючи, що це робиться.
– Кажіть давайте хто ви і звідки, як потрапили на мою дачу?
Жінка здивовано відійшла вбік, все ще трохи остерігаючись чоловіка.
– Я цю дачу орендувала на два місяці, поки у дітлахів канікули. Мені сказали, що будинок вільний і ніхто сюди не приїде.
– Хто вам здав мою дачу в оренду без дозволу? – дивлячись на незнайомку, спитав чоловік.
– Баба Галя… Ну, тобто, Галина Василюк, за документами так її звуть.
– Галина Петрівна моя мати, – відповів чоловік. – Я знав, що вона хотіла здавати дачу, але не знав, що вже мешканців знайшла.
Справа потихеньку починала прояснюватися. Значить, цей кремезний незнайомець – ніхто інший, як Роман – син баби Галі. Бабуся неодноразово згадувала його в розмові, коли укладала з Тонею договір про оренду.
– Син мій, Ромко, все з дружиною ніяк не розлучиться, – скаржилася Галина Петрівна. – Каже, що кохає її. Але, Тонечко, а з її боку яке кохання? Тільки грошима його цікавиться, пройдисвітка!
– А що, Роман багатий? – поцікавилася Тоня.
Не те щоб їй це було дуже цікаво. З чоловіком вона не була знайома і сумнівалася, що будь-коли його зустріне. Але чому б не підтримати розмову? Схоже, що старенькій нема з ким поговорити, раз розповідає сторонній людині свої сімейні секрети.
Галина Петрівна махнула рукою і засміялася.
– Бог з тобою, яке багатство! Його дружина Ганна бізнес якийсь затіяла, якісь фігурки через інтернет продає. Працівників наймати не хоче, на Романа все звалила, а сама тільки гроші рахує.
Тоня співчутливо покивала головою і наступного дня забула про цього Романа. Своїх турбот було повно: у колишнього чоловіка виникли складнощі на роботі, через що він почав затримувати аліменти, а дітям до школи вже скоро треба купувати новий одяг. Дев’ятирічний Іван та семирічний Максим росли з кожним днем.
І ось зараз виявляється, що Роман пішов від дружини та приїхав на дачу відпочити та відновити сили.
– Машину я за брамою залишив, – пояснив чоловік. – Під’їжджаю, дивлюся – двері у будинок відчинені. Думав, що хтось заліз. Хотів непомітно зайти, на місці зловити. А тут ви, виявляється, – Роман почухав потилицю. – І що мені робити з вами?
– Вибачте, але я не поїду, – твердо відповіла Тоня. – Гроші вашій матері я заплатила. Та й діти радіють – щодня на свіжому повітрі граються, вже засмагли навіть. З дітьми з інших будинків подружилися.
– Давайте я вам підшукаю нове місце? – запропонував Роман. – У знайомих можу запитати, може хто вас прийме?
Тоня примружилася. Як у нього все легко! Хоче взяти й виставити їх з дому.
– Ну, ні! Я своє слово сказала. А наполягатимете – я в суд піду. Нехай там розбираються, чия це дача і чому баба Галя мене не попередила про господаря.
Роман замислився. Ось так приїхав відпочити від старих проблем, а одержав нові. Тільки суду йому не вистачало! Мама цього не витримає, має слабке здоров’я, сімдесят років нещодавно виповнилося.
– Гаразд, – невдоволено пробурчав він. – Так, живіть. Я на другому поверсі буду там моя кімната. Завжди в ній зупиняюся, коли приїжджаю.
Так Роман і Тоня з дітьми стали жити разом. Іван та Максим спочатку трохи стидкалися незнайомого чоловіка, але потім звикли, навіть почали запрошувати його у свої ігри.
Тоня, яка спочатку теж насторожено спостерігала за Романом, за кілька днів заспокоїлася. Вона з претензіями зателефонувала бабі Галі, щоб повідомити про його приїзд, але стара так щиро вибачалася, що Тоні стало трохи соромно. Вирішивши більше не турбувати жінку, вона заплющила очі на «сусіда по будинку».
