Історії жінок

Олена поливала на балконі квіти, як раптом у двері хтось подзвонив. – Дивно, – подумала Олена. – І хто б це міг бути? Може Леся? Але вона б на телефон набрала… Олена відкрила двері і ахнула. На порозі стояв Сашко! – Оленочко, зустрічай! – радісно сказав її колишній. – Я повернувся! Можна ж мені зайти? Він сказав це так, ніби нічого й не сталося! Сашко спокійно заніс валізу в коридор і, посміхаючись, вже почав знімати своє пальто. Олена оторопіла

Леся сиділа на кухні і чистила картоплю і овочі для рагу.

Раптом вона почула, що в кімнаті задзвонив телефон. Леся витерла руки і поспішила відповісти.

Жінка глянула на екран. Дзвонила її подруга Олена.

Леся взяла слухавку і одразу ж почула в слухавці плач.

-Нікому я більше не потрібна! – говорила і плакала Олена. – Лесю! Що ж мені тепер робити?

Леся застигла від здивування.

-Що в тебе трапилося? Ти чому так плачеш? – насторожено запитала Леся.

-Лесю, тут таке сталося… Ти не повіриш. Він мене покинув! Просто взяв і пішов! Ну скажи, чому Сашко так вчинив зі мною, га? Сказав, що знайшов молодшу і гарнішу, – плакала Олена.

Леся застигла з телефоном в руках.

-О, Боже… – нарешті схаменулась вона. – Ну, ти потрібна доньці, батькам і мені. Ще можу багатьох назвати, кому ти потрібна, – заспокоювала Леся подругу.

-Моє життя закінчилося… Я не хочу жити одна. Я його кохаю. Ну кому я потрібна у сорок п’ять років?

-Через цього зрадника ти так плачеш? Мені навіть кумедно. Припини, не плач! Нерозумно продовжувати любити мужика, який кинув свою сім’ю заради молодої. Ще не відомо, кому пощастило, і прийде ще до тебе. А зараз я до тебе прибіжу!

Леся жила в сусідньому будинку. Вона взяла зі столу на кухні тістечко, шоколадку і швидко вискочила з дому.

Вона живе одна, давно розлучена, і живе на втіху. Син одружився, живе окремо.

Так що Леся задоволена, і не морочиться на цю тему. Їй одній комфортно. Іноді якийсь чоловік буває залицяється, але якщо він їй не подобається, то Леся делікатно відмовляє.

Олена відчинила двері. Леся побачила, яка вона заплакана.

-Ну, ти даєш, подруго, на кого ти схожа?

Леся зняла плащ, накинула на вішалку і глянула на Олену:

-Ти ще переживаєш, що від тебе пішов твій чоловік, який, крім пляшки пінного перед телевізором, не може нічого тримати в руках.

Все в тебе в квартирі валиться, не зроблено, начебто чоловіка в хаті і не було. Я його жодного разу з інструментом в руках не бачила, а ти плачеш. Було б про кого плакати.
-Лесю, тобі легко казати, ти живеш сама давно, звикла, а я не знаю, як жити. Та хай би сидів собі на дивані, аби не йшов. Що мені робити, кому я потрібна в майже 50 років?

Леся рішуче подивилася на подругу:

-Так, ти запитуєш, що тобі робити? Спочатку заспокойся, подумай, і подивися на свого чоловіка-зрадника під іншим кутом.

Він тебе образив, вирішив, що в сорок п’ять років ти вже постаріла.

Потім забудь про це, як про поганий сон. А як тільки забудеш, у твоєму житті одразу з’явиться чоловік.

Гарний і нормальний, а не такий, як твій колишній.

Так завжди буває, коли не намагаєшся спеціально шукати когось. Зрозуміла?

-Та ну їх цих мужиків! Я вже не хочу про них слухати, – сердито сказала подруга.

-Ось і молодець! Подумаєш, Сашко пішов. Знайдеться ще! І не один. А зараз поставимо чайник і заспокоїмось. Я принесла тістечка…

…Минуло кілька місяців, Олена давно вже не переживала. Вона знову стала безжурною оптимісткою, веселою, бешкетною.

Леся знайомила її з кількома чоловіками, своїми колегами і друзями, але Олені всі вони не підходили.

-Лесю, я ще своєю свободою не насолодилася, не потрібні мені мужики, хай живуть собі. Багато хто вважає, що самотня жінка хоче швидше вискочити заміж, а я от не хочу.

Мені навіть подобається бути самій. Я звичайно не знаю, як буде далі, але поки що хочу жити одна.

Колега Олени по роботі Віктор, коли дізнався, що від неї пішов чоловік, то дуже зрадів.

Віктору вона завжди подобалася, але був один нюанс – він був одружений…

З дружиною розлучатися Віктор не збирався, а ось погуляти на стороні, то будь ласка.

І він вирішив, що Олена не відмовиться.

