Леся сиділа на кухні і чистила картоплю і овочі для рагу.
Раптом вона почула, що в кімнаті задзвонив телефон. Леся витерла руки і поспішила відповісти.
Жінка глянула на екран. Дзвонила її подруга Олена.
Леся взяла слухавку і одразу ж почула в слухавці плач.
-Нікому я більше не потрібна! – говорила і плакала Олена. – Лесю! Що ж мені тепер робити?
Леся застигла від здивування.
-Що в тебе трапилося? Ти чому так плачеш? – насторожено запитала Леся.
-Лесю, тут таке сталося… Ти не повіриш. Він мене покинув! Просто взяв і пішов! Ну скажи, чому Сашко так вчинив зі мною, га? Сказав, що знайшов молодшу і гарнішу, – плакала Олена.
Леся застигла з телефоном в руках.
-О, Боже… – нарешті схаменулась вона. – Ну, ти потрібна доньці, батькам і мені. Ще можу багатьох назвати, кому ти потрібна, – заспокоювала Леся подругу.
-Моє життя закінчилося… Я не хочу жити одна. Я його кохаю. Ну кому я потрібна у сорок п’ять років?
-Через цього зрадника ти так плачеш? Мені навіть кумедно. Припини, не плач! Нерозумно продовжувати любити мужика, який кинув свою сім’ю заради молодої. Ще не відомо, кому пощастило, і прийде ще до тебе. А зараз я до тебе прибіжу!
Леся жила в сусідньому будинку. Вона взяла зі столу на кухні тістечко, шоколадку і швидко вискочила з дому.
Вона живе одна, давно розлучена, і живе на втіху. Син одружився, живе окремо.
Так що Леся задоволена, і не морочиться на цю тему. Їй одній комфортно. Іноді якийсь чоловік буває залицяється, але якщо він їй не подобається, то Леся делікатно відмовляє.
Олена відчинила двері. Леся побачила, яка вона заплакана.
-Ну, ти даєш, подруго, на кого ти схожа?
Леся зняла плащ, накинула на вішалку і глянула на Олену:
-Ти ще переживаєш, що від тебе пішов твій чоловік, який, крім пляшки пінного перед телевізором, не може нічого тримати в руках.
Все в тебе в квартирі валиться, не зроблено, начебто чоловіка в хаті і не було. Я його жодного разу з інструментом в руках не бачила, а ти плачеш. Було б про кого плакати.
-Лесю, тобі легко казати, ти живеш сама давно, звикла, а я не знаю, як жити. Та хай би сидів собі на дивані, аби не йшов. Що мені робити, кому я потрібна в майже 50 років?
Леся рішуче подивилася на подругу:
-Так, ти запитуєш, що тобі робити? Спочатку заспокойся, подумай, і подивися на свого чоловіка-зрадника під іншим кутом.
Він тебе образив, вирішив, що в сорок п’ять років ти вже постаріла.
Потім забудь про це, як про поганий сон. А як тільки забудеш, у твоєму житті одразу з’явиться чоловік.
Гарний і нормальний, а не такий, як твій колишній.
Так завжди буває, коли не намагаєшся спеціально шукати когось. Зрозуміла?
-Та ну їх цих мужиків! Я вже не хочу про них слухати, – сердито сказала подруга.
-Ось і молодець! Подумаєш, Сашко пішов. Знайдеться ще! І не один. А зараз поставимо чайник і заспокоїмось. Я принесла тістечка…
…Минуло кілька місяців, Олена давно вже не переживала. Вона знову стала безжурною оптимісткою, веселою, бешкетною.
Леся знайомила її з кількома чоловіками, своїми колегами і друзями, але Олені всі вони не підходили.
-Лесю, я ще своєю свободою не насолодилася, не потрібні мені мужики, хай живуть собі. Багато хто вважає, що самотня жінка хоче швидше вискочити заміж, а я от не хочу.
Мені навіть подобається бути самій. Я звичайно не знаю, як буде далі, але поки що хочу жити одна.
Колега Олени по роботі Віктор, коли дізнався, що від неї пішов чоловік, то дуже зрадів.
Віктору вона завжди подобалася, але був один нюанс – він був одружений…
З дружиною розлучатися Віктор не збирався, а ось погуляти на стороні, то будь ласка.
І він вирішив, що Олена не відмовиться.
-Олено, може навідаю тебе сьогодні ввечері, чи завтра? – солодко посміхаючись, запитав він.
Олена глянула на нього з якимось дивним поглядом.
-Приходь, – раптом сказала вона. – Тільки довідку від дружини принеси, що вона тобі дозволяє. Інакше їй все стане відомо!
Ох, як змінився на обличчі Віктор. Не сподобалася йому відповідь. Він щиро здивувався і обурився, що отримав відмову…
А одного разу, Олена поливала на балконі квіти, як раптом у двері хтось подзвонив.
-Дивно. І хто б це міг бути? Може Леся? – подумала Олена. – Але вона б на телефон набрала…
Олена відкрила двері і ахнула. На порозі стояв… Сашко!
-Оленочко, зустрічай! – радісно сказав він. – Я повернувся! Можна ж мені, так?
Колишній чоловік сказав це так, ніби нічого й не сталося. Він спокійно заніс валізу в коридор і, посміхаючись, вже почав знімати своє пальто.
Олена оторопіла.
-Ні, не можна! – нарешті сказала вона.
-Як це ні? – здивувався колишній.
-Отак, ні! – вона взяла його валізу, і виставила за поріг.
-Ти що маєш чоловіка? – запитав Сашко.
-Так, маю. Скоро прийде з роботи. Так що давай, забирай свою валізу і йди!
Сашко не очікував такого повороту подій.
-Він що, кращий за мене? І чим цікаво? – все ще сподівався він.
-Усім! А насамперед – він не зрадник! Дякую тобі, що ти мене залишив. Я дуже багато в житті зрозуміла. Тепер я точно знаю, що після розлучення життя є, й іноді воно стає набагато кращим.
Олена зачинила двері. Їй було легко і весело. Вона за ці два роки стала самодостатньою і сильною, не сподіваючись ні на кого.
Ні перед ким не звітувала. Вона була просто сама собою.
Олена говорила своїм колегам і знайомим:
-Моє теперішнє становище це чудовий шанс пожити для себе!
Тепер у моїх очах немає туги і смутку. Я тішуся кожному дню.
І варто мені захотіти, тут же в моєму житті з’являється чоловік!
А я вибираю, я все ще вибираю, і чекаю на свою людину… І на дрібниці не розмінююся…