Роман більшу частину часу був у сараї, іноді порався на городі, а ще грався з хлопцями. Він виявився непоганою людиною: не дозволяв собі зайвого, допомагав чим міг і намагався не завдавати незручностей, займаючись своїми справами.
– Ох, шкода, у мене своїх дітей немає, – якось за вечерею поділився чоловік. – Дружина завжди була проти, не хотіла фігуру псувати.
– А скільки тобі років? – поцікавилася Тоня.
– Сорок сім буде через кілька місяців.
– О! Які твої роки! – засміялася Тоня. – Це жінці у такому віці важко народити.
– А ти заміжня? – раптом спитав Роман.
Цікаво йому стало трохи дізнатися про нову сусідку. Її хлопчики про свого батька нічого не говорили. Не бачиться він із ними чи що?
– Розлучена, – зітхнула Тоня. – Наш шлюб помилкою був з самого спочатку, Василь часто зраджував. Я сподівалася, що він зміниться, але подала на розлучення, коли застала його з іншою жінкою в квартирі.
Наступного дня Роман запропонував поїхати по продукти у супермаркет, що був розташований у сусідньому селі, на шосе.
До цього Тоня ходила з сумкою на коліщатках у місцеву крамничку, але асортимент там був невеликий.
Разом з дітьми вони сіли у машину Романа і вирушили по покупки.
Поки Іван та Максим бігали по приміщенню, хапаючи чіпси та шоколадки, Тоня наповнювала візок, дивлячись у список. Роман сказав, що платитиме він, чому жінка дуже зраділа. Вона кілька днів готувала їжу зі всіх своїх продуктів, куплених на її гроші.
На касі молода продавчиня посміхнулася Тоні і звернулася до Романа, як до старого знайомого:
– Бачу, нарешті ти кинув свою Ганну і завів нову дружину.
– Звідки такі новини? – насупився чоловік.
Продавчиня засміялася і показала на їхні покупки.
– Ну, як же ж! М’ясо, риба, сир, ковбаса, хліб! З Ганною ви тільки сир і салат купували.
– У місті Ганна працює.
А Тоні стало трохи сумно. Чому він нічого не сказав про неї, що разом живуть? Наче Тоня чужа. Сама не розуміла своєї образи, Роман їй нічого не обіцяв, а вона думала про нього. От недолуга! Як самотність і відсутність чоловіка на життя впливає.
У машині Тоня мовчала. Роман помітив її настрій і як тільки вони заїхали на подвірʼя і хлопці з пакетами чіпсів побігли кудись за будинок, звернувся до Тоні.
– Ображаєшся через те, що Марійці про тебе не сказав?
Тоня навіть здивувалася, що він дізнався про її думки.
– Не хотів я їй говорити. Вона з Ганною спілкується, про дієти в неї завжди щось запитує. Мабуть, як ми пішли, подзвонила їй і все розповіла.
Тоні все стало зрозуміло, вона навіть повеселішала. Роман дбає про її репутацію, не хоче, щоб пліткарки її обговорювали.
Надвечір несподівано приїхала баба Галя – мама Романа.
– Чому не подзвонила? – здивувався Роман. – Я тебе на машині зустрів би на вокзалі. Куди ти зі своїми слабкими ногами поїхала?
– Та ось хотіла зробити сюрприз, – усміхалася старенька. – Подивитися, чим ви тут займаєтесь.
– Та чим ми можемо тут займатися, – скуйовдив волосся син. – Я в сараї нарешті розібрався. Тоня вечерю приготувала, котлеток смачних наробила, картоплю посмажила. Хлопчики чіпсів так наїлися, ого-го.
– Це все ти! – обурилася Тоня. – Навіщо ти їм купив кілька пачок і ще з’їсти дозволив. Я казала – однієї на двох їм вистачить, а вони сьогодні три вм’яли!
– Так я ж не думав, що вони за раз усе! – безсило розвів Роман руками.
Галина Петрівна дивилася на них і схвально кивала головою.
– Ви прямо як справжня родина! Дивлюсь і душа радіє.
Тоня з Романом замовкли, зніяковіли відвернулися один від одного.