-Олено, може навідаю тебе сьогодні ввечері, чи завтра? – солодко посміхаючись, запитав він.

Олена глянула на нього з якимось дивним поглядом.

-Приходь, – раптом сказала вона. – Тільки довідку від дружини принеси, що вона тобі дозволяє. Інакше їй все стане відомо!

Ох, як змінився на обличчі Віктор. Не сподобалася йому відповідь. Він щиро здивувався і обурився, що отримав відмову…

А одного разу, Олена поливала на балконі квіти, як раптом у двері хтось подзвонив.

-Дивно. І хто б це міг бути? Може Леся? – подумала Олена. – Але вона б на телефон набрала…

Олена відкрила двері і ахнула. На порозі стояв… Сашко!

-Оленочко, зустрічай! – радісно сказав він. – Я повернувся! Можна ж мені, так?

Колишній чоловік сказав це так, ніби нічого й не сталося. Він спокійно заніс валізу в коридор і, посміхаючись, вже почав знімати своє пальто.

Олена оторопіла.

-Ні, не можна! – нарешті сказала вона.

-Як це ні? – здивувався колишній.

-Отак, ні! – вона взяла його валізу, і виставила за поріг.

-Ти що маєш чоловіка? – запитав Сашко.

-Так, маю. Скоро прийде з роботи. Так що давай, забирай свою валізу і йди!

Сашко не очікував такого повороту подій.

-Він що, кращий за мене? І чим цікаво? – все ще сподівався він.

-Усім! А насамперед – він не зрадник! Дякую тобі, що ти мене залишив. Я дуже багато в житті зрозуміла. Тепер я точно знаю, що після розлучення життя є, й іноді воно стає набагато кращим.

Олена зачинила двері. Їй було легко і весело. Вона за ці два роки стала самодостатньою і сильною, не сподіваючись ні на кого.

Ні перед ким не звітувала. Вона була просто сама собою.

Олена говорила своїм колегам і знайомим:

-Моє теперішнє становище це чудовий шанс пожити для себе!

Тепер у моїх очах немає туги і смутку. Я тішуся кожному дню.

І варто мені захотіти, тут же в моєму житті з’являється чоловік!

А я вибираю, я все ще вибираю, і чекаю на свою людину… І на дрібниці не розмінююся…

Вам також має сподобатись...

Валентина Ігорівна лежала на ліжку в холодній кімнаті й дрімала. Їй нічого не хотілося робити. Чогось згадалася її мати. Вона перед Великоднем зазвичай метушилася, прибирала все… Раптом тихенько рипнули двері. Це, схоже, прийшла сусідка Антоніна: – Валентино Ігорівно, тут за тебе запитують! Прямо за Антоніною стояла якась молоденька дівчина. – Здрастуйте, я Марійка, – сказала вона. – Я шукаю рідних свого батька, тата не стало, а я йому обіцяла! – Ну а я ж тут до чого, Тоню? – запитала Валентина Ігорівна. – Для чого ти до мене цю дівчинку привела? Жінка не розуміла, що відбувається

Олеся вийшла заміж за Кирила. Чоловік непогано заробляв і мав власну квартиру. Ніби все йшло добре, але Кирило був дуже ревнивим. Коли чоловік дізнався, що Олеся чекає дитину, то радісно вигукнув: – Ну нарешті! Як і має бути, Кирило зустрів свою дружину з пологового будинку і привіз додому. – Перший час тобі допомагатиме моя мама, – заявив чоловік. – А потім, коли освоїшся, то будеш няньчитися сама… Олеся була дуже рада допомозі свекрухи. Та вже через два місяці Кирило попросив свою матір приходити до них тільки в гості… А потім сталося дещо несподіване

Надія Вікторівна поливала квіти на підвіконні, коли пролунав дзвінок у двері. Жінка відставила лійку й пішла в коридор. Вона глянула у вічко і радісно вигукнула: – Ой, Катруся прийшла! Жінка відкрила двері і в квартиру зайшла її дочка. – Привіт, мамо, – похмуро сказала вона. – Ходімо на кухню, є розмова. Вони сіли за стіл. – Ну і яка в тебе до мене розмова? – запитала Надія Вікторівна. – Мамо, коли ти звільнишся? – раптом спитала Катя. – Мені навіть перед чоловіком за тебе незручно! – І чим же ж я недогодила його величності зятю?! – ахнула мати. Вона здивовано дивилася на доньку, нічого не розуміючи

Весілля Марини й Миколи було у розпалі. Справляли в найкращому ресторані міста. Марина відійшла на хвилинку, щоб поправити перед дзеркалом макіяж. Свій телефон вона забула на столі, за яким сиділа поряд із нареченим. Вона поспішила назад, побачила обличчя Миколи й одразу зрозуміла – щось сталося. — Тобі дзвонили кілька разів, – сказав Микола. – Вибач, я не втримався й глянув. Абонент записаний як «Мама». Нічого не хочеш пояснити? Марина застигла від несподіваної здогадки