– Ой, ну ви теж скажете! Адже у Романа дружина є.
– Одна назва, – не погодилася старенька. – Де ця дружина зараз? Мабуть, і не дзвонить, не пише?
Чоловік зніяковів. Махнув рукою і пішов до себе в кімнату. За сьогоднішній день про Ганну вже кілька разів заходила розмова, а це неприємно. Згадка дружини затьмарювала його дачний відпочинок. Та й неправильно це, що Тоня завжди про неї чує.
Роман розумів, що треба щось робити. Жінка йому подобалася, але доглядати її він не поспішав. Спочатку потрібно розібратися з дружиною, подати на розлучення. Інакше нечесно вийде, що він, одружений, з Тонею зустрічатися почне. Те, що жінка явно не проти такої перспективи, було видно неозброєним оком.
Наступного дня Роман поїхав у магазин, щоб купити нові полички у сарай. Іван та Максим пішли гратися до сусідського хлопчика Павла. А Галина Петрівна й Тоня пекли пиріжки на кухні. У вікно вони побачили, як до їхньої дачі під’їхала машина і звідти вийшла висока худа жінка.
– Бабо Галю, гості у вас, – сказала Тоня.
– Це Ганна завітала, – стиснула губи Галина Петрівна. – По Романа, мабуть, приїхала.
Ганна пройшла через незамкнену хвіртку і, як господиня, зайшла в хату, зупинившись на терасі. Тоня пішла їй назустріч, залишивши стареньку сидіти за столом.
– У вас ноги, не вставайте. Я поговорю з нею…
Побачивши незнайому жінку, яка вийшла їй назустріч, Ганна округлила від душі пофарбовані очі. Тоня відзначила, що незважаючи на струнку фігурку, гостя явно була не юного віку. Можливо, вона була навіть старшою за чоловіка.
– Ви хто така? – високим голосом запитала Ганна. Вона оглянула домашню сукню Тоні, забруднену в борошні. – Хатня робітниця?
– Я тут дачу орендую. А ви шукаєте когось?
– Чоловіка свого, – процідила Ганна. – Втік, а роботу на кого залишив? На телефон не відповідає, а клієнти чекають.
Тоня вже знала, чим займався Рома – він майстрував та розфарбовував дерев’яні фігурки на замовлення.
– Роман зараз у місто поїхав, я передам йому, що ви заїжджали, – спокійно відповіла Тоня.
Але Ганна зміряла її неприємним поглядом.
– Я його зачекаю. Даремно їхала чи що?
Вона сіла на крісло і дістала із сумки косметичку.
– Кому розкажеш, не повірять! Поїхав на дачу та й сплутався з якоюсь недолугою з дітьми, яка витрачає його гроші. Що дивишся? Мені Марійка все розповіла. Думала, я не впізнаю?
– Вибачте, але ми з Романом не маємо стосунків, – твердо сказала Тоня. – Я тільки дачу знімаю, ми живемо у різних кімнатах.
– Казки розповідатимеш бабці. Своїй чи Романа. Хоча його мати більше на бабцю схожа.
– Попрошу вас не говорити таке про Галину Петрівну.
Не знала Ганна, що баба Галя сиділа в сусідній кімнаті і все чула.
– А, ти ж знайома з нею! – фиркнула Ганна. – Багато встигла вона про мене поганого наговорити? Роману каже, що я йому не пара. Хах! – понесло жінку. – Завдяки мені він роботу має стабільну. Після того, як завод закрився, де він столяром працював, він довго не міг знайти роботу, не брали нікуди. В нього ж освіти немає, лише училище нещасливе. А ось у мене дві вищих, – задоволено похвалилася Ганна. – Тож ти на гроші від нього не надійся. Роман недолугий у нас зовсім.
Раптом двері з кухні відчинилися і на терасу вийшла баба Галя з віником у руці. Вигляд у бабусі був злий.
– Слухала я слухала тебе, поки ти про мене пліткувала! А ось сина свого я образити не дам! Він стільки для твого бізнесу зробив, а ти про нього отаке говорити надумала?! Яка ж ти йому дружина! Ану йди звідси!
Та побігла на вулицю.
– Зовсім чи що? – сказала Ганна. – Я Романа дочекаюся і скажу йому, як його мати поводиться!
– Іди-іди звідси! – махала віником баба Галя.
Тоня, підтримувала за лікоть стареньку і дивилася як Ганна швидко йде до хвіртки. Неподалік доріжки діти вранці розкопали мурашник. Кілька годин мурахи бігали по піску…
– Ох! – Тоня, як у воду, дивилася.
Нога Ганни, взута в туфлю на високих підборах, підігнулася і жінка стала завалюватися на бік, прямо у бік мурашника.
– На мені мурахи, допоможіть! – Ганна спробувала підвестися, але в неї ніяк не виходило. Їй залишалося тільки сидіти на землі і розмахувати руками, якими повзали неприємні комахи.
На галас прибігли діти. Побачивши незнайому жінку, що сиділа в мурашнику і несамовито галасувала, вони відразу зрозуміли, що треба робити. Максим схопив шланг, що лежав неподалік, а Іван побіг до насоса для подачі води.
– Тітко, не бійтеся, зараз ми їх з вас приберемо!
Ганна не встигла нічого відповісти. Струмінь води пішов зі шланга, на жінку полилася вода, змиваючи з неї не тільки мурах, а й косметику.
Брудна, розпатлана й мокра з голови до ніг гостя не могла отямитися.
Баба Галя засміялася від її вигляду.
– Ану йдіть сюди! – гукнула Ганна. – Що ви наробили? Я все вашій мамі розповім.
Тоня не збиралася сваритися до хлопчаків. Ганна отримала по заслугах. Нехай дякую скаже, що допомогли їй.
Під’їхав Роман, зайшов на подвірʼя і похмуро глянув на дружину. Подав руку, щоб допомогти їй підвестися. Ганна вчепилася в його сорочку.
– Ромко, глянь, що вони зі мною зробили! Це твоя мати! Вона мене не любить.
– Ти чого приїхала? – спитав чоловік.
– Додому тебе забрати, – залепетала Ганна. – Тебе робота зачекалася.
– Я не річ, щоб мене забирати, – відійшов чоловік від неї. – І взагалі, Ганно. Я подаю на розлучення. Не роби тільки здивоване обличчя, у нас давно йшло до цього.
– Я тобі свій бізнес не віддам, – сердито відповіла дружина.
– Він мені й не потрібний, – махнув Роман рукою. – Як твій бізнес без мене? Хто ще тобі фігурки робитиме? Доведеться найняти працівників, гроші їм платити. А ті роботи, що я робив, ніхто не зможе повторити, ти ж знаєш.
– Ах ти ж! – тупнула ногою Ганна. – Ти не посмієш піти!
– Вже посмів. І ти мені нічого вдіяти не зможеш. Краще їдь додому, а то ще застудишся, заслабнеш. Хто за тобою доглядатиме?
Ганна не стала більше залишатися на подвірʼї. Вона побігла до своєї машини.
– Може рушник їй винести? – нерішуче запитала Тоня.
– Обійдеться, – відповів Роман. – У неї в машині запасний комплект одягу є і плед.
– Значить, ти справді на розлучення подаєш? – зраділа баба Галя. – Ну, нарешті! – вона взяла Тоню за руку. – Тоді придивись до Тонечки.
– Ну, до Тоні я вже тиждень придивляюся, – посміхнувся Роман. – І планую переходити до активних дій.
– А я й не проти, – зніяковіло відповіла Тоня.
А діти застрибали від захоплення – невже в них незабаром з’явиться тато?
Тоня і Роман одружилися через чотири місяці і відкрили свій бізнес із виробництва дерев’яних скриньок, прикрас та фігурок. Роман не закопував свій талант і продовжив роботу з деревом.
Отримавши розлучення і залишивши свій бізнес, Ганна швидко прогоріла, а всі її минулі клієнти перейшли до Романа і Тоні.
Баба Галя раділа двом новим онукам і з нетерпінням чекала на третього – рідного…
